FavoriteLoading 

«Громадське радіо орендує приміщення на Хрещатику, 26, в офісі Українського радіо від зими 2014-го. За останні три місяці ми помітили кілька змін: настрій вальяжності, стриманості або депресії змінився – люди крокують коридорами швидше, обговорюють професійні питання. Останніми днями я почув музику з репетиції одного з оркестрів Національного радіо. Ніколи раніше такого не чув, хоча знав, що для нього працюють кілька музичних колективів. Навіть ліфти, які могли не працювати місяцями, тепер полагоджені.  Це тільки те, що ми бачимо. Зміни у контенті ми вже могли почути.

Наша розмова відбувається на межі ста днів від початку змін. І якщо раніше ще не пасувало критикувати, то тепер потроху ми можемо обговорювати, що відбулося». З цього дискусію про Суспільне на Форумі Видавців починає головний редактор Громадського радіо Кирило Лукеренко. Про швидкість змін та перші результати вони говорять з членом правління НТКУ Романом Вінтонівим і медіаекспертом Отаром Довженком.


Отар Довженко: Спочатку – дисклеймер: я вважаю, суспільне мовлення потрібне, а реконструкція державних медіа – потрібна у квадраті. Однак те, що це сумістили, і утворення суспільного мовлення відбувається разом із модернізацією державних ЗМІ, на мою думку, є помилкою. Вже незворотною. А зробити інакше за наших обставин було неможливо.  Тому украй важливо, щоби ця перша серйозна спроба перетворити державні медіа з того, що працює на кабінет міністрів, на те, що працює для суспільства, не провалилася.

Я ставлюся до цього критично, і не думаю, що про це варто мовчати. Бо знаю, що державна машина складається переважно з металобрухту і людей, які не хочуть працювати, виправдовуючи себе тим, що для ефективності просто потрібно більше грошей. У чотирьох з восьми стратегій на конкурсі, було написано одне й те саме: зберегти, що є, і дати більше грошей. Це неправильний підхід.

 

Споживач медіа тепер шукає не канал, а контент

 

Команда, яка прийшла працювати на Суспільне, задекларувала дуже класні плани. Перше, що мені сподобалося – це орієнтація на мультиплатформність. Вони розуміють, що споживач медіа тепер шукає не канал, а контент. І поки ми орієнтуватимемося на людей, які ловлять аналогові канали на консервну банку десь у селі (бо ми так уявляємо собі аудиторію Першого), нічого хорошого у нас не вийде.

Змінюється основний склад гравців нагорі, запускають нові проекти. Картинка мені подобається: модна, сучасна, яскрава. Деякі зі змін вже запустив Зураб Аласанія у першу каденцію. З того, що не подобається – категоричне відхрещування від рейтингів. Суспільне лише тоді має сенс, коли його дивляться. А коли має піввідсотка частки, то втрачає будь-який сенс. Альтернативою комерційним мовникам, до яких є багато претензій, Суспільне стане тоді, коли матиме близько 5 відсотків. Зараз вони починають з нуля.

Мене бентежать виправдання, мовляв, нам і так тут дуже важко, тому не критикуйте нас. Не варто робити з Суспільного священну корову – мовник має бути критикованим, щоби стати якісним.

 

У ефірі ніхто не засинає і не вмирає – це радує

 

Роман Вінтонів: Ми перезапустили низку проектів, провели п’ятитижневі тренінги з працівниками. Результатів, які б ви могли помацати – ще немає. Але вже чути зміни на радіо – якщо ви послухаєте його зараз, то не впізнаєте: сучасніший звук і якісніший контент. У ефірі ніхто не засинає і не вмирає – це радує.

Незалежно від програми і особистого ставлення, ми пропонуємо кожній передачі низку критеріїв і перевіряємо її на відповідність. Декотрих ми зняли з ефіру, з кимось продовжуємо обговорювати роботу далі. Це не бажання виправдати наші повільні темпи, а швидше пояснення, які складні речі нам доводиться провадити.

Бюджет Суспільного на 2017 рік – 1,2 мільярди гривень. Це 0,2 відсотки всього бюджету. Звучить добре, велика сума, можна зробити багато і швидко. Однак половина, 660 мільйонів – це зарплата. Далі – третина чи чверть – податки. Трохи менше – комуналка. На виробництво програм у трьох радіо, 26 філій та двох телеканалів лишається усього 20 мільйонів гривень, а це мало. І депутати  ВР вирішили що нам не потрібна вся сума, і виділили 900 мільйонів. Тим не менш, з цим можна працювати, і ми готові економити. Однак згодом виявляється, що через угоди попередників ми винні Euronews ще 300 мільйонів.

