Плюси, мінуси та підводні камені розкладання ситуації по поличках.

Новини дають читачеві знання, аналітичні тексти — розуміння, а публіцистичні — рефлексії на певну тему. Про це ми детально говорили тут.  Ці жанри утворюють повний цикл, де знання — найпростіша, а рефлексії — найскладніша складова. Аналітика — середня й дуже важлива ланка цього циклу; якщо вона барахлить, рефлексія, мов мавпа з гранатою, стрімголов уривається в непідготовлені читацькі голови й починає там бідокурити. Новини ж без аналітики — це знання, яке не дає відповіді на запитання «і шо?».

Візьмімо за приклад запровадження дванадцятирічної освіти. Якщо не проаналізувати плюси та мінуси, ставлення до цієї новації, скоріш за все, формуватиметься під впливом або емоційних, але порожніх («дівчата будуть до школи вагітними ходити!», як висловився один народний обранець), або поверхових («раніше десять років училися й нічого», «на Заході так, отже, так правильно») аргументів. А потім ми ще дивуємось, чому ефективність медичної реформи оцінюють у категоріях «шо то за міністр, шо з рюкзаком ходить».

Є стереотип, що всі меншенькі тексти — це новини, а всі більшенькі — аналітика. Це, звісно, не так. Матеріал, у якому просто описана певна проблема чи зібрані думки різних людей про неї, аналітичним не є, — він інформаційний. Так само не є аналітичним репортаж; хоча ось польський репортажист Пьотр Андрусечко вважає, що аналітично-пояснювальна частина в репортажі доречна. Але розповідати про щось і аналізувати — різні речі. Аналітика починається там, де ситуацію розбирають на складові, намагаються побачити з усіх боків і спрогнозувати її розвиток.

Ще один стереотип, що для писання аналітичних текстів потрібне експертне знання. Журналісту рідко вдається зануритись у тему так глибоко, щоб стати в ній експертом, і зазвичай це не потрібно (не забуваймо, що журналісти — обізнані дилетанти). Ви можете аналізувати проблему ховрашків, які риють нори і заважають будувати гіперлупи, не будучи знавцем ні ховрашків, ні гіперлупів, а звертаючись по допомогу до експертів. Хоча б для того, щоб не пошитися в дурні.

Що таке аналіз

Слово «аналіз» означає розчленування. Отже, аналізувати — це розбирати на складові частини, розглядати з кількох боків, осмислювати в різний спосіб. Аби щось проаналізувати, потрібно якомога краще уявляти оце саме щось. Розібратись у предметі ліпше до того, як сісти за текст, хоча в ситуації вічного поспіху журналістського життя така розкіш випадає, ой, не щодня.

Від пояснювальної (explanatory) журналістики аналітика відрізняється тим, що не просто передає читачеві авторське уявлення про ситуацію чи проблему, а ще й показує, звідки це уявлення взялося, як сформувалося, які різні погляди можуть бути, а також дає прогноз. У пояснювальних текстах автори можуть собі дозволити змалювати однозначнішу, часом спрощену готову картинку.

Аналітика використовує критичний метод. У народі слово «критикувати» вживається здебільшого у значенні «ганити», натомість, тут ідеться про відокремлення та розгляд позитивних і негативних сторін предмету. Наприклад, дванадцятирічна шкільна освіта зменшить навантаження на старшокласників, але продовжить період їхньої залежності від батьків.

«Позитивне» і «негативне» — речі відносні. Щоб зробити їх менш відносними, треба встановити мету і вважати негативними ті сторони, які заважають її досягти, позитивними — ті, що допомагають. Але це, звісно, не значить, що треба вигадувати негативні або позитивні сторони там, де їх немає. В епідемії гарячки Ебола нема позитивних сторін.

Бійтесь однозначності. Якщо вам видається, що задача, за яку ви взялися, має один і тільки один розв’язок, шукайте далі. Припустімо, ви пишете про ініціативу переведення української мови на латинку, і бачите в цій ідеї тільки плюси. Стоп, стоп, стоп! Ви упереджені. Поцікавтесь аргументами тих, хто проти. Якщо сторона конфлікту має аргументи, засновані на забобонах або дезінформації, ви можете деконструювати їх. Але не ігнорувати.

Аналітика і публіцистика: радше плюс, ніж версус

Аналітика й публіцистика мають різні функції, тому межа між ними мала би бути чіткою… Але не в нашому випадку. Якось я опитав із десяток журналістів, попросивши їх назвати найкращих, на їхню думку, аналітичних журналістів країни. Найчастіше називали Сергія Рахманіна, Юлію Мостову та Віталія Портникова — авторів, чиї тексти виразно публіцистичні.

