Як чеський президент збирався стріляти в журналістів з іграшкової зброї, і до чого тут демократія.

Комісарка Ради Європи з прав людини Дуня Міятович вважає, що «нинішня ситуація загрожує як журналістам, так і демократії» і що «настав час для держав визнати це і забезпечити захист журналістам та іншим представникам ЗМІ». Що це за «нинішня ситуація» і як вона виглядає в Чехії – країні, яка за рік понизилася на 11 сходинок у рейтингу свободи преси, MediaLab розповідає в черговому тексті із циклу «Медіа і демократія».


Свобода преси

Наприкінці квітня міжнародна правозахисна організація «Репортери без кордонів» опублікувала індекс свободи преси за 2018 рік. Цей індекс враховує два показники: відповіді медіаекспертів, юристів та соціологів на запитання анкети (більше про методологію тут) та кількість нападів і загроз для журналістів за останній рік. (У методології дослідження не вказано, які саме експерти оцінюють свободу преси у визначеній країні громадяни/вихідці цієї країни чи міжнародні експерти. Відповідно, якщо індекс заснований на відповідях різних експертів для кожної країни, то порівнювати країни можна лише самі з самими, наприклад Україну в 2018 році з Україною два роки тому, але ніколи дві різні країни).

На Deutsche Welle вийшов текст про те, що «у Європі різко погіршилася ситуація зі свободою преси». Йшлося про негативну динаміку індексу передовсім у Чехії, Словаччині та на Мальті. На початку 2018 року у Словаччині вбили журналіста-розслідувача Яна Куцяка, а на Мальті в жовтні 2017-го від вибуху у власному автомобілі загинула журналістка Дафн Каруана Галізія. І це незаперечні тривожні маркери для свободи преси. Але в Чехії нікого не вбивали. Що ж тоді?

В аналітичних звітах «Репортерів без кордонів» зауважують, що не тільки фізичні, але й вербальні атаки на адресу журналістів, зокрема з боку політиків, свідчать про загрозу. Один із цих звітів зветься «І в Європі також вбивають журналістів», ніби натякаючи на дивовижу цієї ситуації як? невже? у демократичній Європі? Під такими вербальними атаками мають на увазі, наприклад, те, що нині колишній прем’єр Словаччини називав був журналістів «брудними антисловацькими проститутками» та «гієнами» (загибель словацького журналіста, втім, назвав «загрозою демократії»), а чеський, у 2018-му обраний на другий термін президент Мілош Земан прийшов якось на прес-конференцію з дерев’яним муляжем автомата Калашникова, зарядженим пляшкою бехерівки, на якому виднівся напис «для журналістів». Цією зброєю і «набоями», заявив президент, йому охота застрелити журналіста, який написав, що до нього, Земана, ніхто не їздить. А він, мовляв, за останній місяць прийняв сім очільників інших держав із візитами.

Президент Чехії Мілош Земан і його зброя. Фото Česká tisková kancelář.

Під час візиту до Китаю чеський президент жартома звертався до російського: мовляв, журналістів забагато, і їх варто ліквідовувати. «Не треба ліквідовувати, достатньо обмежити», відповів на це Владімір Путін. Речник Земана пояснив, що це був жарт, а журналісти жартів не розуміють.

Чеський журналіст Ондра Соукуп теж вважає, що пониження Чехії в рейтингу свободи преси пов’язане зі словесними атаками з боку політиків: «Вони нападають на інститут вільних медіа, так званого сторожового пса демократії. Вони користуються як реальними, так і вигаданими помилками мейнстримних ЗМІ, щоб підірвати до них довіру». На думку журналіста, ситуація в чеських медіа особливо не відрізняється від загальноєвропейської: «Традиційні мейнстримні медіа у кризі, передовсім фінансовій. І не можуть належним чином конкурувати зі соціальними мережами, які за допомогою своїх алгоритмів показують користувачам те, що вони хочуть бачити», — каже новинар. Фінансова криза медіа призводить до узалежнення від власників, які диктують свої правила і можуть впливати на зміст публікацій. Так, у квітні 2017-го в Чехії опублікували три аудіозаписи розмов тодішнього міністра фінансів, а нині прем’єр-міністра Андрея Бабіша з редактором видання MF Dnes. Це видання входило до медіагрупи Mafra, яка до 2017 року належала міністрові Бабішу. У записах чути, як редактор радиться із політиком про те, чи можна публікувати ті чи інші матеріали, як і коли це краще зробити.

