Редактори розповідають, де варто вчитись і на чому спеціалізуватись.

Нещодавно читачка запитала редакцію MediaLab, на яких темах журналістам варто спеціалізуватись, аби бути запитаними на ринку. Відповіді на це запитання ми не мали, тому переадресували його гравцям ринку — кільканадцятьом редакторам українських видань як загального інтересу, так і нішевих. Виявилось, що авторів бракує всім. А ще виявилось, що універсальні журналісти, здатні поверхово розібратись хоч в ентомології, хоч в есхатології, редакторів не задовольняють. Іноді потрібні люди з глибокими знаннями в певній галузі або конкретній вузькій тематиці.

Ким бути: фінансистом, мілітарним експертом, аграрієм, відеографом…

Пам’ятаєте, як Василь Ґатов казав, що журналісти — це обізнані дилетанти? Опитані редактори справді воліють працювати з людьми, які мають різнопланові знання та навички, й часто нарікають на те, що кандидатам бракує широти інформаційних горизонтів. Але попит на авторів із конкретною спеціалізацією є майже всюди.

Якщо мрієте працювати на «Радіо Свобода», студіюйте економіку. Саме цю сферу керівниця київського бюро Інна Кузнецова називає найбільш запитаною: «В Україні бракує журналістів, які спеціалізуються на економічній тематиці. На жаль, вона не надто турбує загал. Серйозні економічні тексти готові читати одиниці, а ЗМІ перебувають у гонитві за кліками та шерами».

«Бракує авторів, готових компетентно писати про бізнес, фінанси, економіку й кіберпростір», — перелічує головний редактор онлайн-видання «Главком» Микола Підвезяний. За його спостереженнями, після закриття щоденних газет багато вузькоспеціалізованих журналістів перейшли в піар та інші сфери, а молодь не завжди готова опановувати складні теми. «Ми завжди намагаємось делегувати журналістів для участі в проектах, де вчать аналізувати тендери, декларації, бази даних. Але охочих братися за такі теми поки що обмаль», — каже Микола.

У редактора «Бізнес Цензора» Сергія Головньова є потреба в авторах, які могли б писати про державні фінанси. «Залишкам ділових медій традиційно не вистачає спеціалістів в енергетиці, фінансах, банківському секторі та в аграрних ринках. На відміну від колишніх ділових видань, у нинішніх додатках до суспільно-політичних порталів працює по три-чотири людини. Більшість тем закривається фахівцями й дописувачами з ринку», — розповідає Сергій.

Якщо ви знаєтесь на паливно-енергетичній сфері, розумієте схеми та знаєте їхніх політичних кураторів, на вас чекають у liga.net. Редактор видання Петро Шуклінов каже, що бракує також цікавих політичних оглядачів, адже «багато хто пішов із професії, тож ринок якісної політичної журналістики майже вільний». А ще інтерв’юерів, бо «якщо найцікавіші інтерв’ю в країні робить бізнесмен, це прикро». Втім Петро визнає, що зараз краще бути спеціалістом широкого профілю та вміти багато різного — наприклад, не тільки писати й редагувати, а й монтувати відео.

Онлайн-виданню Opinion потрібні економісти, спроможні просто пояснити складні явища, та фахівці-аграрії, а також журналісти з навичками програмування, дизайну та візуалізації даних.

LB.ua віддавна шукає воєнного кореспондента і взагалі автора з глибоким розумінням військової тематики. «Не просто хорошого репортера, а саме такого, який би добре знав армію зсередини», — уточнює шеф-редактор видання Олег Базар. Також редакції потрібен судовий репортер.

Головред молодіжного видання «Студвей» Іван Новіков мріє про авторів, здатних цікаво писати про культуру — наприклад, рецензії чи огляди. «Такі матеріали часто схожі на шкільні твори, бо автори не мають навичок аналізу та опису предметів мистецтва, а ще часто не розуміють, чого від них хочуть», — констатує Іван.

Роман Кульчинський з «Текстів» так і не знайшов автора, який би системно та цікаво писав про шкільну освіту. «Щоправда, одна з вимог мати дітей у школі, щоб бути залученим у процес, а не суто теоретизувати», — уточнює редактор. Відчуває він також дефіцит авторів, які знаються на медицині та сфері охорони здоров’я. Було б ідеально, аби про це писав медик, хоча б колишній.