Якісна аналітика (як, утім, і публіцистика) не оперує категоріями «добре/погано», «я за/я проти», «подобається/не подобається». Проте в ній можливе авторське «я», оцінкові судження, а розкривати тему можна крізь призму власного або чужого досвіду: живі історії ілюструють проблему краще за узагальнення.

Різниця між аналітикою й публіцистикою полягає в тому, що перша пропонує читачеві сконструювати фрейм/бачення ситуації самотужки, а друга відштовхується від готового фрейму/бачення, зазвичай подаючи його як правильний.

Якісна аналітика — це як стіл із ІКЕА. Покупець побачив красивий виріб на картинці, але йому дають коробку з дошками і гвинтиками, а також інструментами та наочною інструкцією, аби все це скрутити. Далі, якщо покупець адекватний, він отримає стіл, а на додачу — задоволення від процесу і уявлення про те, з яких частин складається цей предмет меблів. Публіцистика, натомість — готовий стіл, який не потрібно скручувати, натомість, він може не пролізти покупцеві у двері.

Але боятися суб’єктивності в аналітиці не потрібно. Головне, щоб кожне ваше судження було аргументованим і не викликало в читача запитання «чого це раптом?». Якщо ви почнете свій текст із твердження, що ховрашки — шкідники, яких необхідно винищувати, це лише спантеличить читача. Натомість, за допомогою статистики, прикладів і аргументів ви можете ввести його у стан свідомості, в якому він буде готовий іти душити ховрашків голими руками. (Це просто приклад, не робіть цього, будь ласка).

Що головне в аналітиці

Щоб написати аналітичний текст, потрібно сформулювати запитання, відповідь на яке ви плануєте шукати. Це запитання зовсім не мусить бути глобальним, навпаки — що конкретніше воно сформульоване, то краще. Мої улюблені приклади — про яблука і про картоплю. Чому Україна їсть імпортні яблука, а не свої? Чи є саджання-викопування картоплі економічно виправданим? Навряд чи ви щодня думаєте про ці та подібні речі; натомість, і яблука, і картопля стосуються кожного. Тож знання справжніх, а не поверхово-емоційних відповідей на ці запитання може бути корисним. Наприклад, ви передумаєте саджати картоплю на своїх шести сотках у Зміївському районі й натомість почнете культивувати там декоративну традесканцію. Або збудуєте євросховище для яблук.

Вам також не завадить робоча гіпотеза, яку ви або підтвердите, або скоригуєте, або заперечите. Наприклад, робота над матеріалом про львівську погоду починалась із припущення, що уявлення про Львів як дощову столицю України є хибним, а насправді тут дощить не частіше, ніж у Києві. Розмова з метеорологами зруйнувала цю гіпотезу (дощить таки частіше), але натомість з’явилося достатньо цікавого матеріалу, аби доповнити уявлення про місто, де вічно йде дощ.

Зібравши матеріал і осмисливши його, потрібно побудувати сюжет розвитку думки або план тексту. Дуже помічною може бути mind map (ось добірка програм, які дозволяють її складати). Коли план склали, слід зупинитись і запитати себе: що нового в порівнянні з відомою аудиторії картинкою скаже мій матеріал? Якщо ви лише констатували те, що всі знали до того, думайте ще.

Не забудьте про бекґраунд. Можливо, ви змалку знаєте, що таке ліс-кругляк, слабкоспікливе вугілля або блейдбейт, тому тлумачити ці терміни вам видається надмірністю. Але краще поясніть для тих необізнаних, хто, дочитавши до незрозумілого слова на букву «б» і не побачивши розшифрування, матюкнеться й закриє ваш матеріал хрестиком.  Втім, починати текст із довгої передісторії — погана ідея. Спочатку пояснення проблеми (nut graph), потім — історичні екскурси та бекґраунд.

Що робити, якщо ти не експерт

Авторський аналіз — це коли гіпотеза, логіка розбору ситуації, аргументи, роздуми і висновки належать авторові. Такий підхід вимагає глибокої обізнаності в темі, інакше автор ризикує грубо помилитись або видатися дилетантом. Читач повинен розуміти, чому саме ця людина говорить саме на цю тему так упевнено, а автор — якомога ретельніше посилатися на конкретні джерела. Наприклад, за аналіз ситуації з російськомовними туристами у Львові я взявся, бо тема мені не чужа, але старався підкріпити кожне своє твердження гіперпосиланням, аби читачі, яким моє ім’я нічого не каже, могли пересвідчитись у достовірності джерел. Сергій Рахманін і Юлія Мостова, натомість, можуть дозволити собі ні на кого не посилатись, — читачі й без того не сумніваються в розмаїтті та ексклюзивності їхніх джерел.

