FavoriteLoading 

«Каліч» і «Божий суд» у журналі «Однокласник» та пасмо помаранчевого волосся в «Юной леди»: все, що лишилось від колись популярної культури підліткових видань.

Ще в минулому десятилітті глянцеві розважально-пізнавальні журнали були популярні серед підлітків. Барвисті обкладинки та постери із зірками, необтяжливі тексти, легка, молодіжна мова… Сьогодні від цієї культури в України залишилося два видання. Обидва друкуються, якщо вірити вихідним даним, доволі солідними тиражами. Проте якщо один із них має цілком визначену аудиторію і працює як комерційний проект, то щодо іншого важко сказати, що він може протиставити Інстаґраму, «Вконтакте» і «Однокласникам». До речі, він так і називається – «Однокласник». 


 

Під рубрикою «Каліч»

 

Почитати про журнал «Однокласник» можна у Вікіпедії; офіційний сайт видання, чомусь російськомовний, не оновлюється вже кілька років, і одна з останніх новин на ньому має заголовок «Спортивное мероприятие во Владивостоке». Згідно з Вікіпедією, «Однокласник» є найстаршим дитячим журналом в Україні, який безперервно виходить із 1923 року. Спочатку журнал називався «Червоні квіти», 1931 року об’єднався з виданням для молодших школярів «Більшовиченятко» і став «Піонерією», а з 1991 року – «Однокласником».

Нині журнал, який друкують накладом 16 тисяч примірників, можна придбати приблизно за 20 гривень. Хоча видання позиціонується як підліткове, у ньому чимало статей, адресованих студентам: схоже, чіткого уявлення про свою аудиторію редакція не має. Типовий контент – короткі тексти про природу, наукові відкриття та відомих українців, анонси нових фільмів і мультиків, гороскоп і тести. У рубриці «Ярмарок новин» можна почитати про Гаррі Поттера, Тома Круза та іграшкових ведмедиків у бібліотеці Нью-Йорка. В кожному номері є літературні сторінки, тексти пісень з акордами та постери музичних гуртів.

У №9 за 2016 рік, наприклад, постер із молодим «Океаном Ельзи». А от рубрика «Модна читанка» у цьому випуску дивує: тут огляд книг про ЛГБТ («Середина світу» Андреаса Штайнгьофеля), секс («Елеанор і Парк» Рейнбоу Ровелл) та фемінізм («Бути мною» Анни Хьоґлунд). Щоправда, деякі з цих книжок адресовані повнолітній аудиторії, а в передмові до рубрики  є попередження: ці твори можуть не сподобатись батькам читачів, тому краще їм їх не показувати.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

 

Десятий номер журналу починається з рубрики «Це цікаво». Тут – легенди про осінні квіти. Айстри – небесні зірки, чорнобривці – символ України. Далі – рубрика під назвою «Каліч», у якій розміщений матеріал «Темними шляхами фонетики». Невідомий автор подивився футбольний матч на телеканалі «Україна», й роздратований тим, як коментатор відміняє прізвища футболістів. Лише з наступного випуску стає зрозумілим, що ця рубрика присвячена мовним хибам:

«…І ми й досі знаємо Шекспіра, а не Шейкспіра, Річардсона, а не Річардсона, Хемінгуея, а не Гемінгвея, Альберта Енштейна, а не Айнштайна, Робінзона Крузо, а не Робінсона Крусоу… Та й не легко змінити ці імена, що в’їлися в нашу свідомість, як глист у стінки шлунку, на справжні, бо вони якісь незвичні і чужі…»

Ще одна рубрика – «Реформа школи». У ній в останніх трьох номерах журналу за 2016 рік активно обговорювали доцільність скасування стипендій. У №9 у матеріалі «Неевклідова стипендія» головний редактор журналу Сергій Іванюк пише:

«…Забравши стипендії в тих, хто на неї заслуговує, зруйнувавши нормальні стосунки у студентських групах, знизивши успішність, держава навчить своїх уже досить дорослих дітей однієї простої істини:

Ви у мене в пріоритетах не ходите. – Так каже вона студентам. – Я на вас особливо витрачатися не хочу. Мені байдуже, в якій країні ви будете жити. Зрештою, владі зручніше, коли її народ безграмотний і слухняний. Тоді його значно легше грабувати».