«Кримінал – взагалі пустота. Зараз багато цікавих судів, і наш автор, який спеціалізується на цій темі, не встигає писати про все цікаве. Навіть політичного оглядача важко знайти – це одна з причин, чому ми рідко пишемо про політику. Те саме з обороною й війною», – каже Роман. Крім того, «Текстам» завжди потрібні люди, які програмують і вміють або, принаймні, прагнуть навчитися працювати з даними.

До речі, ви вже читали наш матеріал про caption video? «Практично немає фахівців, які можуть робити відео для соцмереж, — нарікає Інна Кузнецова. — Дехто вважає це не зовсім журналістською роботою, хоча важливу роль у таких роликах відіграє короткий, але чіткий і грамотний текст».

Людей, які вміють створювати мультимедійний контент, бракує й «Бізнес Цензору». «Дуже рідко людина є водночас добрим журналістом і впевненим користувачем сервісів із створення колажів, таймлайнів, лонгрідів. А тримати на ставці людину, яка б займалась тільки мультимедіа, наша редакція дозволити собі не може», — каже Сергій Головньов. Найчастіше журналісти видання розбираються з відкритими інструментами для створення інфографіки та опитувань самотужки: діловий контент, у якому багато цифр, важливо подати якнайзрозуміліше.

«Насамперед людина повинна знати жанри журналістики, розуміти, звідки беруться новини, орієнтуватись у соцмережах та різних цифрових інструментах, формулює свої вимоги до кандидатів керівниця ВВC News Україна Ніна Кур’ята. Треба знатися на нових форматах, які створюються для онлайн-платформ та соцмереж. Але головне, без чого робота журналіста неможлива це критичне мислення». ВВС проводить для своїх працівників ґрунтовні тренінги, пояснюючи стандарти корпорації та навчаючи тих інструментів, які знадобляться в роботі.

Сайт та інформаційна агенція ZIK хоче бачити своїх журналістів спеціалістами широкого профілю. Кожен із них виконує роль і кореспондента, і випускового редактора. А отже, повинен уміти писати, фотографувати, стрімити, перекладати, публікувати свої матеріали на сайті та просувати їх у соціальних мережах. Проте, за словами головної редакторки Тетяни Вергелес, щоденна робота робиться краще, коли кожен спеціалізується на своєму: «більдредактор, фотокор, флеш-редактор, випускові редактори, перекладачі кожна бджілка робить своє, а журналіст працює над текстами».

«Бракує авторів, які б популярно, легко розповідали про різні галузі української науки як теоретичної, так і прикладної, — каже Тетяна. — Дописувачів-фахівців, які б не просто давали оперативну аналітику того, що відбувається в соціальній сфері, а ще й сипали б рецептами, що з цим усім робити простим смертним. Також хотілося б мати соціальних психологів, які вміють писати й могли б крок за кроком давати раду з напругою в суспільстві, пов’язаною з війною, політичними та соціальними негараздами». Серед молодих журналістів найбільше охочих писати «про культуру». А ось проводити журналістські розслідування того, що відбувається в Міністерстві культури, за словами Тетяни Вергелес, охочих катма.

DTF Magazine пише про сучасну музику, кіно й мистецтво, індустрію брендів та вуличну культуру. Якщо журналістів, які орієнтуються в культурній тематиці, знайти вдається, то з тими, хто вміє писати про бренди, — катастрофа. «Щоб писати про streetwear, мало знати назви хайпових брендів одягу чи кросівок, імена дизайнерів. Мені не вистачає людей, які б добре орієнтувались в історії моди та мали культурологічний багаж знань. Сучасну культуру й історію брендів важко розуміти, а надто пояснювати іншим, якщо ти сам не знаєш основи традиційного мистецтва», — розповідає головний редактор онлайн-журналу Володимир Волощук.

DTF Magazine не вистачає журналістів, які б добре знались на конкретній темі й могли б застосовувати ці знання в суміжних сферах. Як бренди впливають на музикантів, наприклад. «В епоху хайпу важливо пояснювати природу хайпу, щоб не бути обдуреним і примітивним споживачем», — говорить Володимир. За його спостереженнями, проблема з авторами, які вміють пояснювати глобальні процеси, взаємозв’язок фактів і подій, є в багатьох редакцій.

На кого вчитись: нема різниці, якщо не в Гарварді

Про сумнівну цінність журфаківського диплому ми здогадувались, але з’ясувалась інша тенденція: освіта автора, навіть спеціалізована, для багатьох узагалі не надто важлива.

Видання «Гроші» пише про економіку та фінанси, й авторів саме з такою спеціалізацією бракує головному редакторові Олександру Крамаренку. Перевагу він надає людям із технічною та економічною освітою. «Журналістика не потрібна зовсім», — розчаровує Олександр майбутніх випускників журфаків.

