Музика, балет, кіно, візуальне мистецтво, література, театр, забуте минуле, серіали і комікси.

У матеріалах із циклу «Варто читати» ми будемо просити обізнаних людей порекомендувати адекватні й небанальні видання, які, на їхню думку, варто читати з певної теми. Про художні репортажі, ґаджети та релігію вже було.  Цього разу поціновувачка культпродукту Настя Іванців рекомендує, які небанальні українські онлайн-видання та телеграм-канали читати, якщо цікавитесь культурою в її найрозмаїтіших аспектах.  

Послухати Бейонсе чи годину дивитися, як у кадрі тече вода? Піти на фестиваль документального кіно чи заховатися під ковдрою зі свіжим трилером Кінга? Сходити на експозицію немовлят-мутантів Іллі Чічкана чи все-таки подивитись новий серіал за мотивами бестселера Ґілліан Флінн? А може, і те, і те? Культурним медіа доводиться шукати баланс між культурою масовою та елітарною, а в Україні ще й ухилятися від виставок народного промислу Наддніпрянщини, відписувати на листи музичних гуртів із проханням прорецензувати новий альбом, відбиватись від пропозицій пропіарити патріотичне кіно. Ще й писати треба, як радила Майя Джаґґі, збалансовано, думаючи про свого читача. Є кілька проектів, яким це вдається.

Про музику

Онлайн-журнал СЛУХ з’явився у травні 2018 року. Він став результатом спільної роботи квиткового сервісу Concert.ua та інтернет-видання про музичну індустрію в Україні Muzmapa. Головний редактор СЛУХа Максим Сердюк на старті амбітно декларував: «Українські музичні медіа не завжди можуть запропонувати те, що потрібно і артистам, і організаторам, і читачам… По-справжньому розважальний і аналітичний контент — це скоріше розкіш, ніж константа. І ми плануємо кардинально змінити цю ситуацію».

Але якщо тексти можна почитати в інших онлайн-журналах про сучасну музику, наприклад, Comma або LiRoom, то СЛУХ ще й систематично робить відео. На ютуб-каналі видання можна знайти розважальні ролики, де літні люди дивляться сучасні кліпи, українські музиканти читають гнівні коментарі про себе, а молоді виконавці вгадують інших артистів за фото. Свої відео СЛУХ також викладає на фейсбук-сторінку.

Про кіно

Vertigo. Найкраще Vertigo описує їхній слоган: «Кола і попкорн». Видання позиціонує себе як «антиснобський ресурс про кіно і поп-культуру», тому на нього варто підписатися, якщо ви фанат супергеройських саг, вигаданих мультивсесвітів та серіалів HBO. Однак окрім цього, Vertigo публікує рецензії на авторські фільми, стежить за новинками у царині документального кіно, а також збирає свіжі трейлери стрічок, які скоро з’являться в прокаті.

Зараз на сайті є три рубрики: «Новини», «Рецензії» та «Чтиво», де зібрані дайджести, репортажі, інтерв’ю та багато різних текстів про серіали і кіно. Окремим блоком виділені «Спецпроекти». Цікавий також формат «Марафон вихідного дня» для тих, хто досі не знає, що робити у вільний день, якщо нікуди не хочеться йти.

Про літературу

Читомо існує з 2009 року і має більше 24 тисяч підписників на фейсбуку. Однак нещодавно видання перезапустилось, і це зайвий привід про нього нагадати. «Читомо» — незалежна редакція, яка пише про все, що стосується книжок, книговидання, письменництва, перекладання та культури читання. А ще це постійний партнер найбільших книжкових подій України та світу, серед яких BookForum, Publishing Perspectives, Frankfurter Buchmesse та Книжковий Арсенал. Тому від «Читомо» можна чекати ексклюзивних новин звідти. Сайт позиціонує себе так: «Ми робимо акцент не на статтях-одноденках, а на матеріалах, які не втрачають актуальності, фіксують дійсність, започатковують тренди й сприяють конструктивним змінам у галузі». Тим не менш на сайті є також розділ новин світу літератури та книговидання, а також календар подій.

Літакцент — одне з найстарших українських видань про літературу та все, що з нею пов’язано. Сайт існує з 2007 року. У десятий ювілей його (finally!) оновили і перезапустили. На «Літакценті» публікують гострі рецензії та огляди українських та перекладних видань, є новини, колонки, репортажі та інтерв’ю. Однак особливість видання — це щорічна премія «ЛітАкцент року», яку присуджують найкращим прозовим, поетичним та літературознавчим творам. Є, зокрема, номінація «Есеїстика та художній репортаж». Щоправда, традиційно найбільш обговорюваною в літературних колах залишається антипремія «Золота булька» за резонансну книжку, яка не виправдала сподівань. Відгуки та враження про результати премії різних років від письменників, критиків та літературознавців «Літакцент» збирає в добірки.