Безтурботний школяр, який щойно прочитав про ведмедиків у бібліотеці й приклеїв на шафу плакат із Вакарчуком, має шанс поринути у простори нездоланної зради разом із кандидатом філологічних наук Сергієм Іванюком. І тест «Ти сова чи жайворонок», надрукований далі в журналі, може й не допомогти отямитись від цієї бентеги.

 

«..починається Суд Божий» і «дупця жим-жим»

 

У №19 за листопад тема стипендій продовжується статтею Володимира Моренця «Де взяти гроші на стипендії»:

«Одібрати у студентів стипендії? Бо грошей немає? Чому б ні – можна, це – не страшно! Ну, це як шапки з людей знімати: швидко і предметно.  Це ж легше, ніж піти густим гребенем по українським суддям, там – як бачимо чи не щодня, в персональних засіках чи не десятки мільйонів у твердій валюті, а самих цих суддів – тисячі, й процес безперервний… Або, приміром, прокурори, – там і золоті розсипи, і діамантові копальні, і мистецькі скарби, і філії далеких офшорів у засягу руки на мільярди: «Бери» «Не хочу!» – становчо каже держава вустами своїх генеральних, мороки з ними ще й вкусити можуть , – я оно у студентів одберу, навіщо вони мені?»

Або суворі очільники МВС різних рівнів: цих убогих якщо трусонути, якщо їхні непосильними трудами нажиті «Лексуси», яхти і котеджі розпродати за пільговим тарифом, то всю вітчизняну вищу школу можна найсучаснішою технікою оснастити на роки вперед… Або ще різного рівня і штибу очільники міст, областей, районів… Невтомні герої міністерств і відомств – хай-но по щирості заповнять електронні декларації! Таж там другий бюджет країни сидить тихесенько й шаріється!»

Завершується текст феєрично: «Коли Господь вирішує когось покарати, він одбирає розум. Здається, в нашому суспільстві, де людський суд не діє давно і тяжко, де панує люта несправедливість у глум над здоровим глуздом, де одним, як писав поет “легко жити, а другим важко помирать”, починаєтсья Суд Божий…». Нагадаю: аудиторія видання – діти й підлітки від 12 до 17 років. Схоже, професор Моренець заповзявся готувати школярів до суворого дорослого життя.

Вступне слово до парного №11-12 написав поет, прозаїк і критик Олександр Стусенко. Про Майдан.  Праворуч на розвороті постер «Зоряних воєн», ліворуч – святкова ялинка і текст:

«..А було ж… Зачистка Майдану. Не того, усміхнено-помаранчевого, а Кривавого. Снайпери вже на позиціях, дупця жим-жим, а під вигуки “пропустіть колону!” ти відступаєш лише на півкроку. Далі нікуди. За спиною – люди. Абстрактний народ. І все твоє життя».

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

На цьому тема Майдану у випуску закривається. Натомість, знов піднімається тема стипендій у вишах. Школярам розповідають про «десолідаризацію українського суспільства»: «В атомізованому десолідаризованому суспільстві політика є неможливою і непотрібною – це чудово видно на прикладі сусідньої Росії. Реакція окремих громадян на плани міністерства щодо скасування державних стипендій свідчить про те, що Україна цілком готова до саме такого шляху».

Ще один матеріал у цій рубриці – «Хочу двійку»: його авторка Олександра Зубрихіна розповідає про несправедливих учителів і радить юним читачам не сперечатись із учителем, а просто вчитись. «Ти – це те, що в тебе є. Розраховуючи лише на себе, просто роби те, що тобі під силу. Змусити вчителя полюбити себе – неможливо, змусити його визнати свою нетолерантність – непотрібно, а от розчарувати його своїм успіхом – саме те, що треба», – пише вона.

