Як писати про місто, у якому виросла, і чому від цього можна стомитися.

Марта Ониськів навчалася у Львові і писала дисертацію з історії, коли життєві обставини повернули її до рідного Калуша. Оскільки їй хотілося писати і бажано під опікою редактора, вона влаштувалася на роботу в KalushNews.city — онлайн-медіа, що виникло за підтримки Агенції розвитку регіональних медіа. Тоді видання складалося з двох кабінетів та двох людей: головної редакторки та бухгалтерки. Марта пропрацювала в KalushNews.city рік. За цей час зрозуміла, що знайти теми для локального медіа легше, ніж працівників та рекламодавців, і що журналістові такого видання слід бути готовим навіть до неконструктивної критики.

Стати журналістом ніколи не пізно

Взимку 2016 року я із сім’єю переїхала зі Львова до Калуша на час декретної відпустки. Щоб утекти від мамської рутини, спочатку дописувала дисертацію. Потім вирішила опанувати нову для себе професію контент-менеджера: вже тоді розуміла, що шанси залишитися в університеті мізерні. Тому створила блог. Спершу вчилася працювати з адмінкою на WordPress, а потім почала сама його наповнювати: писала про людей, які не сидять на місці і постійно розвиваються. Так мене затягнули тексти.  

Тоді ж знайшла платформу UaModna, де розміщувала свої матеріали. Після незначного редагування їх публікували на головній сторінці сайту. Водночас займалася самоосвітою: шукала в мережі корисні матеріали про різні формати і жанри текстів. І дуже хотіла мати редактора, який би навчив мене писати.

Тому коли в місті запускали новий сайт KalushNews.City за менторства редакторів відомих видань, я вирішила там працювати.

Теми приходять до тих, хто знає, про що хоче писати

Коли я почала працювати журналісткою, зрозуміла, що сприймаю Калуш як чуже місто. Коли там росла, зовсім ним не цікавилася, коли навчалася у Львові — також. Повернувшись, дивилася на нього ніби збоку, відсторонено.

Робота на KalushNews.City змусила мене шукати теми для текстів про рідне місто. Я не хотіла вірити, що Калуш — це тільки занедбані заводи та зона екологічного лиха (такий статус місто отримало у 2010 році). Хотілося знайти тут щось привабливе. Передовсім почала цікавитися історією Калуша — недарма ж так довго штудіювала цю науку. У фейсбуці побачила подію «Вечір у музеї» і вирішила туди піти. Крім мене, ввечері п’ятниці на захід прийшли ще три особи. Двоє з них — працівники музею. Третій виявився калуським колекціонером. Він приніс зі собою кілька старих світлин і, здавалося, знав усе про минуле міста. Завдяки цій людині на KalushNews.City вийшли тексти про історичні фотосалони та цикл публікацій про євреїв старого Калуша.

Не цурайтеся розповідати про людей, про яких багато писали до вас

Просто звертайте увагу на те, що інші проминули. Запитуйте про невідоме. Наприклад, одного разу я спілкувалася з вояком УПА, але розпитувала його не про військо, побратимів та противників, а про кохання, яких у нього в житті було цілих два. Із сином калуських євреїв обговорювала не Голокост і порятунок його батьків від смерті, а їхні розповіді про Калуш — місто їхнього дитинства — до війни.

Героїв можна знайти у фейсбуці

Я підписалася на всі найпопулярніші калуські фейсбук-групи. Стежила, хто і про що там дописує. Часто такі люди дуже стараються для свого містечка: або створюють простори для творчості і розвитку, або проводять гараж-сейли, або популяризують життя у стилі «нуль відходів». До того ж вони можуть скерувати до наступного цікавого співрозмовника.

Ідеї для текстів можна шукати в інших медіа   

Ментори Агенції розвитку регіональних медіа «Або» наполягали, щоб на сайті KalushNews.City з’являлися лайфстайлові матеріали, і рекомендували медіа, на які варто орієнтуватися. Так я дізналася про Meduza та The Village. Крім того, люблю читати The Ukrainians, «Твоє Місто», Lviv.com, тому часто теми для текстів брала звідти. Так на KalushNews.City з’явився матеріал про досвід калуських татусів, фоторепортаж про калуські балкони як приклади незрозумілих архітектурних форм та графік роботи секондів у місті.

Людям подобаються тести про рідне місто

У тесті «Чи знаєш ти Калуш?» читачі мали вгадати зображені на фото вулиці Калуша. Цей тест набрав 23 тисячі переглядів. Далі ми запропонували відгадувати відомі споруди міста за зображеннями на них, знаних калушан за їхньою цитатою, сучасні вулиці на старих фото. Усі ці тести були успішні. Коли ж пробували робити тести не про Калуш чи околиці, інтерес аудиторії одразу зменшувався.

Регіональному медіа бракує працівників

Мій однокласник Юра працює далекобійником у Польщі, а однокласниця Надя — вчителькою німецької у Франківську. Таких як Юра й Надя більшість: тільки чверть моїх однокласників залишилася в Калуші. Інші переїхали до великих українських міст або емігрували за кордон.

У маленькому містечку виданню складно знайти підходящих працівників. А ще тут бояться змін. Я прийшла до редакції в листопаді 2017 року. На той час там працювали редакторка і бухгалтерка. Розповідали, що влітку були ще дві журналістки, проте звільнилися. Одна розпочала власну справу, інша не захотіла брати участь у проекті Агенції розвитку локальних медіа — творити для калуської газети сайт і навчити його якісно наповнювати, назвала цю організацію сектою і звільнилася.

