FavoriteLoading 

 


Одні із сотень тисяч звільнених з роботи та звинувачених у тероризмі протягом останнього року — викладачка Нуріє Ґюльмен і шкільний вчитель Семі Озакча — голодують понад півроку, вимагаючи поновлення на посадах.


 

 

Замість їжі — 500 мг вітаміну В1 на день, 5-6 літрів води, трав’яний чай і лимонад з сіллю, льодяники та жувальні цукерки — ті, що не містять поживних речовин.

— Я не відчуваю голоду. Мій розум прийняв рішення, і тіло допомагає йому, — говорить Есра Озакча. Вона теж розпочала голодний протест у травні, із солідарності з чоловіком.

 

***

На фото Семі Озакча сидить в оточенні замурзаних сільських дітлахів. Учитель мружить очі за скельцями окулярів й усміхається у вуса.

Есра, його дружина, в одному інтерв’ю скаже, що цю його усмішку вона любить найбільше. Але усміхатися в обох що день, то менше сил. Вони бачаться раз на тиждень. Півгодини.

Їм по 28 років. Познайомилися і закохалися в університеті. У 2014 році одружилися. Вчителів за освітою, їх розподілили працювати на схід країни, у провінцію Мардін.

15 липня 2016 року в Туреччині відбулася спроба державного перевороту. За нею стоїть, як стверджує офіційна версія, організація мусульманського проповідника Фетхуллаха Ґюлена. Він — колишній соратник президента Реджепа Таїпа Ердогана, проте тепер поза законом в Туреччині й мешкає в США.

Спроба скинути владу не вдалася — тисячі людей вийшли на вулиці підтримати чинний уряд. В ту ніч загинуло понад 200 людей по всій країні.

Після ночі, коли «народ захистив демократію» (так говорить офіційна версія), почалося полювання на відьом. Відтоді в країні звільнили з роботи близько 150 тисяч людей в різних сферах, майже 60 тисяч — арештовані. Більшість звинувачують у тому, що вони нібито є учасниками секти-мережі Ґюлена.

Правозахисні організації б’ють на сполох, але арештовують і правозахисників, зокрема з Amnesty International. Разом із тими, хто дійсно міг бути членом незаконної в Туреччині з 2013-го року організації Ґюлена, прибирають опозиційних політиків, журналістів, науковців.

Вчителя Семі Озакчу звільнили з роботи невдовзі після невдалого перевороту. Як говорить його дружина, в декреті було написано, що «він може бути пов’язаний з терористичною організацією», але не вказано, з якою саме.

— Ми висловлювалися проти режиму, тому нас звільнили. Коли мешканці села бачать, що ти не згоден з владою, вони пишуть твоє ім’я на аркуші паперу та передають начальству — і тебе викидають з роботи. Це був привід позбутися усіх опозиційних голосів, — пояснює Есра Озакча.

Невдовзі після свого звільнення Семі дізнався, що 35-річна літературознавиця Нуріє Ґюльмен, яку звинуватили у причетності до руху Ґюлена й також звільнили з посади в університеті, розпочала в Анкарі протест з вимогою повернути їй роботу. Він вирішив, що разом вони матимуть більше шансів. І поїхав протестувати до столиці. Есра вирушила за ним.

***

Похмурого ранку приходжу до квартири у звичайному районі Анкари, де на полицях стоять книжки білоруської письменниці Світлани Алексієвич. Тут тимчасово мешкає Есра з мамою та сестрою.

Кожного ранку разом із адвокатом Енґіном Ґьокоглу вони аналізують публікації. Адвокат також кілька тижнів тому оголосив голодування, щоб привернути увагу до справи вчителя та дослідниці. Суд буде за тиждень (розмова відбулася 6 вересня, — TU ). Чоловік Есри та Нуріє Ґюльмен можуть отримати по 20 років ув’язнення.

У вітальні пахне м’ятою і кремом, яким Есра розтирає м’язи — під вечір вони болять. Болять також голова і зуби. Це для жінки вже буденність. Охочіше говорить про те, чому голодує майже три місяці: аби звернути увагу суспільства на ситуацію її чоловіка та Нуріє Ґюльмен.

