Конспект виступу британського журналіста Тоні Барбера на V Lviv Media Forum. 

Для багатьох медіа Брекзит і американські вибори у 2016 році стали нагодою для болючого самовивчення. Так вважає Тоні Барбер, редактор відділу «Європа» щоденної британської газети Financial Times. Більшість видань занадто повільно усвідомлювали значення передвиборчих кампаній і таких результатів не прогнозували.


 

Вони просто безпомічно спостерігали за тим, як їхні ключові цінності та професійні методи були підірвані і відкинуті політичними практиками, які вголос говорили про те, що медіа є ворогом. 

Завжди варто враховувати історичну перспективу. Немає нічого нового у брехні, злих намірах і гротескних підробках інформації з боку політиків. Ми можемо це порівняти із царською Росією, де публікації, які породили антисемітські настрої, залишились актуальними і дотепер

Показовою виявилась ситуація із американською виборчою кампанією 1948 року. Тоді медіа теж не змогли спрогнозувати результати. Опонентами тоді були Гаррі Трумен  і Томас Дьюї. Ще до того, як підрахували голоси, досвідчений 71-річний журналіст «Chicago Tribune» Артур Сірс запевнив своїх редакторів, що республіканець стане президентом. Таким чином, на першій шпальті опублікували матеріал із заголовком «Дьюї переміг Трумена». Проте результати виборів були протилежними. Трумен переміг із відривом у 2 мільйони голосів. Чому через майже 70 років більшість ЗМІ повторюють такі помилки?

Медіа були засліплені ліберальним упередженням і елітарними поглядами на те, що відбувається. Вони втратили контакт із людьми. 

Професор Річард Сембрук, який працював директором Всесвітньої служби ВВС писав, що медіа занадто швидко стали частиною мильної бульбашки за участі політиків і відомих людей. Вони ніби були за межами того, що відбувалося. ЗМІ забагато часу витрачали на спілкування не з людьми, а із самими собою. 

Сембрук наголошує, що усе більше репортажів створюють в кабінетах, а не з місця подій. Однією з причин стала економічна криза друкованих медіа, зменшення доходів від реклами, скорочення тиражів, а як наслідок – штату працівників. Крім того, ЗМІ не відображають розмаїття економічного статусу, класу, виховання суспільства. Медіа не завжди можуть увійти до «соціальних ланцюжків» і погано розуміють проблеми, наприклад, сільського населення.  Більшість орієнтується на середні класи, підкріплюючи однобокість висвітлення поглядів. І це стосується не лише політичного контексту. 

Більшість британських ЗМІ писали про перспективи виходу з Євросоюзу протягом 40 років. І це неабияк вплинуло на думку людей навіть перед тим, як стався Брекзит. Як у США, так і у Великій Британії фінансовий колапс мав величезний вплив на економічну безпеку людей. Це зруйнувало довіру до інституцій, які лише запевняли, що скоро ситуація покращиться.

І такі події як вибори і референдуми дають змогу людям нарешті висловити своє невдоволення.

І проєвропейські, і антиєвропейські ЗМІ у Великій Британії покладалися на опитування громадської думки, які проводили до референдуму. Зараз вони не є достатньо надійними. Це було очевидно ще під час парламентських виборів у Великобританії у 2015 році. Щодо Брекзиту, результати опитування громадської думки були більш-менш правильними. Але ж різниця у голосах була мізерною – 52% проти 48%.

На які дані про стан громадської думки медіа повинні були звернути увагу, аби краще спрогнозувати результат? Наприклад, дослідження аналітичних агенцій Talk Walker і Brand Watch зосереджувалися на аналізі соціальних медіа. За результатами, більшість прагнули виходу з ЄС і використовували хештеги з відповідними закликами. Якщо ж порівняти кількість згадок про референдум у постах, то близько 1,4 мільйона були проти Євросоюзу і 800 тисяч – за.

Це не означає, що дані з соцмереж – репрезентативна  думка, але, тим не менш, ці агенції моніторили ситуацію, ігноруючи результати мейнстрімних опитувань громадської думки, і таким чином були близькі до правди.

Що ж до США, то це не ті вибори, де ключовим фактором є сума голосів усього населення. Визначальними були цифри у конкретних штатах: Мічигані, Вісконсині, Пенсильванії. 

За останні 30 років американське суспільство стало вельми поляризованим. Це відображення їхньої політичної партійної системи. Демократи і республіканці більше не мають жодних точок дотику.

Коли я вперше приїхав працювати в Америку на початку 1980-х років, у президента Рейгана, попри те, що він був затятим республіканцем, на практиці були дуже хороші відносини з демократами. Зараз цього вже, звичайно, немає. Однак це не виключно провина політиків. Це відображення глибоких соціальних змін в американському суспільстві. І я не певний, що вдасться швидко подолати провалля між двома сторонами.

Тому відповідальність лягає на плечі журналістів. Необхідна регуляція медіапростору завдяки правилам і принципам, етичному кодексу. Однак я не перебільшуватиму роль ЗМІ. Пояснення результатів виборів або референдумів потрібно шукати у суспільстві.

Чому аналітичні агенції і ЗМІ теж не змогли спрогнозувати перемогу Трампа? Перемога республіканця пов’язана з певним ліберальним упередженням і гендерними аспектами. Здавалося б, своїми антижіночими висловами Трамп повинен був втратити прихильність цієї частини електорату. Тим не менш, економіка інтересів переважила для багатьох гендерну солідарність.

Була велика недовіра до Клінтон як до особистості. Близько 30% виборців у Мічигані та Вісконсині, які проголосували за Трампа, обирали Обаму у 2012 році. І тепер вони віддали йому голос не тому, що погоджувалися з його політикою, а тому що виступали проти Клінтон. 

У Великобританії ми все більше розуміємо зв’язок між кампанією проти ЄС, тим що відбулося у США і втручанням так званих російських друзів.

Вибори, референдуми – це брудні змагання. Безпідставні звинувачення є невід’ємною рисою політики у демократичних державах. Це ціна свободи слова. Проте оця отруйна атмосфера, неприємний тон, ігнорування загальноприйнятих правил поведінки, напади на незалежних експертів, частка неймовірної брехні і використання соцмереж набули зловісного масштабу.

Коли хтось бере на себе відповідальність говорити від імені всього народу і говорить, що знає його волю, то це не демократія. Це загроза.

Як сказали Марсі Шор і Томаш Ліс, ми повинні дотримуватися принципів, які захищають свободу і чесність і просвітництво. Однак збереження цінностей не треба сприймати як належне. Натомість потрібно розуміти, якою ціною їх виборюють. Власне, це урок для ЗМІ і громадськості після 2016 року.

Якщо ви хочете жити у суспільстві, яке цінує етичні норми і стандарти, то це, насамперед, має відображатися у тому, як ви ставитесь до своєї роботи.


ФОТО: Ірина Середа

V Lviv Media Forum відбувся за підтримки Національного Фонду на підтримку Демократії NED, Фонду Джермана Маршалла (США), Представництва ЄС в Україні, Посольства США в Україні. Генеральний партнер — інвестиційна компанія Dragon Capital.

Організатори: ГО «Львівський медіафорум», Школа журналістики УКУ. За сприяння Львівської міської ради.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.