Чихуахуа й сенбернари

Із перших речень на українськомовній Вікіпедії з’ясуємо, що Андрей Бабіш — це «чеський підприємець-мільярдер, бізнес-олігарх та політик-популіст антиєвропейського напряму; колишній член комуністичної партії Чехословаччини, словак за походженням. Прем’єр-міністр Чехії від 6 грудня 2017 року». Якщо ми російськомовні інтернет-користувачі, то для нас Бабіш — це «чеський підприємець і державний діяч словацького походження. Прем’єр-міністр Чехії від 6 грудня 2017. Доларовий мільярдер, друга найбагатша в Чехії людина, власник агрохолдингу Agrofert та медіамагнат. Лідер партії ANO». Англомовні ж користувачі Вікіпедії дізнаються, крім офіційних Бабішевих посад і термінів на цих посадах, що він був «бізнесменом та підприємцем до того, як почав політичну кар’єру» — «before entering politics, he was a businessman and entrepreneur» (що, однак, неправда, адже до 2017 року Бабіш був єдиним власником холдингу Agrofert , хоча вже три роки на той момент обіймав посаду міністра). Найбільш стримано і нейтрально про Бабіша у Вікіпедії прочитають чеськомовні користувачі: окрім термінів і посад, тільки те, що він «чеський політик і підприємець словацького походження». Згадок про популізм, мільярди, долари чи минуле в компартії тут немає. До речі, за результатами дослідження чеського телебачення у 2017 році, Бабіша найчастіше з-поміж інших політиків згадують у новинах. Однак тут, як і в чеській Вікіпедії, згадки переважно нейтральні: таких 76-79%, залежно від програми новин. Ще близько 20% згадок негативні.

Андрей Бабіш. Зображення Jan Ignác Říha.

Донедавна Бабіш володів медіагрупою Mafra, в яку входять щоденні видання Mladá fronta DNES та Lidové noviny, інтернет-портали iDNES.cz та Lidovky.cz, безкоштовна щоденна газета Metro і тижневик 5plus2, а також музичний телеканал Óčko і мобільний оператор Mobil.cz. Коли його холдинг Agrofert придбав видавничий дім Mafra у 2013 році, звідусіль лунали побоювання: мовляв, тепер політик використовуватиме медіа для власних цілей. Про те, чи робив він це, без детального контент-аналізу можна тільки припускати. Як і про те, чи у підконтрольних йому виданнях про нього говорили нейтрально, позитивно чи й негативно.  

Головний редактор чеського тижневика «Респект» Ерік Табери зауважує, що Бабіш не прагне збагатитися фінансово від своєї політичної діяльності. Мовляв, більше, ніж гроші, його цікавить влада. Також журналіст каже, що про Бабіша негативно не висловлюються навіть президент Мілош Земан та син колишнього президента Вацлав Клаус молодший: «Ці два політики, як відомо, ганять усіх і вся: ЄС, партію ТОР 09, мігрантів, інтелектуалів, журналістів, громадські організації. Але ніколи не дозволяли собі ґрунтовно критикувати Бабіша. Занадто добре знають, що вони поруч із ним — все одно що чихуахуа поруч із сенбернаром».

У лютому 2017-го Бабіш формально перестав бути власником своїх бізнесів. Тепер він, як мантру, повторює: «Я не олігарх і жодні медіа мені не належать».

Двічі в одну річку увійдеш

Восени 1994 року кілька чеських журналістів померли в лікарні після скоєних на них нападів (майже як нещодавно Аркадій Бабченко, тільки по-справжньому). Один чеський політик тоді казав: «Як гриби після дощу, виникають нині екстремістські партії, які нападають на журналістів, що пишуть об’єктивно». Політик також додав, що його партія готує закон, який би охороняв безпеку журналістів. Наприкінці ж другого тисячоліття цей політик казав уже дещо інше: «Я дозрів до думки, що журналісти — це гієни і що їх треба нищити вогнем і мечем. Мені прикрий той шлак і той гній, через який проходить частина чеської журналістики. Я з’ясував, що кількість божевільних на метр квадратний найвищий у чеській журналістиці. Навіть вищий, ніж серед політиків». Цей політик за свою кар’єру встиг побувати головою соціал-демократичної партії, головою Палати депутатів, прем’єр-міністром країни, а потім у 2013 та 2018 двічі обраним президентом. Це також Мілош Земан.