Про танці

Balletristicце видання не лише про балет, адже тут перетинаються і музика, і література, і мода. Сайт запустила критикиня та арт-оглядачка Поліна Булат. Спочатку це був невеликий блог, де редакторка розповідала про український та світовий балет. «Тому що балет — класне мистецтво, й не лише про принців із принцесами на три з половиною години», — пояснила Поліна, навіщо їй це видання. Зараз на сайті п’ять повноцінних рубрик: «Люди», «Сцена», «За лаштунками», «Натхнення» та «Практика». Тут вам розкажуть, що треба знати, якщо ви або ваші діти хочуть танцювати на пуантах, як балет співпрацює з рок-музикантами, а провідні українські артисти поділяться танцювальним досвідом. А якщо читати про балет вам не цікаво, можна підписатися на Instagram Balletristic просто тому, що це красиво.

Про візуальну культуру

МіТЄЦце скорочення, яке розшифровується «Мистецька ініціатива тимчасового єднання цінностей». Це одне з небагатьох онлайн-видань, які створюють контент про сучасне мистецтво в Україні з наголосом на візуальну складову. Видання запустила журналістка Наталя Катериненко. МіТЄЦ спеціалізується на відео: їхній канал на Vimeo оновлюється майже щодня. Всі ролики також заливаються на сайт. Тут можна дізнатися новини з життя художників, кураторів, арт-дилерів, анонси свіжих виставок та перформансів, а також просто зрозуміти, чим живе сучасна українська візуальна культура.

Про театр

Український театр 2.0. Журнал «Український театр» — один із найстарших ЗМІ в Україні, він виходив друком із 1917 року. У 2018 році журнал, яким опікувалася Анастасія Гайшенець, закрили. Однак зберігся сайт, який розвиває  Олена Мигашко. Редакція стверджує, що метою видання є «створення поля для професійних дискусій про сучасний театр в Україні, поширення думок і концепцій у форматі рецензії/рефлексії/ інтерв’ю/особистого висловлювання від експертів-театрознавців та театральних практиків, які створюють актуальний ландшафт». Крім цього, тут можна почитати про театральну й театрознавчу освіту, а також театр у регіонах. А ще «Український театр 2.0» знає, хто в Україні поставив нон-фікшн Стівена Гокінґа, а хто п’єси нобелівських лауреатів. Хоча наповнення сайту дещо хаотичне: тексти в різних рубриках дублюються, немає окремого блоку рецензій. Натомість розсилка й календар подій в «Українського театру 2.0» зручні.

Про культуру загалом

PRYVIT запустила рік тому як продакшн колишня команда «Громадське. Культура» на чолі з Оксаною Городівської. До вересня 2018 року проект був, власне, продакшном, який створював ролики для комерційних і мистецьких проектів. Зокрема, зробили документальний фільм про гурт «Димна суміш» та забезпечували живі виступи музикантів у шоу Майкла Щура #@)₴?$0. Тепер це ще й медіапроект, який обіцяє зробити культуру досяжною та цінувати простоту, змістовність та естетику. Враховуючи те, що PRYVIT/media відмовились від новин, набридати частими оновленнями вони не будуть.

Amnesia. Вище йшлося про Іллю Чічкана і його мутантів-немовлят. Феєричний текст про пригоди художника і його роботи «Сплячі принци» на шляху до Криму був опублікований саме тут. Редакція проекту «Амнезія» називає його археологією української поп-культури. Окрім немовлят-мутантів тут можна знайти історію помічниці Вєрки Сердючки Гєлі, текст про хіп-хоп культуру Харкова, ранні інтерв’ю з Потапом або Олегом Скрипкою та багато чого іншого. На сайті небагато текстів, але кожен із них вартий того, щоб витратити на читання півгодини. Якщо ж підписатися на телеграм-канал, можна знайти приємні доповнення до більшості матеріалів.

Телеграм-бонуси

Букер — один із найпопулярніших каналів в українському сегменті Telegram. Його створив блогер та журналіст Максим Сапітон. Як можна здогадатися з назви, Букер — канал про книги, але не лише. Автор також радить фільми або серіали, зняті за книжками, лекції, освітні програми та журналістські матеріали, присвячені літературі.

Еда и сериалыканал Оксани Павленко, редакторки видання The Devochki, про яке писав MediaLab. Канал переважно про серіали й майже зовсім не про їжу. Авторка збирає анонси свіжих серіалів, публікує стопкадри з новинок серіального жанру й ділиться враженнями від переглянутого.

Порг против МакинрояTelegram-канал журналістки Vertigo Олександри Ринк для поціновувачів коміксів і графічних романів. На початку вас зустріне пост про те, як знайомитись із коміксами, тому серед невідомих імен та назв всесвітів ви не загубитеся. Авторка публікує анонси фільмів та серіалів зі знайомих багатьом Marvel та DC, досліджує українські комікси та розповідає про історію графічних романів у світі.

Головне фото Evie Shaffer

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.