— Весь мій день присвячений їхній гідній справі.

Її дні минають за написанням листів та дзвінками членам парламенту, відомим інтелектуалам, митцям і навіть популярним музикантам. Кілька разів на тиждень приходять журналісти.

Поки Есра читає, її мама прасує одяг. Дівчина не має сил підняти праску чи ноутбук. Вона втратила 17 кг, і важить тепер 46. Запитую, як почувається її чоловік у в’язниці.

— Він добре тримається. Але я дуже переживаю за нього, бо його щоки — ніби приклеєні до кісток.

Семі схуд на 21 кг за час голодування.

— Але наші зустрічі дуже радісні й сповнені надії, — додає.

— Як ти витримуєш голодування? Коли твоя мама готує їсти, не відчуваєш, що зголодніла?

— В цьому домі немає їжі. Уряд постійно звинувачує Нуріє та Семі в тому, що вони вдають голодування, а самі їдять уночі. Якби в цій квартирі ми готували їжу, також би виникли підозри, — пояснює перекладачка-волонтерка на ім’я Пинар.

Великі ЗМІ Туреччини небагато пишуть про цю справу. Провладне видання Daily Sabah публікує новини про викладачів у розділі «війна з терористами». Державна агенція новин Anadolu подає цитати міністра: «Терористи не вчитимуть наших дітей». Есру тішить, що є новини в опозиційній газеті Cumhuriyet (її працівників теж зараз судять за звинуваченнями в тероризмі).

Поки Есра читає вголос вірша, який хтось розмістив у інтернеті, про Нуріє і Семі, лунає дзвінок у двері. Мати — цигарка в одній руці, молоко для котів у іншій — відчиняє. Дівчині часто присилають квіти на знак підтримки. Але цього разу на коробці написано ім’я адвоката.

— Енґін страйкує всього 14 днів, а всі квіти надсилають йому, — удавано ображається Есра, показуючи на кілька великих вазонів. Поруч на тумбочці стоять менші. — Зате мені — найгарніші, — жартує.

У пакунку виявляється коробка-серце і картка «дорогому чоловікові». Може, помилилися адресою? Відправник, вочевидь, купив пакунок цукерок-желе зі стандартною листівкою в ньому. Есра та Енґін щиро регочуть, уявляючи реакцію дружини адвоката. Мама хитає головою і виходить готувати солоний лимонад з м’ятою.

***

Цілу зиму 2016-го Семі та Нуріє щодня приходили до Монумента прав людини в центрі Анкари з плакатами. На плакатах маркерами писали: поверніть нам роботу. Збирали підписи, вигукували політичні гасла, співали пісень під гітару, але з часом вирішили, що потрібні радикальніші методи.

9 березня оголосили голодний протест. Їм відомі були випадки, коли ця тактика діяла. Одна прибиральниця, розповідає Есра, голодувала 35 днів — і її поновили на робочому місці. Можливо, Нуріє та Семі чекали, що і їх скоро почують.

В Туреччині існує тривала традиція таких голодувань. Тому вже відомо, що вживати і як протриматися. Але й не одне таке голодування закінчилося смертю.

До протесту Нуріє та Семі поступово приєднувалися інші люди, які втратили роботу. Все це ставало трохи схожим на перші демонстрації у парку Ґезі на стамбульській площі Таксім.

Кількадесят разів поліція розганяла протест, а його учасників затримувала. Згодом відпускала. У травні, на 75-й день їхнього голодування, Нуріє і Семі арештували. Цього разу їх звинуватили вже не в членстві в ісламському рухові Ґюлена, а в приналежності до озброєної марксистської організації. Революційна народно-визвольна партія-фронт, у зв’язках з якою тепер звинувачують викладачів, має на своєму рахунку кілька терактів біля поліційних відділків у Туреччині та дипломатичних установ.

По Анкарі розклеєні постери на підтримку голодувальників. Нуріє та Семі вже перетворилися на справжніх героїв, символів опору режиму. Деякі з плакатів підписані абревіатурою SEP — Соціалістичної партії робітників.

— Їх арештували лише тому, що вони голодували. На їхньому місці могли б бути інші люди, — каже адвокат Енґін Ґьокоглу, маючи на увазі, що влада боялася, що акція спровокує масові протести.