Після ж обрання на другий президентський термін, коли на прес-конференції журналіст Чеського телебачення запитав президента, чи поводитиметься той інакше, ніж попередні п’ять років, Земан відповів: «Пане Кеблушеку (ім’я журналіста), голос у вас, звичайно, трохи схожий на голос мутанта. Я би вас попросив, щоб ваш голос був трошки глибший. Зокрема би також попросив, аби ви говорили голосніше. А всіх інших би попросив про тишу, тому що інакше пана Кеблушека неможливо зрозуміти».

Мілош Земан виголошує інавгураційну промову. Березень 2018-го.

Втриматися від цитування Земанових грубих, неввічливих і некоректних висловлювань на адресу його політичних опонентів складно, настільки вони грубі, неввічливі, некоректні і лежать поза межами здорового глузду й уявлення про гідну поведінку високопосадовця (докладний перелік висловлювань Земана Філіп Рожанек зібрав тут). Чеські медіа й не вагаються цитувати президента: варто Земанові озвучити черговий ідіотизм (чеською — кра́віну), — і це тут-таки з’являється на шпальтах. Зібравши Земанові перли за останні два з лишком десятиліття, Рожанек дійшов висновку, що ставлення президента до журналістів схоже на гойдалку: коли він в опозиції чи змагається за отримання посади, висловлюється про новинарів стриманіше й обережніше. Коли ж бажане отримує і має владу, обмежувати себе не бачить причин.

Узагальнити словесні атаки чеських політиків на журналістів можна так:

Вони переходять на особистості. Тут політики дискутують із медійнками не про якість їхніх текстів, дотримання стандартів чи замовні матеріали, а про особисті якості чи подробиці приватного життя. Наприклад, уже згаданий Земанів коментар про голос журналіста, що нагадує голос мутанта. Ще на початку 2018-го прем’єр-міністр Чехії Андрей Бабіш на прес-конференції, замість відповідати на запитання журналістки Емми Сметани, почав обговорювати її маму. Журналістка нагадала Бабішові, що в недалекому 2013-му він критикував президента Земана. Прем’єр зрештою роздратовано відповів: «Пані редакторко, я можу висловитися про те, як до моєї персони ставитеся ви і ваша сім’я, зокрема пані Паєрова (мама журналістки), яка зі членкині Соціалістичного союзу молоді дорогою на Альбертов стала революціонеркою» (йдеться про події Оксамитової революції 1989 року; Альбертов назва празької вулиці, якою йшла революційна хода). Бабіша за ці слова засудили. Головний редактор тижневика «Респект» Ерік Табери написав у твітері: «Мерзота. Нахабність росте і проросте». А колишній міністр сільського господарства Маріан Юречка зважив, що висловлювання Бабіша неприпустиме, бо… жоден джентльмен би собі такого не дозволив! Зрештою Бабіш перепросив. Вочевидь, хотів залишитися джентльменом.

Другий тип словесних атак погрози без можливості діалогу. Це коли образи чи залякування лунають у мікрофон чи в ефірі, а ті, кого вони стосуються, не можуть негайно відреагувати. Рефлексії, критика й обурення з’являються постфактум на шпальтах і в ефірах медіа, приносять епатажним політикам тільки увагу й ефірний час, але все одно не створюють діалогу. Приклади Земан із муляжем зброї, якою треба стріляти в журналістів, та Земанова розмова з Путіним про ліквідацію журналістів.

Також політики кажуть, що журналісти не люди. Це називається дегуманізацією. І вона пов’язана із агресією і жорстокою поведінкою: коли одні люди починають вважати інших нелюдами, чинити щодо них насильство стає не тільки легко, а й виправдано: вони ж хижі, небезпечні гієни, в них немає нічого людського, а ми від них боронимося! Таким чином слова політиків наражають журналістів на небезпеку опосередковано, підігріваючи ненависть серед співгромадян.