Регіональне медіа можуть творити дві людини

Сайт KalushNews.City, який виник за підтримки «Або», існував поруч із газетою «Вісті Калущини». І наповнювати обидва ресурси мала одна редакція. Фактично ми з редакторкою робили це вдвох: оскільки один і той самий контент публікувати на сайті і в газеті було недоречно — аудиторія була надто різна — ми розділилися: редакторка більше відповідала за газету, а я за наповнення сайту. Інколи, чотири-п’ять разів на місяць, нам надсилали тексти фрилансери: один для газети, двоє інших — для сайту.

Журналіста на постійну роботу шукали довго. Знайшли влітку 2018 року — до редакції повернулася одна з колишніх працівниць.

Перших рекламодавців варто шукати серед знайомих

Я не займалася пошуком реклами на KalushNews.City. І все ж зуміла залучити кількох рекламодавців. Це був матеріал до восьмого березня, де три калушанки, які мають свою справу чи займаються хендмейдом, рекомендували подарунки до свята.

На мою пропозицію рекламодавиці погодилися відразу. З ними всіма я була знайома раніше.

Одна з них має квітковий магазин, вітрина якого увійшла до рейтингу найкраще прикрашених до новорічно-різдвяних свят. Я прийшла фотографувати вітрину для матеріалу, зазирнула в магазин і так познайомилася зі власницею.

Інша рекламодавиця була героїнею моєї статті про мам, які використали декрет з користю. Після пропозиції про рекламу, вона звернулася і до подруги, яка також захотіла прорекламувати свої роботи напередодні свята.

Про пошуки реклами я запитувала редакторку Біляївка.city Галину Халимоник. Цей регіональний сайт має досить багато рекламних матеріалів. Галина також порадила спершу звертатися до знайомих рекламодавців. А потім, напрацювавши базу й заявивши про себе, залучати інших підприємців.

Рекламодавці газети не обов’язково стають рекламодавцями сайту

Банер з інформацію про піскоструменеве очищення поверхонь — це єдина реклама, яка була одночасно і в газеті, і на сайті. Газету калушани та мешканці району знають, тому у неї є постійні рекламодавці. Часто це банки, ломбарди чи Центр відновлення зору Анатолія Совви. Знаю, що цим рекламодавцям пропонували й рекламу на KalushNews.City. Проте вони такою можливістю не зацікавилися. Головно через те, що сайт був ще новим і не дуже відомим.

Один читач, калуський бізнесмен, спочатку дуже підтримував сайт, дякував за те, що робимо таке медіа у Калуші. Обіцяв вести блог, оскільки сам музикант. Проте, коли до нього звернулася менеджерка з реклами, заявив: «Я не буду платити нерозкрученому сайту».

Новому локальному медіа важко знайти хорошого менеджера з реклами

Крім журналіста, редакція шукала й менеджера з реклами. Був період, коли їх працювало в редакції двоє і вони отримували відсотки від залученої реклами. Вони знайшли одного рекламодавця. Він і досі розміщує свою рекламу на сайті. По суті, це тексти, які готує його прес-центр. Рекламодавець не хотів, щоб матеріали пропонували й писали журналісти сайту. Редакторка продовжувала шукати менеджера: через соціальні мережі, знайомих. Та за час моєї роботи на KalushNews.City нікого не знайшли.

Хороші менеджери з реклами у невеликому місті є. Але у випадку Калуша вони працюють на інші медіа, які виникли набагато раніше.

Конкуренція між локальними медіа існує

Крім KalushNews.City, у Калуші є ще три газети, які мають свої сайти, а одна й телебачення. Також у місті працює радіо з новинним сайтом і два телебачення.

Така кількість медій однозначно спричинить конкуренцію. По-перше, за рекламодавців. Ці медіа уже досить довго на калуському ринку, а тому знані. За час роботи в Калуші вони встигли знайти і навчити менеджерів з реклами, а також мають свою базу рекламодавців.

По-друге, оскільки медій у місті багато, вони конкурують за увагу аудиторії і не гребуть красти тексти у конкурентів. Наприклад, один місцевий сайт дослівно переписував наші статті, навіть використовував ті ж фото. На прохання забрати такі матеріали не реагували. В один момент «Або» хотіли залучити свого юриста. Але з часом крадії дослівне копіювання припинили.

Треба бути готовими до особистої та прямої критики

У невеликому місті неможливо заховатися за продукт, який робиш. Тут усі одне одного знають. Якщо не тебе, то твоїх маму, тата, брата, сестру і так далі.

Часто люди читають не так сайт, як автора матеріалу. Автори уособлюють видання. Це, звичайно, непогано, коли читачі схвалюють і підтримують роботу журналістів. Проте так буває не завжди. Тоді образи і претензії теж скеровують не до видання, а до конкретної людини.  

Основна причина, чому я більше не працюю в KalushNews.City, — мій переїзд до Львова. У редакції про нього знали заздалегідь, тому моє звільнення нікого не здивувало. Проте були й інші причини.

«Що ви, бл*ть, пишите?», «Марта Ониськів, зверни увагу!», «Та це дно!» — це деякі коментарі до моїх текстів. Я завжди хотіла отримувати зворотній зв’язок на те, що роблю, але, виявилося, не була до цього готова. Критика — це добре, коли вона конструктивна.

Я — інтроверт, тому в певний момент мені захотілося сховатися. Відчувала себе вичерпаною і змученою.   

Місто творять його люди — це основне, що зрозуміла за час роботи у локальному медіа. І, незважаючи на всі труднощі професії, хочеться розповідати про цих людей іншим. Для цього варто бути журналістами.

Головне зображення Fancycrave

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.