Запитати, що думає про Нуріє Ґюльмен і Семі Озакчу сама влада, йду до головного офісу владної Партії справедливості й розвитку.

— Не кожен арештований дійсно є членом організації Ґюлена. Можуть бути помилки. Але коли є така велика спроба скинути владу, ти як держава маєш себе захищати й забезпечити, щоб цього ніколи не повторилося, — говорить Афіф Деміркиран з відділу міжнародних зв’язків партії та колишній член парламенту. — Звісно, голодування є твоїм демократичним правом. Але ти не маєш допустити, щоб різні ідеологічні групи використовували твій страйк для своїх цілей.

Він додає, що не дуже обізнаний із ситуацією Ґюльмен і Озакчі. Але згадує голодні протести, свідком яких був у студентські роки (подумки підраховую, що вони мали припасти на 1970-ті). Каже, якось у наметі голодувальників бачив цілу купу доброї їжі.

— Я не хочу применшувати того, що вони роблять, але не вважаю, що це можна порівняти з життям 250-ти загиблих, з майбутнім держави, — Деміркиран дотримується версії, що Ґюльмен і Озакча є членами Ґюленової секти й причетні до спроби скинути владу.

Зараз Нуріє і Семі утримують у в’язничному лазареті. Вони часто непритомніють — і тоді їх «годують» через крапельницю. Есра мені цього не говорить. Каже лише, що з чоловіком зустрічалася вчора, через «паркан і металеву сітку», і тому не могла як слід його роздивитися.

— Я краєм ока бачила й Нуріє. Вона йшла, тримаючись за стіну. І переказала, що всіх нас любить, — Есра малює серце в повітрі, імітуючи жест Нуріє.

***

Якщо сьогодні потепліє, Есра вийде у двір. Сяде за стіл під банером із гаслами на підтримку її чоловіка, навпроти якого — півколо пластикових стільців. Приходитимуть адвокати, іноземні журналісти й ті, хто хоче просто підтримати.

— Уряд має побачити, що відбувається. Люди голодують сто і більше днів просто для того, щоб їхні робочі місця відновили. Це має бути визнане як відвага і сила волі людини, — казатиме їм Есра.

Її мама мовчки куритиме осторонь.

В цей час Монумент прав людини, біля якого півроку протестували Нуріє Ґюльмен та Семі Озакча, стоятиме, огороджений поліційним парканом. Сміливіші жартуватимуть, що влада не може спинитися й арештувала навіть пам’ятник.

Двічі на день десяток людей приходитиме сюди з плакатами. Крикнуть кілька гасел — і поліція швидко й жорстко розжене цю маленьку демонстрацію.

— І так щодня, — скаже чоловік, занурюючи шматок хліба в яєшню, коли повз кафе пробіжить група поліції..

На 14 вересня, 190-й день голодування Нуріє Ґюльмен і Семі Озакча, призначать перше судове слухання. Адвокат Енґін Ґьокогду думає, що суд не звільнить Нуріє Ґюльмен і Семі Озакча. Проте, каже він, в цьому випадку звільнення не має значення: вони не припинять голодувати, доки держава не виконає їхньої вимоги — повернути роботу.

За добу до дня суду поліція затримає десять адвокатів, які працюють з цією справою, серед них і Енґіна Ґьокоглу. До будівлі суду натомість прийдуть кількасот інших правників. Самих звинувачених не привезуть до суду через слабке здоров’я, а ще — нібито в поліції недостатньо людей, щоб гарантувати безпеку.

Наступне слухання призначать на 28 вересня, вже у в’язниці. Це буде 204-й день голодного страйку викладачки Нуріє Ґюльмен і вчителя Семі Озакча, і 129-й —  його дружини Есри.


Вперше опубліковано у виданні The Ukrainians

Матеріал створено в рамках програми Black Sea Trust for Regional Cooperation за підтримки ГО «Львівський медіафорум» та у співпраці зі Школою журналістики УКУ. Погляди, висловлені в друкованих чи електронних публікаціях репортажів, не обов’язково відображають позицію проекту Black Sea Trust (The German Marshall Fund) чи її партнерів.