Щоб обірвати небажане спілкування із журналістом, політики можуть просто заперечити те, що говорить журналіст, застосувавши непридатний до дискусії аргумент. Наприклад: «Ваше медіа необ’єктивне». Прем’єр Бабіш сказав тій-таки журналістці, з якою потім говорив про її маму: «Знаєте, ваша проблема в тім, що ви — не об’єктивна журналістка. Ви й ваші колеги — активісти, і ваш канал DVTV антибабішовський, і мені це прикро. Ви би мусили займатися об’єктивною журналістикою». Таким закидам складно протистояти, особливо якщо для звинувачення в необ’єктивності ще й нагадують, що медіа належить бізнесмену/іншому політику тощо.

Закинути журналістам, що вони працюють на інтереси власника, не забув Мілош Земан під час інавгураційної промови на почату 2018 року: «Дякую тижневику “Респект” за запитання. Гадаю, що мені треба поповнити свою команду журналістами з Бакалових газет (Бакала прізвище власника). Або й попрошу самого пана Зденька Бакалу стати моїм радником з економічних питань. Радитиме, як успішно робити чеську економіку тіньовою. Прошу останнє запитання».

Журналіст Ондра Соукуп працює у виданні Hospodařské noviny, що належать Зденькові Бакалі. Він закиди президента заперечує: «Я, на своє щастя, працюю у прибутковому виданні, тобто тиск з боку власника практично нульовий. Або я про нього не знаю. Якщо ми пишемо про щось, що стосується діяльності нашого власника, мусимо додати в кінці тексту речення «Зденєк Бакала є власником видавництва “Економіа”». Що, тим не менше, не завадило президентові Земану протягом інавгураційної промови назвати всіх журналістів з нашого видавництва продажними хвойдами. Хоча, можливо і через такі нападки у нас росте кількість передплатників. Частина суспільства усвідомлює, що незалежні медіа варті того, щоб їх підтримати фінансово».

На противагу Ондрі Соукупу, викладач і кандидат наук з кафедри медіастудій Карлового університету в Празі Ян Кржейчек вважає, що словесні атаки політиків на журналістів не загрожують свободі слова. «Можливо, й навпаки: я би боявся ситуації, коли би політики медіа хвалили», каже дослідник. Натомість, на його думку, різноманітність і збалансованість суспільної дискусії в медіа загрожена тим, що все менше людей володіють усе більшою кількістю медій. А ще небезпека в тім, що журналісти, через брак часу, грошей, конкуренцію і тиск ринку все частіше перетворюються на дурналістів копіпейстять прес-релізи, не перевіряють факти, пишуть тексти, не виходячи з ньюзрумів.

Недемократична тиша

Мілош Земан відмовився висловлюватися про вбивство словацького журналіста Яна Куцяка у день, коли це сталося. «Коли і в таку мить президент вільної демократичної країни радше мовчить, значить, щось і справді зле», — написали на порталі tiscali.cz. Речник президента зрештою закликав не використовувати вбивство журналіста для політичних ігор та звинувачень. Заступниця голови партії TOP 09 Маркета Адамова з тієї ж нагоди написала у твітері: «У нас деякі політики говорять про ліквідацію журналістів, або вербально нападають на їхню роботу. Це потворна риторика, і ми бачимо, наскільки далеко вона може зайти». Звичайно, не можна стверджувати, що існує прямий зв’язок між Земановими чи Бабішовими висловлюваннями і смертю Куцяка чи будь-якого іншого журналіста. Але їхні слова неодмінно пригадують, коли із журналістами стається якась халепа. Тому що зв’язок не завжди прямий. Слова ненависті можуть перетворюватися на дії ненависті складним і неочевидним шляхом. Хоча б тому, що ми не можемо знати, наскільки таку риторику недовіри й ненависті до журналістів підтримують люди, які цьогоріч удруге проголосували за Земана як президента.

Перші тоталітарні настанови здійснюються демократично. Ілюстрація з порталу reflex.cz.

 

Також із цього циклу: Всі за Яна // В усьому винні мігранти // Польсько-польська війна // Даля Грибайскайте і гончі пси

Матеріал створено в рамках проекту Львівського медіафоруму «Підтримка сталого демократичного розвитку через виховання нової генерації журналістів». За підтримки Вишеградського фонду (Visegrad Fund)

The publication is created in terms of Lviv Media Forum project “Support a Sustainable Democratic Development Through Cultivating New Generation of Journalists”. Supported by Visegrad Fund

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.