Соціолог та історик Донбасу Оксана Міхеєва – про особливості кримчан і східняків, головні відмінності між ними та труднощі адаптації як ключі до порозуміння.

Як їх називати

На законодавчому рівні існує єдине правильне визначення статусу людей, змушених покинути свої домівки на сході України і в Криму – «внутрішньо переміщені особи» (ВПО). Утім у вжитку є чимало термінів. Кожне з визначень складне для сприйняття. Людина і без того почувається вирваною із одного контексту й закинутою в інший. Формулювання «внутрішньо переміщені особи» формально сприймають спокійно, адже це просто поточний статус.

Вони категорично проти терміну «біженці». Виникає справедливе питання: «Який я біженець? Я нікуди не втікаю. Я громадянин України». Визначення «переселенець» – дещо сумнівне. Це, знову ж таки, активне наголошування на належності особи до іншого середовища.

Яку б інформацію ви не передавали, є люди, які читатимуть сайти «ДНР»

У Донецьку від самого початку подій і до сьогодні є доступ до мережі. А отже, люди вільно отримують контроверсійну інформацію. Тобто людина, яка перебуває безпосередньо в епіцентрі (у Севастополі чи Донецьку), заходить в інтернет, читає про те, що відбувається, і вбудовує цю інформацію в реальні події.

Варто пам’ятати, що кожна людина обирає тексти, котрі збігаються з її картиною світу, відкидаючи інші. Тож хоч би інформацію ви передавали, є люди, які читатимуть сайти «ДНР», а є ті, хто обиратиме винятково українські ресурси. Відповідно, події, що відбуваються довкола, людина поєднуватиме із певним трактуванням подій, яке пропонують ЗМІ. Таким чином з’являються розповіді про «американські танки» і «фосфорні бомби».

Перша хвиля – з Криму

Люди, які покидали територію Кримського півострова, чітко розуміли, що їдуть надовго. Натомість переселенці зі сходу досі чекають на повернення додому, і це перешкоджає входженню до нового середовища. Кримчани усвідомлюють, що вороття найближчим часом не станеться. Це впливає на стратегії адаптації та визначає їхню активну позицію. Вони починають взаємодіяти із державою, оформлювати приватне підприємництво. Кримчани лідирували у процесі офіційного оформлення власного статусу у якості внутрішньо переміщених осіб. Вони активно інтегруються у суспільство на рівні громадських організацій (наприклад, «КримSOS»). Це показник згуртованості спільноти і рівня її активності при зануренні у нове середовище.

Жінки адаптуються до нового місця та умов легше, ніж чоловіки. Молодь і люди середнього віку мають більш виражену проукраїнську позицію. Старше покоління розглядає дійсність крізь призму стратегії виживання, тому менш однозначне у своїх оцінках. Особливо вразливі – люди похилого віку, котрі напряму залежать від пенсійного забезпечення. Вони починають сумніватися у правильності переїзду, щойно чують про вищі російські пенсії від тих, хто лишився в Криму.

Перша хвиля переселенців з півострова виїжджала через небажання залишатися на окупованій території. Це люди з проукраїнською позицією, які через це не бачать майбутнього у Криму ні для себе, ні для своїх дітей.

Переселенці зі сходу

Друга хвиля переселенців більше говорить про іншу причину переїзду. Йдеться про пряму загрозу життю та бажання захистити дітей. У них була тенденція постійного відкладання переїзду. Люди до останнього не вірили у те, що відбувається, і сподівалися, що за тиждень-два усе мине. Через те, що події відбувалися на початку літа, додатково накладалася життєва, раціональна стратегія: спочатку треба завершити роботу, піти у відпустку, а далі, можливо, прийде довгоочікувана розв’язка конфлікту. Тому й переїжджали так, ніби їдуть відпочивати: не продавали чи не здавали в оренду житло, не робили серйозних кроків з оформлення документів на новому місці, не брали із собою осінніх чи зимових речей, не звільнялися з роботи. Невизначеність статусу тих подій – АТО, війна чи окупація – та  відсутність чітких меседжів від лідерів держави, котрі сказали б, що далі і якою буде позиція щодо цих територій, теж не додавали впевненості переселенцям зі сходу і гальмували переїзд. Легше наважувалися на такий крок ті, хто мав близьких друзів і родичів в інших регіонах. Вони могли сподіватися на безкоштовне житло та підтримку при входженні у новий світ. Чималу роль відігравала перспектива роботи чи можливість легко її знайти.

Труднощі адаптації

У виборі місця переселення значну роль відігравали стереотипи і страхи. Наприклад, чутливі до російської пропаганди не розглядали Львів як місце нового проживання. Крім того, люди не хочуть їхати далеко, щоб не втратити зв’язок з окупованими територіями. Отримавши перепустку, вони можуть постійно їздити додому, щоби щось взяти. Це їм також дає надію, що у разі чого вони швидко повернуться назад. Переважно за таким принципом переселялися старші люди.

Багато переселенців переповідають чутки щодо сутичок та неприємні ситуації у спілкуванні між ними і місцевими, але у більшості випадків вони не були ні учасниками, ні свідками таких ситуацій. Втім самі ж переселенці, переживаючи цю інформацію, помічали певні хвилі загострення проблеми, що свідчить про вкидання фейків, спрямоване на розмежування за принципом «свій-чужий». Проте практика не засвідчує реальності схожих зіткнень.

Чимало переселенців потерпає через розірвання родинних зв’язків. По-перше, досить часто відмовляються переїздити старші родичі. Люди усвідомлюють нестачу допомоги від держави і не хочуть переобтяжувати її, ідучи, таким чином, на певну самопожертву заради молодих. По-друге, когось із членів сім’ї залишають охороняти майно через страх мародерства. Поруч із цим існує практика повернення на окуповані території окремих членів родини, переважно чоловіків молодшого і середнього віку, у пошуках роботи, сподіваючись на колишні зв’язки і допомогу знайомих.

Внутрішньо переміщені особи зі сходу активно включилися в допомогу людям, які залишилися на окупованих територіях, або переселенцям, але майже не допомагають матеріально українській армії. Це свідчить про підсвідоме несприйняття військових дій Збройних сил України.

Багато переселенців почуваються погано, мають суїцидальні настрої через відчуття непотрібності та обмеження своїх громадських прав. Вони кажуть, що з ними краще просто спілкуватися, а не жаліти. Надмірна артикуляція допомоги «бідним та нещасним» ще більше травмує людину, котра переживає складні часи.

Фактично вперше в Україні у процесі активної взаємодії зустрілися представники різних регіонів (і на Майдані, і під час переселення з окупованих територій). Проте якщо спільнота переселенців з Криму, а особливо кримських татар, є згуртованою і такою, що активно комунікує між собою, то переселенці зі сходу цим похвалитися не можуть. Різне бачення ситуації стає однією з причин загальмовування процесів об’єднання переселенців на новому місці. Переміщені особи демонструють небажання вступати у контакт з представниками власного ж регіону, бо не хочуть травмувати себе поновленням дискусій щодо цієї ситуації. Вони здебільшого схильні замикатися на родинному колі і значно обмежувати контакти з навколишнім світом. Утім певна гетоїзація спільноти існує і серед переміщених кримчан, і серед переміщених зі сходу.

Анна Цупко
ФОТО: Катерина Недеснова

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.