hands-woman-laptop-notebook FavoriteLoading 

Соціальна мережа Facebook переманює читачів і рекламодавців, одночасно звужуючи поле новин для ЗМІ. І, зрештою, ставить під загрозу журналістику загалом. Переклад статі Роя Грінслейда  «Why Facebook is public enemy number one for newspapers, and journalism», опублікованої у The Guardian 20 вересня 2016 року.  


Facebook став головним ворогом для газет. Не минає і дня без негативної статті про те, як соціальна мережа переманює «наших» читачів і рекламодавців.

В останні кілька тижнів ми спостерігаємо своєрідну «перевантаженість» новин критикою  у бік Facebook з низки питань.

Серед них була й історія про заблоковане зображення дівчинки, яка тікає від атаки напалмом у В’єтнамі, що викликала обурення, зокрема, прем’єр-міністра Норвегії Ерни Солберг у the Guardian, Джейн Фае у the Daily Telegraph і Домінік Лоусон у the Sunday Times.

Детально розглядають і податкові справи Facebook. Не менше питань викликає боротьба Facebook із програмами для блокування реклами (так ніби не усі ЗМІ зацікавлені у зникненні таких програм). Ще частину критичних статей про Facebook присвятили стрічці новин, зокрема функції «популярних тем».

Автори стверджують, що така опція Facebook звужує поле новин, доступних користувачам, оскільки їм радять (чи навіть «вказують»), що саме читати. Очевидно, людям доводиться піддаватися певному стадному інстинкту. За даними опитування вашингтонського дослідницького центру «Pew», опублікованого у травні, 66% користувачів Facebook споживають новини саме через цю мережу.

Вибір замість людей роблять алгоритми, здатні визначати інтереси користувачів, а потім «годувати» їх потенційно цікавими матеріалами, одночасно фільтруючи новини, які їм, імовірно, бачити не хотілося б. Така система створює ефект «ехо-камери» або «фільтруючої бульбашки», у якій перебувають користувачі.

Як відзначають у статті в The Times, «новинами на Facebook є те, що Facebook вважає новинами».

Хоча я і погодився із цим твердженням, та все ж не можу позбутися думки, що до появи інтернету новинами було те, що газети вважали новинами. Традиційним ЗМІ дуже зручно забувати про цей факт.

Так було завжди із моменту виникнення ЗМІ, незалежно від їхнього виду. Газета, телебачення, радіо чи онлайн-медіа — той, хто їх контролює, сам вирішує, що публікувати, а що ( і це важливіше) не публікувати. То чи дійсно потрібно перейматися фільтрами Facebook?

Так, вважає журналістка The Guardian Джеміма Кісс у свіжому випуску British Journalism Review. У своїй статті «Гігант, що може нас з’їсти», вона стверджує, що найбільша світова соціальна мережа одночасно «і все більше домінує у світовому обсязі прибутків від інтернет-реклами, і контролює значну частину особливо важливих платформ поширення інформації».

Користувачі «добровільно наповнюють Facebook нескінченною особистою інформацією», і це дозволяє сайту «продавати орієнтовану на них цільову рекламу».

На відміну від соціальної мережі, навіть найбільш передові й успішні газети через свої сайти не можуть цього зробити. На думку Джеміми Кісс, вони не здатні конкурувати із таким розумним цільовим маркетингом. А це і є причиною загальних труднощів ЗМІ при пошуку способів збереження прибутків від інтернет-реклами, щоби мати можливість фінансувати власну журналістику.

Пані Кісс не достатньо зупинилася на цьому моменті, тому це зроблю я. Зростаюче домінування Facebook над інтернет-рекламою спричиняє звільнення журналістів, тобто людей, які створюють ті новини, які Facebook поширює серед своїх користувачів.

Логічним висновком із цього процесу є не тільки руйнування старих ЗМІ, традиційних видань, провідних медіа — як би ви їх не називали — а й занепад журналістики у звичному розумінні.

Перш ніж циніки почнуть кричати, що це зовсім не погано (а digital-оптимісти стверджуватимуть, що натомість виникне більш незалежна, а тому краща журналістика), подумайте про загрози, які виникнуть після зникнення організованих колективів досвідчених журналістів і достатньо великих організацій, здатних тримати владу під контролем.

Процес «фейсбукізації» має потенціал до дестабілізації демократії, оскільки, по-перше, встановлюється контроль над тим, що ми читаємо; по-друге, руйнуються самі канали постачання новин.

Кісс посилається на дослідження центру «Pew», яке підтверджує, що Facebook є найпопулярнішим у США сайтом для поширення новин.

Щодо суперечки з приводу фільтрування новинної стрічки, вона заявляє: хоча людей-редакторів і замінили алгоритми, але ці «роботи», звичайно, були розроблені людьми, тому вибір новин не є ані нейтральним, ані неупередженим.

Таким чином, створюючи стрічки новин, які показують людям те, що вони повинні хотіти бачити, ці люди рідко отримують матеріали із іншою точкою зору. Знову ж таки, я звертаю увагу, що аналогічна ситуація можлива і у випадку з газетами. Якщо ви щодня читаєте, скажімо, Daily Mail або Daily Mirror, хіба ви не ухиляєтеся від альтернативних точок зору?

Кісс стверджує, що стрічка новин Facebook також сприяє встановленню «поверхневого залучення — оцінка «подобається» або поширення матеріалу зі стрічки новин дозволяє користувачу охопити лише його заголовок, і зовсім не сприяє тому, щоб користувач зачекав, поки новина завантажиться, і насправді прочитав її до кінця».

І автор статті, безумовно, має рацію, критикуючи відсутність відкритості у прийнятті рішень керівництвом Facebook при розробці та вдосконаленні своїх алгоритмів.

Вона також пише: «цілком імовірно, що Facebook не хвилює захист журналістики, оскільки там перевагу мають інженери, а основним способом вирішення будь-яких проблем вони вважають технології».

Її висновок ставить питання ребром. Facebook, безсумнівно, є комерційним успіхом, чесно досягненим в умовах «відкритого конкурентного ринку».

Утім, пише Кісс, журналістика — це більше, ніж просто бізнес. «Журналістика має вирішальне і загальновизнане суспільне значення, що у нинішню епоху нестабільності, ізоляціоністської політики і недостатньо контрольованої влади й багатства стає ще важливішою, ніж будь-коли раніше».

Я не можу не погодитися із нею. Саме цій місії журналістики і загрожує Facebook.


 

Оригінал статті: «Why Facebook is public enemy number one for newspapers, and journalism», The Guardian 

Переклад: Ілля Гавриленко

Зображення: pexels.com