FavoriteLoading 

Соціальний психолог  Олег Покальчук останні два роки працює з українськими військовими. Експерт розповів, як армія комунікує з суспільством і котрі з цих практик можуть стати у нагоді журналістам.

Медійники завжди белетризують війну, тому що це психологічний захист проти огидної сфери життя. Комунікація у цьому процесі чітка і відмінна від цивільної. Там нема часу полемізувати, бо є військова приказка: якщо довго думаєш, то перше, що приходить у голову, – це куля.

Військова комунікація заточена на дуже простий результат – знищити ворога. Менеджерської парадигми «win – win» (щоби усім було добре) не існує. Це поведінкова риса людей, які мають можливість заплатити за збитки цієї комунікації.

Фази військової комунікації, які корисно знати журналістам:

  1. Аналіз цільової аудиторії. Ви повинні розуміти, з ким спілкуєтеся. Якщо ви хочете ефекту, у вас має бути зрозуміла мішень.
  2. Серійність. Для здійснення інформаційного впливу, навіть для встановлення симпатії, ніколи не буває достатньо одного меседжа. Тому завжди думайте про розробку серії інформаційних впливів.
  3. Оформлення. Під час війни у В’єтнамі батальйони спецпризначення мали візитні картки у вигляді гральних карт, які вони лишали на тілах ворогів. Спеціалісти сило-психологічних операцій дискутували щодо їхньої доцільності, бо там навіть було написано в’єтнамською мовою: «вам усім кранти наступного разу». Експерти зійшлися на одному: за відносної ефективності процесу деморалізації противника це відчутно підіймало бойовий дух солдатів.
  4. Затвердження. Люди, які планують акцію, що їй ви надаєте інформаційну підтримку, повинні бути з цим згідні. У чому великий недолік того, як пишуть журналісти про війну? Вони роблять це з власної руки. Варто принаймні почитати, чим відрізняється один калібр від іншого. Важливо розуміти, куди стріляють.
  5. Видання, доставка, розповсюдження. Це стосується не лише логістики, а й таймінгу. Під час війни вся інформація застаріває приблизно вдвічі швидше. Цінність оперативної інформації становить три дні. Інформації про суспільні настрої – до тижня. Через п’ять днів ситуація змінюється, бо знервовані люди швидше реагують.
  6. Планування. Важливо розуміти, на що ви реально можете вплинути. Потім треба сформулювати опис впливу: раните противника у символічну ногу чи пристрілюєте у голову. Потрібно також оцінювати загрозу, проти якої здійснюєте вплив. Далі аналізуєте, чим противник може вам нашкодити або що він хотів би зробити, якби мав змогу. І на останньому етапі ви визначаєте «точку прикладання». Наприклад, критично вразливе місце російського противника – відсутність почуття гумору. Пафос, драматизація, велич роблять імперії дурнуватими.
  7. Оцінка. Ми завжди оцінюємо свою роботу у вигляді самовихваляння. Проте оцінка – це влучення у ціль.

Слова війни

Слова, якими ми говоримо – красиві і правильні, але не функціональні. Вони означають все на світі, але не діють.

Є слова-табу. Це ментальні блоки. Власні стереотипи про те, де свої, а де чужі, люди поширюють на семантику і культурні особливості. Ви ніколи не дійдете до цільової аудиторії через їхні табу. Встановити комунікацію можна тільки тоді, коли ви враховуєте, якою психологічною мовою говорять люди.

Є фільтри цільової аудиторії – стать, вік і соціальний статус. Шахтар донецький і шахтар червоноградський швидко порозуміються, попри релігію та мову. Не факт, що комунікація продовжиться, але це те, з чого можна починати.

Транспондер – це система у літаках, яка у відповідь на запит сигналізує, чи ця одиниця належить до наших збройних формувань. Якщо сигнал не спрацьовує, активізується режим тривоги. Те саме відбувається й у людській комунікації. Меседж, націлений на аудиторію, має відповідати запиту.

Лексика. Це добре знають люди, які займаються обміном полонених. Щойно використовуєте словник, який впізнає ваш співрозмовник, комунікація налагоджується. Якщо ви у розмові з людиною зі Сходу вживаєте слово «майдан», у неї спрацьовує маячок – «он бандеровец». Це як у книжці про Гарі Поттера – ім’я, яке ми не говоримо вголос. Тобто про це повідомляємо, не називаючи самого  слова. Тоді люди на це погоджуються.

Психологічні проблеми тих, хто пережив війну

1. Симптоми бойової втоми:

  • людина «гальмує», коли від неї вимагають швидкої реакції,
  • забування.

2. Посттравматичний стресовий розлад. Це надовго перевертає людину зсередини. Найінтелігентніші і найпримітивніші групи переживають це найлегше, за два роки. Інші – до 7 років. Польова практика показує, що людина, яка отримала поранення або була контужена, легше переживає цей стан, тому що має індульгенцію – вона не вмерла.

Симптоми:

  • безсоння,
  • пильність,
  • тривожність,
  • на буденні речі людина реагує криком,
  • притупленість емоцій (це стосується емпатії, чуйності),
  • погіршення пам’яті і погана концентрація уваги,
  • депресія (наприклад, людина не носить цивільного одягу чи їй незручно спати на ліжку),
  • небажання спілкуватися,
  • зловживання алкоголем чи наркотиками,
  • спогади і самозвинувачення,
  • галюцинації (при тяжкій формі; спочатку з’являються запахи, потім – слухові галюцинації, далі – зорові),
  • самогубства (стаються, коли людина начебто адаптувалася, а потім запитує себе, що вона тут робить).

Порада: На мирній території ви не зможете взяти інтерв’ю у людини, яка була на війні, якщо вас їй не порекомендували.

Як критикувати військових за алкоголізм

  1. Вживайте аргументи тих, хто був на фронті.
  2. Залучайте людей, чий вплив не матиме критики.
  3. Говоріть про статистику алкоголізму серед військових. Тобто про загальні речі.
  4. Боріться з алкоголізмом за допомогою гумору. Можна зробити меми.
  5. Натякайте, що п’яний військовий – усе одно, що покійник.

Вікторія Топол