Від Вінниці до Гопчиць, від Франківська до Черкас.

Нещодавно ми опублікували добірку видань, які розповідають про життя Києва, Львова, Одеси та Дніпра. Тепер зібрали такі проекти у менших містах. Застерігаємо: якщо ці видання уважно почитати, можна навчитися правильно пити вино в Ужгороді або стати полтавським активістом і підписати дві-три петиції. Отже, знайомимо із медіа Івано-Франківська, Вінниці, Полтави, Ужгорода, Черкас та Дрогобича. І маленький бонус наприкінці.

Ужгород

Varosh — це сітіґайд про Ужгород та Закарпаття. Його заснували 2013 році Росана та Дмитро Тужанські. З угорської варош означає «місто». «Varosh — це медіа про людей, яких можна зустріти будь-де у місті і випити з ними кави», — описує видання кореспондентка Лариса Липкань.

У Varosh пишуть про містян, які працюють в Google, створюють унікальний театр, перепливають Босфор і вчать правильно пити вино. Зважають і на міські проблеми проблеми, наприклад, підтримують кампанію за збереження модерністського мікрорайону Ужгорода та досліджують, як активісти борються за пам’ятки архітектури.

Видання також допоможе мандрівникам, які планують приїхати до Ужгорода і хочуть побачити не лише алею сакур. У Varosh знають, де шукати заклад з двадцятирічною історією, де готують веганські страви і куди варто йти, щоб відчути затишок міста.

Івано-Франківськ

sotka.life — проект, який створили на базі івано-франківської агенції новин «Курс». «Сотка», або Стометрівка — це неформальна назва центральної пішохідної вулиці міста.

sotka.life позиціонує себе як класичний сітіґайд, тому тут є відповіді на запитання де поїсти, що попити і куди сходити. Крім цього, можна дізнатися про життя різних мешканців міста. Наприклад, навіщо до геріатричного пансіонату приїхали візажисти, або чому івано-франківчанки вирішили заснувати унікальну платформу для спілкування жінок. Також не проґавте теплу історію про Франківськ від Тараса Прохаська.

Куфер — зовсім молодий міський онлайн-журнал, який запустили у грудні 2018 року. Слово «куфер» походить з німецької та означає дерев’яну скриню, в якій зберігають цінні речі.

Перший місяць після запуску редакція працювала у тестовому режимі. За цей час у виданні встигли послухати музику з Юрієм Андруховичем, поїхати мандрувати з батьками та спробували попрацювати на свята. Івано-Франківські у «Куфері» має власних вартових тролейбусів та пам’ятає радянське минуле з ватними (буквально!) казковими персонажами і без ялинки на Різдво.

Незважаючи на те, що видання існує лише місяць, тут можна вже знайти матеріал, який створювали більше року.

Urban Space Radioце радіо, інтегроване у концепцію громадського ресторану Urban Space 100 в Івано-Франківську. Їхня студія розташована безпосередньо у залі ресторану, тому кожен відвідувач може поспостерігати за роботою ведучих. В ефірах зосереджуються на темі розвитку міської культури.

На Urban Space можна послухати, як продюсер гурту FAMILIA PERKALABA Олег «Мох» Гнатів та письменник Тарас Прохасько пригадують Франківськ 90-х років. А серія подкастів City Scanning Talks допоможе, разом з різними франківцями, дослідити це місто.

У подкасті «Hi city!» ведучі разом із гостями з’ясовують, як зробити місто комфортним для пересування, а в «CityChangers» дизайнери, архітектори, художники, громадські активісти та урбаністи на власному досвіді розповідають, як уже змогли змінити міську культуру. Послухайте також добірку радіорепортажів і дізнайтеся, як звучать гори, Різдво і міські стіни.

Вінниця

Вінницьке видання Veжа прагне «демонструвати Вінницю для України та для світу як сучасне, потужне, активне місто, що прагне постійного розвитку». Редакція позиціонує себе як інформаційний портал, а не сітіґайд, тому тут не цураються політичних та кримінальних новин. Однак багато пишуть про життя містян.  

Вінничани та вінничанки у Vежі пересідають на електромобілі, допомагають українським військовим, можуть змайструвати інвалідний візок для собаки та продають випічку заради тих, хто став жертвою торгівлі людьми. Тут можна також дізнатися, хто ж є по інший бік публічних сторінок вінницького суду, музею та кінотеатру, та де у Вінниці можна повчитися швидко малювати.  

Окрім цього, редакція Vежі пропонує мешканцям міста вести власний блог на сайті. Тут розповідають про досвід сільського туризму Вінничиною та навіть шукають російські фейки про Вінницю.