Скепсис щодо авторів із журналістською освітою поділяє Іван Новіков. «Тексти випускників і студентів журфаків, які я отримував, не завжди були хорошими. Проблеми з заголовками, за стилем іноді схоже на “Комсомольскую зорьку”. Думаю, справа в якості викладання», — каже він. На думку Івана, відсутність профільної освіти в автора – не проблема, адже людину, яка вміє й любить читати, можна навчити писати. Сам він має диплом історика.

Найкраща модель для Сергія Головньова, — це коли фахівці в редакції вчать новачків. «Так робили багато редакцій, у тому числі український “КоммерсантЪ”, де я працював. Брали людей узагалі без досвіду й робили з них фахівців», — каже він. Фахова освіта, на думку Сергія, для кореспондента ділового видання є кращою за журналістську, але не обов’язкова. Якщо людина щодня відстежує події у своїй сфері, спілкується з профільними спікерами, то за кілька місяців стане фахівцем.

«Про бізнес добре пишуть філологи, випускники транспортного, харчового чи аграрного університетів. Про приватизацію хімік. Річ не в дипломі, а в бажанні опанувати тему та професійному бекґраунді», — розповідає Микола Підвезяний.

Дверей до редакції газети «Експрес» диплом не відкриє. «Останнє, на що я звертаю увагу на співбесіді з потенційним журналістом, його університетська освіта, — каже головна редакторка видання Уляна Вітюк. — Звісно, з дипломом із медіакомунікацій Гарвардського університету розтопити моє серце простіше». Не вимагає вона від претендентів і спеціальних навичок — достатньо «вміння побачити й розвинути тему, критичного мислення, наполегливості й готовності постійно вчитися». Тому в «Експресі» працюють дипломовані політологи, юристи, філологи, психологиня, економістка… Є й програмістка, яка, за словами Уляни, «пише текст так, наче кодить у матеріалі нема нічого зайвого, факти викладені чітко, послідовно структура тексту бездоганна».

Зараз «Експрес» шукає людей, які вміють активно шукати ексклюзивні новини, а не чекати повідомлень від прес-служб. «Людей, які готові так працювати навіть за великі гроші, небагато. Але хороша журналістика це нелінива журналістика», — каже Уляна Вітюк.

У ВВС News Україна працюють люди, які вчились на журналістиці, економіці, історії, політології, соціології та філології. «Але я завжди ціную, коли людина має додаткові сфери інтересів. Наприклад, кореспондентка, яка займається економічними темами, в нас може писати про Малевича чи Голодомор, а політичні кореспонденти про туристичні походи Україною», — розповідає головна редакторка служби Ніна Кур’ята.

«Справа не лише в освітньому бекґраунді, а й у навичках письма. Ми тішилися б айтішнику, який міг би в доступній формі показувати читачеві ІТ-кухню й умів би писати або наговорювати журналісту на диктофон. Взагалі, потрібні специ, які фанатіють від того, чим займаються в житті. Талановитий автор здатен найнудніше зробити цікавим», говорить Тетяна Вергелес.

Що робити, якщо потрібного автора нема

Компетентний автор, спроможний глибоко (але не занадто) й без помилок висвітлити специфічну тему, буває потрібен часто. Тоді перед редактором постає вибір: шукати експерта в цій галузі й замовляти текст йому або доручати штатному чи позаштатному авторові розбиратись у новій темі.

«Коли я бачу тему, яку хочеться висвітлити глибше, я звертаюсь до експертів. Так було з темами виходу на український ринок H&M та ймовірною появою в Україні  Бойлер Руму. Нам самим було цікаво, що все це значить, які матиме наслідки та чи актуально це досі для України», — розповідає Володимир Волощук із DTF Magazine. Іноді найкращий вихід — замовити матеріал редакторові профільного видання, який глибоко обізнаний саме на цій тематиці. «Інколи даю завдання журналісту, прошу заглибитись у тему, дослідити її й написати текст. У такому випадку я намагаюсь знайти експертів із цієї тематики, прошу їх проглянути текст і висловити свої зауваження. Найчастіше ці зауваження слушні», – каже редактор.

Головна редакторка Opinion Світлана Бондар каже, що радше доручить журналістові, розібратися в темі, взяти інтерв’ю в фахівця та написати текст у форматі коментарів або запитань-відповідей. Подібний підхід пропонує й Інна Кузнецова з «Радіо Свобода».