 

Локомотиви змін

 

Спочатку я побачив абсолютно демотивований колектив. Коли ми вперше планували збиратися з усіма філіями у Києві, щоб обрати керівника суспільно-політичного напрямку, виявилося, що працівників філій скликали вперше за 20 років. І з’ясувалося, що їх дуже легко надихнути. Весь цей час вони чекали на низькому старті, і варто було комусь сказати: «Друзі, побігли!», як вони почали працювати.

Отар Довженко: Справді, філії дуже важливі. У багатьох областях вони є єдиними мовниками. Ми маємо регіони, де місцеві комерційні медіа розвинені погано, тому якщо філії Суспільного зі своїм охопленням та матеріальною базою стануть нормальними, то зможуть зробити диво: стати локомотивами змін. Однак мусять бути люди, які цими змінами керують.

Раніше ОДТРК були обслугою місцевої влади. І навіть Майдан не зміг розірвати цього зв’язку. Проте покінчити з цим тепер критично важливо.

Роман Вінтонів: А що для тебе стане підтвердженням того, що зв’язок розірвався?

Отар Довженко: Коли журналісти не будуть у кожен сюжет тулити синхрон з мером або на кожній прес-конференції записувати губернатора. І коли журналіст не питатиме у редактора: «Кого я маю записати?». А редактор не відповідатиме: «Ти сам знаєш».

Роман Вінтонів: Але це не проблема суто Суспільного, це питання ринку. У багатьох комерційних каналів, за рідким виключенням, та сама історія.

Отар Довженко: Але ж ви маєте бути альтернативою комерційним каналам.

Роман Вінтонів: Так, але звідки нам брати журналістів?

Отар Довженко: Про це можна говорити як про перешкоду, яка заважає розвиватися. Або як про проблему, яку треба розв’язати. Якщо у Львові чи Харкові можна знайти журналістів, то у Закарпатті чи на Волині – складніше. І це не тому, що журфаки погано працюють – вони, звісно, працюють погано – але тому, що немає місцевого ринку. Усі хоч трохи талановиті їдуть до Києва. Один з варіантів – вертати людей. Наскільки я знаю, у стратегії щось було про відрядну роботу – коли людина їде на місяць, півроку чи рік у регіони і підіймає там рівень журналістики до столичної.

Роман Вінтонів: Це стереотип, що журналісти Суспільного сидять і чекають завдань від влади. Нам варто було лише відкрити цей люк з дна – і вони швиденько з нього повилазили.

Кирило Лукеренко: Отаре, ти виріш у цих людей?

Довженко: Хочу вірити. Весь досвід переформатування державного мовлення у суспільне показує, що позитивного результату можна домогтися, лише якщо повністю замінити команду. Коли прийдуть журналісти з комерційних каналів – і працюватимуть. Каву носити, з чимось допомагати – для цього можна лишити і старих. Я розумію, що це образливо чути тим, хто працював на державних каналах раніше. Проте мені все одно не вкладається в голові, що людина може робити свою роботу погано, виправдовуючись  тим, що їй мало платять. Це означає дві речі. Або людина не знає, як має бути добре – тоді її можна навчити. Або вона не хоче – і тоді треба оновлювати штат.

Роман Вінтонів: Перший відсів людей з філій у нас запланований у грудні.

Отар Довженко: А у чому полягає навчання?

Роман Вінтонів: На першій зустрічі ми пояснили місію, стратегію і цінності. Пояснили, чому довіра споживача для нас є найголовнішою. На другій хвилі тренінгів ми аналізували ті програми, які вони мають, і виписували проблеми зі змістом та складали критерії, яким вони мають відповідати. Форму ми поки що не аналізуємо.

Кирило Лукеренко: Чи пройдено критичну межу перетворення державного у суспільне?

Роман Вінтонів: Поки що я не маю що сказати.

Отар Довженко: На щастя, законодавство побудоване так, що стати мильною бульбашкою Суспільне точно не зможе. Найбільшим нашим страхом була зміна вивіски – як це сталося із Общественным телевидением в России. Однак якісні зміни у нас вже тривають. Дуже важливо, щоби це супроводжувалося збільшенням ваги мовника у суспільстві та інформаційному просторі. Ми вже маємо кілька резервацій хорошої журналістики, яку мало хто чує: Громадське ТБ і Громадське радіо. Найголовніше, щоб Суспільне на цій обмеженій аудиторії не закривалися. Треба бути масовими.

Кирило Лукеренко: Моїм маркером того, що зміни сталися, буде висвітлення виборів 2019 року.

Отар Довженко: Але до висвітлення виборів 2014, 2015 років претензій щодо замовності чи провладності не було. Інше питання – що це бачили мало людей.

Роман Вінтонів: Я про те саме: питання, чи ми обслуговуємо владу, перед нами не стоїть. Ми це подолали. Наше завдання – робити продукт, який буде цікавий людям.


Фото: Unsplash