Далі в номері – найщасливіші котики у світі, співачка Бейонсе, вірші Мирослава Лаюка (його фото на обкладинці журналу) та знов рубрика «Каліч», у якій цього разу йдеться про оксюморон і людей, що не розуміють різниці між усмішкою й посмішкою. У рубриці «Модна читанка» – уривок «Ночі перед Різдвом» Гоголя.

 

«Твой выбор – накладные ресницы»

 

Видавничий дім «Едіпресс Україна» випускає щомісячний журнал «Юная леди» уже одинадцять років. Він виходить величезним, як для України, накладом 60 тисяч примірників. Донедавна незмінним головредом видання була Юлія Мелашенко, але в кінці 2016 року редакцію очолила Дарина Калініна.

«Юная леди» – журнал для «справжніх дівчаток». Це ті, що мають завжди бути жіночні та гарно вбиратися. А ще доглядати за обличчям, волоссям, губами. Тож надто інтелектуального контенту ви тут не знайдете. Натомість, у «Юной леди» маса реклами – косметика  («хочешь выглядеть как селебрити? Твой выбор – накладные ресницы»), одяг, взуття, аксесуари. Для модних рубрик журнал проводить спеціальні зйомки моделей. На відміну від «Однокласника, який трапляється здебільшого у книгарнях, «Юную леди» можна знайти в кіосках із пресою та на розкладках у супермаркетах. Коштує він також близько 20 гривень.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Цільова аудиторія журналу – дівчата 13-17 років. Пишуть тут здебільшого про знаменитостей: співаків і співачок, акторів і акторок. У січневому випуску журналу – інтерв’ю з гуртом MBAND. Ще один популярний різновид контенту – листи читачок з різними життєвими історіями, які вони надсилають до редакції. У спеціальних рубриках на запитання дівчат відповідає психолог:

«У нас в классе девочки поделились на группы. Одни строят из себя звезд, потому что у них состоятельные родители. А вторая группа, к котрой принадлежу я и мои подружки, – самые обычные девочки. Мне нравится мальчик, который засматривается на звезд. Как привлечь его внимание?

Даша.

Даша, когда то я услышала одну фразу, и она мне очень понравилась: “Королева, даже если на нее надеть мешок, все равно останется королевой”. Если я звезда, пусть даже меня измажут сажей, все равно не перестану ощущать себя звездой. А вот если я не уверена в себе, если ощущаю себя серой мышкой, если считаю, что я самая обыкновенная, то приделай мне крылья – не взлечу никогда…».

Також «Юная леди» проводить фотоконкурс і щотижня друкує десять фотографій читачок. Узяти участь можна, надіславши анкету з підписом батьків. Приємно, що в матеріалі про відпочинок на канікулах серед варіантів проведення часу є онлайн-курси чи відеоуроки, а також поїдка до мовного табору.

Є в цьому журналі також тести й гороскопи, статті про стосунки дівчат із хлопцями, наприклад, про те, як знайомитися з батьками свого хлопця. Ні з ким його не порівнювати, принести з собою торт, не критикувати хлопця і взагалі краще мовчати, адже дорослі самі люблять поговорити. Є афіша фільмів і рецепти, а також подарунки для дівчат, що йдуть у комплекті з журналом. У січневому випуску це було трохи дивне пасмо помаранчевого волосся, яке, очевидно, треба чіпляти собі на голову. У грудні – чокер. Якщо ви, як і я, не знаєте, що це таке, розповідаю: намисто, що впритул прилягає до шиї.

Конкурентів у «Юной леди» в Україні фактично немає. У липні минулого року закрився журнал «OOPS! Україна», інші зійшли з дистанції ще раніше. Залишився журнал для дівчат різного віку «Жасмин» видавництва «Академія Саморобкіна», присвячений вишивці, в’язанню і всьому іншому, що пов’язане з рукоділлям. На цьому асортимент журналів, адресованих підліткам, вичерпується.


Фото авторки