Навіщо і для кого ми видаємо в Україні літературний репортаж.

Видавництво «Човен» — перше в Україні, що спеціалізується на документальній і репортажній літературі. А отже, друкує книжки про те, що відбулось насправді. Це не ті репортажі, де журналіст просто переказує побачене. Літературний репортаж, за словами польського письменника Яцека Гуґо-Бадера, дає відповідь не лише на запитання «як?», а й «чому?» Чому в Україні є сенс перекладати, друкувати й читати літературний репортаж, розповідає головна редакторка «Човна» Олеся Яремчук.

Чому в інших країнах пишуть і читають літературні репортажі, а в Україні — ні? Це запитання я чую на всіх можливих презентаціях і дискусіях, присвячених репортажу.

Одна з версій відповіді: література про інші культури розвивалась у тих країнах, які відкривали й пізнавали світ, завойовуючи його — Сполучених Штатах Америки, Великій Британії, Німеччині. Американська «нова журналістика» 60-70-х років минулого століття виникла через неспроможність звичної журналістики дати раду викликам часу: війні у В’єтнамі, боротьбі чорношкірих за рівні права, сексуальній революції. В Польщі, натомість, школа репортажу зародилась, коли країна не мала особливої надії на незалежність. Відтоді виросло щонайменше чотири покоління вправних авторів, видані сотні книжок, є десятки платформ, які спеціалізуються на публікації репортажів.

Таку платформу ми створили торік в Україні. Видавництво «Човен» спеціалізується на книжках, які розтлумачують читачеві складні політичні й культурні процеси і дедалі менш зрозумілий сучасний світ. Ми вже переклали й видали декілька таких книжок.

«Тост за предків» Войцеха Ґурецького — це розповіді про Азербайджан, Грузію та Вірменію — три кавказькі країни, які раніше входили до складу Радянського Союзу. Польський репортер подорожував цими теренами понад двадцять років, намагаючись збагнути сутність Кавказу. В своїх репортажах він пише і про давні історичні конфлікти й традиції, що пояснюють контекст регіону, і про сучасний стан справ у Південній Осетії та Абхазії.

«Єгипет: харам, халяль» Пьотра Ібрагіма Кальваса — це репортаж про сучасний Єгипет. Відомий у Польщі як панк і анархіст, Пьотр Кальвас після подорожі Близьким Сходом, Африкою та Індією прийняв іслам, назвався Ібрагімом і переїхав до Александрії. Рік за роком Кальвас пізнавав приховане від очей туристів місцеве життя. Єгиптян, які прагнуть до демократії, але досі ділять людей на касти; слухають релігійні співи й захоплюються еротичними відеокліпами, носять хіджаби і обтислі джинси під ними. Свій і чужий водночас, Кальвас вправно препарує єгипетську дійсність, показуючи і прекрасне, і суперечливе, і болюче. Невдовзі після публікації цієї книжки польською, переживаючи за безпеку своєї сім’ї, Кальвас поїхав із Єгипту. Більше він розповів MediaLab в інтерв’ю.

«Собакоїди та інші люди» австрійського репортера Карла-Маркуса Ґауса — розповідь про життя в ромських поселеннях, що перебувають за межею бідності. У книжці йдеться, зокрема, про Лунік IX — район у словацькому Кошице, куди в 1980-х роках переселили ромів із цілого міста, а також про нетрі в селищі Свінья. Карл-Маркус Ґаус занурюється в побут ромів і пробує все на смак, нюх і дотик. Автор пояснює особливості ромської ідентичності й правила, що діють усередині закритої від зовнішнього світу спільноти. Як так, що в ромських поселеннях нестерпно брудно, а в ромських домах — досконало чисто? Чому на шкільних обідах ромським дітям не дають ножів? Хто такий ґаджо? У чому полягає кастова система, і чому ті, хто називають себе ромами, не мають діла з тими одноплемінниками, яких називають «деґезі», тобто собакоїдами?

«Вбити дракона. Українські революції» Катажини Квятковської-Москалевич — це можливість поглянути на себе збоку. У цьому виданні зібрані художні репортажі про Україну від Майдану 2004 року до початку війни на Донбасі. Про неї MediaLab уже писав, і не раз.

П’ята наша книжка, «Топографія пам’яті», вже не репортажна, натомість відкриває серію есеїстики у «Човні». Австрійський письменник Мартін Поллак пише про історію Центральної та Східної Європи і роздумує над тим, що таке спогад, як далеко може зайти пам’ять. Чому після початку судів над злочинцями нацистського режиму всіх охопила тотальна амнезія? Що ховається за знімком елегантних євреїв із Відня, яких змусили чистити вулиці після аншлюсу 1938 року? Від спогадів про безтурботне дитинство через спогади про навчання, мандрівки, редакційні завдання до зустрічі зі собою сьогоднішнім — автор провадить нас своїм життям, ділиться радощами і болями. У дрібних деталях, у ледь відчутних жестах, зафіксованих на фото, Мартін Поллак шукає сліди великої історії.

Хто наш читач? Студент, громадський активіст, мандрівник, «айтішник», просунутий підприємець. Але чому не лікарка чи агроном у маленькому місті? Перший рік існування видавництва «Човен» відкрив для нас кілька несподіваних речей. На Книжковому Арсеналі у Києві ми спілкувалися із читачами, які приходили до стенду по книжки. Це були дуже різні люди — починаючи від 16-річних дівчат до літніх панів та панусь. Усім їм цікаво.

Чому цікаво? Бо репортажна й документальна література розповідає про світ, і якщо репортаж написаний вдало, книжка не може бути нудною. Так літературний репортаж почали читати мої тітка і дядько в малому місті, мої знайомі зі сходу України, які щойно довідались, що це таке репортаж. Журналістка Віра Курико подарувала чернігівській бібліотеці кілька репортажних книжок; люди почали їх брати й залишати захоплені коментарі. Вірусне поширення.

Репортаж — це часто книжка, яку можна взяти з собою замість туристичного путівника, вирушаючи в дорогу. Або навіть на пляж у Єгипет. Адже літературний репортаж розповість про нову країну глибшу історію, ніж зібрані докупи цифри та факти в інформаційних брошурах.

Очевидно, що потенційна аудиторія репортажної літератури ширша, ніж та, що є зараз. Проте ці книжки треба донести до читача. Тут починаються проблеми — нам легко створити якісну книжку, проте складно зробити так, аби вона була доступною на полицях у кожній другій книгарні. Це наш виклик на наступний рік.

Ми пробуємо розвивати платформу для репортажу. Перекладні тексти, які вийшли у «Човні», є якісними, хоч і дуже різними, зразками репортажної літератури. Зараз у наших планах видання кількох польських та українських репортажів, але крім того й відкриття нових серій — документальний проект про Франца Ксавера Моцарта та видання інтелектуального бестселера останніх років, книжки «Мислячи про ХХ століття» Тоні Джадта та Тімоті Снайдера.

Ми творимо для українців такі книжки, аби вони довідувалися про світ не лише з туристичних брошурок чи новин у медіа. Є невтішна статистика: три чверті жителів України ніколи не виїжджали за межі рідної країни, а кожен п’ятий — навіть своєї області. Саме це потрібно змінювати, розширювати горизонти. Дивитись на світ широко розплющеними очима, бути цікавими до нього. Бо чому світ має цікавитись Україною, якщо ми не цікавимось ним?

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.