miscevi_vub FavoriteLoading 

Замість якісної аналітики – засилля прихованої реклами. ЗМІ продовжують висвітлювати виборчий процес в Україні побіжно та заангажовано. Вплив медіавласників на редакційну політику та недосконале законодавство призводять до недостатньої поінформованості виборців та зниження довіри до ЗМІ. Роботу українських медіа під час місцевих виборів-2015 проаналізували провідні експерти в рамках проекту «Політична освіта для представників регіональних ЗМІ» за підтримки Фонду Розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.

ЗМІ приділяли доволі багато уваги виборчому процесу, вважає голова ГО «Телекритика» Наталія Лигачова. Проте це стосувалося переважно окремих політичних персон. Було багато «джинси» і політичного замовлення від власників тих чи інших каналів. Натомість недостатньо уваги приділяли роз’ясненню передвиборчих програм, позицій кандидатів і політичних партій. Відтак ЗМІ мало впливали на поінформованість виборців.

«Необхідні законодавчі зміни, зміцнення системи саморегуляції ЗМІ, а також оперативна реакція відповідних органів на порушення. Також має виконуватися закон про прозорість медіавласності. Люди не до кінця розуміють, для чого їм знати, кому належать відповідні ЗМІ. Тому потрібна відповідна роз’яснювальна піар-компанія. У свою чергу журналісти мають навчитися говорити «ні» власникам, які бажають тотально впливати на редакційну політику. Від цього страждає професійна репутація і падає довіра до медіа», – говорить Наталія Лигачова.

Місцеві вибори мають висвітлювати насамперед регіональні медіа. На цьому акцентує увагу канадський політолог Марта Дичок. У місцевих ЗМІ в Україні інформації про виборчий процес було недостатньо, а матеріали не відповідали критеріям об’єктивності.

«Місцеві вибори висвітлені поверхово. До певної міри партії і кандидати самі вирішували, що саме з’являтиметься у медіапросторі. Це спричинене якістю роботи регіональних медіа. Такі ЗМІ недостатньо фінансуються, а журналістам бракує професійної підготовки», – говорить Марта Дичок.

Багато замовних матеріалів у регіональних медіа констатує Інститут масової інформації. Найбільше прихованої політичної реклами зафіксували у Дніпропетровську. На другому місці Запоріжжя, на третьому – Миколаїв. Львівська область увійшла у першу десятку. Найчастіше замовником «джинси» була партія «УКРОП», а також сателіти колишньої Партії Регіонів: Опозиційний блок, «Відродження», «Наш край» тощо.

«ЗМІ працювали переважно не на виборця, а на себе. У регіональних медіа було дуже мало інформації, яка б стимулювала обговорення. Журналісти мають вимогливіше ставитися до якості текстів», – говорить виконавча директорка ІМІ Оксана Романюк.

Невід’ємним елементом політичної культури є дебати, які мають відбуватися, незалежно від того подобається це людям чи ні, говорить Генеральний директор НТКУ Зураб Аласанія.

«За нашими підрахунками 86 відсотків населення України отримують новини з телебачення. Це жах! 30-40 відсотків вже опанували інтернет, але продовжують дивитися ТБ. Це свідчить про слабкість критичного мислення. Телевізор – це джерело розваг, емоцій, але точно не інформації. Тому телевізійники повинні набагато відповідальніше ставитися до того, що роблять.», – зазначає Зураб Аласанія.


На важливість дебатів звертає увагу і медіаексперт Андрій Куликов:

«Теледебати потрібні, щоби люди могли побачити своїх кандидатів не просто на бігбордах чи плакатах. Ступінь достовірності в дебатах я вважаю цілком прийнятним. Виборець може оцінити, чи є людина такою, якою виглядає на нерухомому зображенні, чи може «тримати удар» і завдавати ударів по суті, а не просто заради самореклами.

Українські журналісти недостатньо активно змінюють умови, в яких працюють, що часто змушує приймати ті правила гри, які нам нав’язують. Треба долати спротив власників, політиків і, деякою мірою, публіки».  

Актуальним залишається питання унормування роботи медіа у виборчий період. Про це говорить експерт Реанімаційного Пакету Реформ Ярослав Юрчишин:

«Злий жарт і зі ЗМІ і з виборцем зіграло скорочення передвиборчої кампанії. Бракувало часу для якісної аналітики. Регіональні медіа повинні зосереджуватись на ймовірній участі кандидатів у корупційних схемах і готовності працювати відкрито, а також ставити гострі питання».  

Журналістика покликана прояснювати виборцям передвиборчий процес як і соціологія. Відтак на журналістах лежить велика відповідальність  за те, аби відібрати якісні соціологічні дослідження та компетентно іх презентувати, зазначає соціолог Мар’яна Малачівська.

«Оприлюднені рейтинги здійснюють на електоральну поведінку достатньо суперечливий вплив. З одного боку, можна очікувати на ефект загального вагона (Bandwagon effect), який передбачає, що ті, хто не впевнені у своєму виборі, або вагаються, підтримають лідерів через бажання бути приналежним до їхньої групи. З іншого боку, ефект  може бути цілком протилежним: через ризик, що політична сила не подолає прохідний бар’єр, може відбутися відтік електорату від лідерів – мовляв, і так пройдуть, або через високий антирейтинг наявних лідерів, може відбутись  мобілізація електорату проти кандидата чи політичної сили. Тому наперед сказати яким буде ефект складно, а думати, що неправдиве завищення рейтингів матиме агітаційний ефект – наївно», – говорить Мар’яна Малачівська.

Залишається популярною «джинса», висвітлення у ЗМІ фейкових результатів досліджень чи звинувачення у фальсифікації правдивих, які ілюструють небажану для деяких політичних суб’єктів електоральну картину. Відтак журналісти повинні відфільтровувати інформаційний непотріб та фальсифікації.