Американський професор політичних комунікацій – про те, як журналістам працювати у зоні збройного конфлікту і залишатися об’єктивними без загрози для життя.

Марк Діллен працював прес-секретарем Державного департаменту США під час першої війни у Перській затоці. Займався комунікацією і культурними зв’язками представництв Сполучених Штатів у багатьох країнах. Реалізовував комунікаційну програму США в Афганістані. Професор має тридцятирічний досвід роботи у сфері політичних комунікацій. Країни Східної Європи – у фокусі його наукових інтересів. Тепер Марк Діллен досліджує конфлікт на сході України.

– Марку, що найважливіше у висвітленні конфлікту?

– Все залежить від його виду. Розгляньмо політичні змагання – вибори. Очевидно, це конфлікт, який відбувається у конституційних межах, а отже? маємо певні правила гри. У цьому контексті про такі ситуації неважко повідомляти, бо робота журналіста – знати ці правила і спостерігати, чи їх дотримуються. Якщо ні, то маємо проблему. Наприклад, кілька тижнів тому мені розповіли історію про перебіг місцевих виборів в Україні. Дівчина, з якою я розмовляв, сказала, що в одному з міст виявили майже двадцять відсотків недійсних виборчих протоколів. Це дуже багато. Таке варто розслідувати. Працюючи із політичними конфліктами, ваша робота – дивитися, чи дотримуються правил гри. Якщо так, то ви щасливі повідомити про це. Якщо ні, то ваше найголовніше завдання – розповісти, чому так відбувається.

Для України також актуальні економічні конфлікти, у яких великі гравці нависають над усією країною. У такій ситуації недостатньо залишатися просто хорошим репортером. Треба бути по-справжньому відважними журналістами. Щойно ви напишете статтю, у якій скажете: «Ця особа працює за межами конституційної системи, яку ми, як суспільство, погодили» – певні економічні сили намагатимуться на вас впливати. Єдиний вихід – сміливо і прозоро повідомляти про це.

Репортерам потрібно об’єднуватись і допомагати один одному

Ще одна категорія – збройні конфлікти. Перша вимога до журналіста – зробити усе можливе, аби не опинитися під тиском і не отримати поранення. У таких ситуаціях репортерам потрібно об’єднуватись і допомагати один одному. Наодинці журналісту дуже складно охоплювати і описувати збройний конфлікт.

– Проте кожен журналіст хоче отримати ексклюзив. Як це зробити, якщо співпрацювати з іншими репортерами?

– Це не означає, що потрібно писати те саме, що й інші. Головне – зрозуміти загальну картину. Потім ви можете окремо працювати над своєю історією. З іншими колегами ви просто узгоджуєте, що разом переміщатиметеся і, можливо, спілкуватиметесь із тими самими офіційними особами. Зрештою, ви маєте повну свободу робити якісь речі на власний розсуд. Хай там як, ви самостійно аналізуєте отриману інформацію. Те, про що я кажу, – це своєрідний компроміс, порозуміння з іншими журналістами, щоби залишатися у безпеці.

Без знання контексту ваша журналістська робота буде невдалою

– Який контекст важливо знати, висвітлюючи конфлікт?

– Раніше воєнні репортери не були і не намагалися бути експертами з політичних питань чи рухів. Вони просто перебували поруч із солдатами і розповідали читачам, що відбувалося на полі бою. Я не впевнений, що такі досі існують. Тепер писати про війну набагато складніше. Перед поїздкою у зону конфлікту ви маєте розумітися на політиці, знати мову, культуру, історичний бекґраунд. Тобто все, що можете всмоктати, як губка. Без знання контексту ваша журналістська робота буде невдалою. Ви не покажете повної картини, а фрагменти вашої історії не матимуть між собою жодного логічного зв’язку.

– Як дотримуватися стандартів журналістики і при тому залишатися патріотами?

– В історії США, коли ми зіштовхувались із такими викликами, як Україна впродовж останніх років, більшість американських журналістів ставали патріотами. Це факт, а не судження. Ми живемо і працюємо у суспільстві, маємо сім’ї, про які дбаємо і за які хвилюємось. Якби у мене залишилася родина в Донбасі, я би дуже переймався за їхню безпеку. Очевидно, для мене, як для журналіста, було би дуже важко залишитись осторонь цих. Якби хтось вторгся у мою країну, я би почував себе патріотом. Проте я би спробував зробити все можливе, аби це відчуття не вплинуло на те, як я подаю факти воєнного конфлікту.

Якби армія, яка захищає мою країну, зазнала невдачі, у мене не було би причин не повідомити про це. Неправдива інформація про перебіг конфлікту насправді негативно впливає на можливості держави успішно захищатися. Спотворюючи факти через почуття патріотизму, ти не робиш жодної послуги своїй країні. Навпаки – це приносить ще більше болю.

Що більше у вас буде об’єктивних джерел інформації, то краще ви виконаєте роботу

– Що ви радите журналістам, які працюють у зоні збройних конфліктів?

– По-перше, постійно дбайте про власну фізичну безпеку. По-друге – зважайте, як довго ви перебуваєте на небезпечній території. Непотрібно багато часу, аби зрозуміти, що відбувається у зоні конфлікту. Навіть якщо ви вирушаєте туди на кілька годин, цього може бути цілком достатньо. По-третє, важливо, наскільки добре ви налагодили комунікацію. Якщо з вами щось трапиться, ви маєте розуміти, як зв’язатися з командою, щоби повідомити, де ви, і пояснити, якої допомоги потребуєте.

Якщо ви зустрінете міжнародних спостерігачів, то перебувати з ними – це цілком нормально. Що більше людей гуртується, то вища ваша безпека. Доволі часто спостерігачі знають цікаві історії, якими можуть поділитися. Пам’ятайте: що більше у вас буде об’єктивних джерел інформації, то краще ви виконаєте роботу. Якщо ви хочете працювати у зоні збройного конфлікту, то маєте заздалегідь ознайомитися з літературою стосовно того, як вести переговори, якщо вас взяли в заручники.

Ярослав Назар
ФОТО: Андрій Приймаченко

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.