Полтава

Зміст заснував Олексій Сердюков на базі громадської організації «Полтавська платформа». Видання існує, щоб «залучати громадськість до участі в суспільному житті міста та налагоджувати комунікації влади, бізнесу та громади».

Зміст — нетипове видання, оскільки окрім новин, блогів та публікацій, тут є рубрика, де читачам пропонують підписати петиції за створення громадського простору,  порятунок архітектурних пам’яток Полтави тощо. Також на сайті полтавчани можуть долучитися до збору коштів, наприклад, на проведення Дня вуличної музики, будівництва будиночків для вуличних собак та навіть фінансування судового процесу. Окрім сайту, «Зміст» має власну книгарню-кав’ярню, де відсоток від кожної покупки може піти на реалізацію будь-якого проекту, у тому числі фінансування самого сайту.

Видання пише на різні теми — від серйозних аналітичних матеріалів про розподіл бюджетних коштів у Полтавській області до легкого і веселого тексту про еволюцію святкувань новорічних корпоративів. Тут можна почитати, де найкраще провести зимові вихідні у Полтаві, дізнатися історію полтавського репу та прицінитися до виробів місцевих майстрів. А ще полтавці та полтавки у Змісті колекціонують ретро-прикраси, грають у хокей, збирають старовинні щедрівки, опікуються безпритульними тваринами та роблять місто доступним для всіх.

Черкаси

ІнфоМІСТ заснували у 2015 році як інформаційний портал Черкас. Однак сайт має кілька окремих спецпроектів, де журналісти розповідають про проблеми міського життя та незвичайних людей. Так, наприклад, у спецпроекті «Курс на Європу по-черкаськи»» можна почитати, як реформують транспортну систему Черкас у порівнянні з польським Жешувом або про можливості річкового транспорту у місті.

В інших спецпроектах ІнфоМІСТа можна дізнатися, де в Черкасах шукати автентичні керамічні іграшки, а де — домашні сири. Мешканці міста тут перевтілюються на вампірів, аби здати кров, здобувають досвід за кордоном та діляться історіями успішного бізнесу.

Журналістки видання також не цураються чутливих тем — один зі спецпроектів цілком присвячений проблемі домашнього насильства. Історії жінок, яким не страшно про це розказати, варто читати, навіть якщо в Черкасах ви не живете.

Дрогобич

Радіо Котермак — це мандрівне онлайн-радіо Дрогобича. Воно працює з 2017 року завдяки журналісткам Єві Райській і Роксолані Буяк та актору Олександру Максимову. Співзасновники надихнулися дрогобицьким учений Юрій Котермак, який пішки дійшов до Кракова і вважав, що «незбагненно осягнути простір неба». Ці слова стали слоганом радіо, яке не має постійної студії і може мовити з будь-якої точки на мапі.

Окрім співзасновників, до створення авторських програм тут долучаються різні відомі містяни. Наприклад, Амет Бекіров, який переселився до Дрогобича з Криму, розповідає про повсякдення та культуру кримських татар. Лев Скоп розмірковує про мистецтво Фріди Кало та Андрія Рубльова, Юля Романчук відкриває невідомі маршрути Львівщини.

Про важливі для самого Дрогобича теми теж не забувають. На радіо Котермак можна послухати подкасти Суспільство LIVE про громадський бюджет міста чи дізнатися історії жінок, які служать у муніципальній варті.

Бонус — віледжґайд

hopchytsya.com.ua — це сайт про життя села Гопчиця на Вінничині. Його створив аналітик руху Чесно Олександр Саліженко, який походить із цього села, разом з ініціативною групою ReLoad. Окрім сайту, ReLoad допомагають створювати нові експозиції, проводять культурні заходи в селі, спортивні змагання та екскурсії для школярів. «Все це ми робимо як волонтери — витрачаємо власні кошти і вільний час, — розповідає Олександр. — Не хочеться приїжджати до батьків і бачити в усьому суцільну зраду».

На самому сайті можна почитати новини Гопчиці та порозглядувати фоторепортажі зі щорічного зимового фестивалю ВодохрещаFest або святкування Івана Купала. А в рубриці «Публікації» радимо знайти історію про те, як місцевий мешканець був копачем картоплі, а став партизаном у Другій Світовій війні, або дізнатися, які причини смерті вигадувала радянська влада, аби замаскувати Голод у 1932-1933 роках. Для створення цих матеріалів Олександр Саліженко з командою відцифрували понад 300 фотографій, які зберігалися у місцевому музеї.

Для охочих завітати до Гопчиці на сайті є рубрика «Туристам» із детальними маршрутами. А ті, хто не хочуть, можуть прогулятися 3D-музеєм села.

Головне зображення Людмили Смоляр

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.