Микола Підвезяний розповідає, що експерти часто самі пропонують тексти на свої коронні теми «Главкому». Мери пишуть про комунальне господарство, економісти – про бюджет, дипломати — про зовнішню політику, релігієзнавці — про томос. Проте експертність автора не знімає відповідальності з редактора: такі тексти теж можуть бути тенденційними чи містити помилки.

«Якщо журналіст береться за складну тему, ми не бачимо нічого поганого в тому, щоб професіонал у певній сфері був консультантом або співредактором матеріалу. Так бувало, наприклад, коли ми писали про наслідки кібератак чи криптовалюти», — говорить Микола.

Сергій Головньов із «Бізнес Цензора» воліє домовитись про текст із експертом. «Для ділової журналістики первинною є інформація. Якщо людина має її й може викласти так, аби зрозумів редактор, це вже перемога. Мені легше самому переписати текст експерта, ніж чекати, поки журналіст розбереться в темі, знайде потрібних спікерів і джерела інформації», — пояснює він.

Якось Сергію потрібен був текст про формування тарифів на вантажні перевезення «Укрзалізниці». «Це дуже складна тема, бо тарифи залежать не тільки від відстані, але й від класу вантажу. Методологія їх визначення була затверджена ще за радянських часів, і займається цим міжвідомча комісія з різних установ», — розповідає Сергій. Профільні журналісти не бралися за тему навіть за подвійний гонорар. Зрештою текст написав під псевдонімом журналіст із «Магістралі», відомчої газети «Укрзалізниці». Матеріал вийшов «хоч і з совковим душком у стилістиці, але повним, із порівнянням залізничних тарифів у різних країнах».

А ось Олександр Крамаренко експертам як авторам не довіряє: вони «за дуже нечисленними винятками непридатні через заангажованість». Тому покладається на своїх кореспондентів або запрошує журналіста, який має якісні та неупереджені публікації з цієї теми.

Схожі застереження має й Роман Кульчинський: «Якщо експерт пише погано, це пів біди: текст можна переписати. Але експерт може не захотіти чи не змогти дати повну картину. Ми ж ставимо журналісту завдання вивчити всі аспекти і точки зору». Краще вже інтерв’ю з експертом — принаймні, журналіст може поставити ті запитання, які хоче.

Не замовляє експертам текстів і «Експрес». «Практика показує, що зазвичай у результаті ми отримуємо нагромадження складної термінології, а часом упередженість і навіть просування власних інтересів», — пояснює Уляна Вітюк. Від журналіста, який береться за складну тему, вона вимагає підготуватись до інтерв’ю так ґрунтовно, аби «фактично не програвати в розмові експерту», але потім викласти складні речі простими словами.

«Самоосвіта наша цінність, тому найчастіше я прошу розібратись у темі, якщо розумію, що конкретно цей автор розкриє її найкраще, — розповідає Іван Новіков. — Але раджу спілкуватися з експертами. Добираю автора не під тему, а під темперамент тексту: цій журналістці прикольно робити серйозний аналіз викладання української літератури у школі, а іншій – тиждень тусуватись у львівських бібліотеках і писати звідти гонзо. При цьому намагаюсь добирати так, аби тема викликала в людині емоцію: так цікавіше».

Петро Шуклінов радше не візьметься за важливу тему взагалі, ніж доручить її дилетанту. Хоча… «Якщо є розуміння, що тема складна, але для журналіста це буде розвиток і професійне зростання, це можливо. Такий текст буде не раз переписаний під пильним оком головного редактора. І зараз, коли вільних профі на ринку немає, єдиний шлях закривати вакансії – навчати з нуля». Сам Петро прийшов колись до професії без спеціальних знань, а зараз готовий «передавати досвід і робити нових зірок із людей, у яких палають очі».

ВВС не замовляє текстів експертам, бо однією з головних вимог до матеріалу є баланс думок. «У нас у редакції є кореспонденти, які спеціалізуються на певній тематиці. Якщо тема надто глибока і складна, кореспондент робитиме власне дослідження, буде читати, спілкуватись із експертами, а потім напише матеріал», — розповідає Ніна Кур’ята.

Іще один аргумент на користь замовлення матеріалу штатному журналісту, а не сторонньому експерту, — те, що автор сам просуватиме свою публікацію на різних платформах. Чимало редакторів розраховують на це, замовляючи текст. «Уже на стадії підготовки матеріалу треба тримати в голові ідеї, як його просувати, — каже Володимир Волощук. — Мало бути лише журналістом, треба бути ще й менеджером свого матеріалу».

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.