Експертний аналіз — це коли аргументи, роздуми та висновки належать одному чи декільком експертам. Автор модерує процес: добирає експертів, ставить їм правильні запитання і вибудовує відповіді згідно з власним баченням логіки майбутнього матеріалу. Наприклад, у цьому матеріалі про твітер сюжет розвитку думки побудований з коментарів експертів.

Найчастіше трапляється комбінований варіант, як у цьому матеріалі про фейсбук: авторка посилається на опубліковані деінде експертні думки або залучає експертів до коментування, але також робить висновки сама. Якщо ви обрали такий формат, подбайте про те, аби авторські думки були відокремлені: ось тут закінчується судження директора Центру моделювання безвихідних ситуацій, а тут починається ваше.

Особливо раджу звертатись по допомогу до експертів, якщо ви використовуєте дані — наприклад, результати соціологічних досліджень. Спроби інтерпретувати їх на хлопський розум часто призводять до згубних для тексту помилок. Але до цієї теми ми повернемось окремо.

Якщо ви початківець, удатись до експертних коментарів для розбору теми, у яку неглибоко занурені, — оптимальний варіант. Проте пам’ятайте: зібрані докупи коментарі експертів не є аналітикою. Шматочки їхніх думок повинні вибудовуватись у матеріалі за певною логікою, яка дозволяє читачеві прийти до розуміння ситуації.

Про те, як обирати експертів, ми вже говорили. Не забувайте, що експерти бачать ситуацію глибше, тому вона для них менш однозначна, ніж для вас. А ще вони зазвичай мають проблеми зі спрощенням, а ваші спроби узагальнювати їх дратують, — вони категорично протестуватимуть, коли ви називатимете твістери, віброхвости, слаґи і бактейли «гумовими рибками». Але інтереси аудиторії важливіші за бажання експертів звучати ґрунтовно й поважно. Саме тому редагувати пряму мову експертів можна. Не спотворюючи, звісно, суть сказаного.

Мораль? Краще без неї

Якщо ви написали хороший аналітичний текст, не додавайте в кінці «отже, підсумовуючи, ще раз зазначимо, що». Не треба. Можна завершити текст хоча би стислим прогнозом. (Ви ж пам’ятаєте, що ми не пишемо в кінці тексту, що «час покаже», правда?).

Якщо йдеться про певну проблему, матеріал може пропонувати шлях або кілька шляхів її розв’язання. Тут, можливо, знадобляться коментарі не тільки експертів.

Припустімо, ви пропонуєте довести наземну гілку метрополітену з Оболоні до Вишгорода, а експерт із транспорту моделює можливі наслідки для пасажиропотоку та інших видів транспорту. «Чорт забирай,  думає читач, — це ж геніальна ідея, чому міська влада її не втілює?». Саме про це вам слід запитати міську владу — може, вона замислила натомість довести до Вишгорода тролейбус. Або гіперлуп.

Уявлення про аналітику як сухий і нудний різновид журналістики на противагу динамічним новинам і смачній публіцистиці — ще один стереотип. Розбиратись у темі, знаходити несподівані аргументи, розкладати та знову складати зі шматочків мозаїку нової картинки дуже цікаво і драйвово. А питання, на які медіа не дають чітких і зрозумілих відповідей, лежать під ногами.

Наприклад, чому не можна продавати дешевий газ власного видобутку українцям задешево. Коли це питання порушують у студіях політичних ток-шоу, опозиція горлає «влада обкрадає народ!», влада огризається «ви ідіоти, це просто неможливо, бо неможливо», а експерти бубонять щось несусвітнє. Якщо ж ви спробуєте знайти відповідь у ґуґлі, то дізнаєтесь, наприклад, що про це думає Микола Полілуй, член громадського руху «Патріоти України». Нормального аналізу катма.

Тож, якщо бачите питання, яке видається вам важливим і непростим, і на яке немає очевидної для вас відповіді, беріться за аналіз. А далі час покаже 🙂

Уся серія: Як оформити розмову в текст || Чому важливо добирати слова в новинах || Чому слід вертатись до старих тем|| Яким завдовжки має бути текст || Як не стати плагіатором || Як зробити новину адекватною || Як писати новини || Як писати критичні тексти|| Що можна і чого не можна писати || Як знайти героя для тексту ||  Як порозумітись із піарниками || Як писати людською мовою || Як написати аналітичний текст || Як не боятись писати авторські колонки || Як підготуватись до інтерв’ю || Як порозумітися з редактором || Як почати текст і дописати його до кінця || Як редагувати пряму мову || Як вигадувати заголовки і зберігати спокій || Як (не) дати інтерв’ю на узгодження || Як редагувати свій текст

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.