Журналісти та економісти сприймають українські ділові медіа по-різному. Хтось вважає, що таких просто не існує, інші бачать у них великий потенціал. Як вижити виданням, які пишуть про економіку та яких фахівців вони потребують? Відповідали на V Lviv Media Forum. 

 


 

Тимофій Милованов

Київська школа економіки, Україна

 

«Міжнародні фахівці пишуть краще, ніж українські»

Міжнародні фахівці пишуть краще, ніж українські про ті самі проблеми. Я виокремлюю такі правила функціонування ділових медій:

  1. Правда і точність. Усі факти мають бути висвітлені. Не вибірково, але всі: і ті, що вам не подобаються. Правда – це не те, що ви думаєте, це факти. Їх потрібно ретельно перевірити, навіть коли ви їх передруковуєте з іншого ЗМІ. Якщо фактів не вистачає, треба про це сказати – у мене немає фактів, і все.
  1. Питання незалежності. Ви маєте написати про всі конфлікти інтересів, навіть про тих, хто вами володіє. Треба відкривати не лише фінансові інтереси, а й культурні. Наприклад, VoxUkraine і Київська школа економіки. Ми пропагуємо ринкову економіку і про це відкрито кажемо. З цієї точки зору, це наш культорологічний базис
  2. Завжди давати контекст.
  3. Гуманізм – не зашкодити. Інколи не опублікувати статтю, якщо вона зробить більше зла, ніж добра.
  4. Потрібно визнавати свої помилки, плюс – зворотній зв’язок. Має бути процедура, коли читач може оскаржити ваш матеріал.

Якщо ж говорити про принципи:

  1. Варто диверсифікувати свої доходи. Якщо у вас один донор чи один олігарх, одна медіагрупа – це буде впливати на політику. Бо ви можете їх втратити.
  2. Рatience long-term horizon. Думати треба не лише про завтра, а й про перспективи хоча б 4-5 років
  3. Розбудова людей. У нас немає сьогодні достатньо економістів. Людей потрібно «вирощувати», інвестувати в них
  4. Рeer review (експертний огляд). Люди, які у вашій галузі працюють, мають вас перевіряти і переписувати при потребі ваші статті
  5. Ви маєте бути відкритими – аудит, редакційна політика. Потрібно розповідати, як ви приймаєте рішення, звідки берете гроші. Все це треба пояснювати і постійно наголошувати на прозорості.

Попиту на ділову журналістику немає не тому, що люди дурні, а тому, що у нас немає 1000 маленьких компаній, які готові заплатити за підписку на економіста.

 

Олександр Крамаренко

Журнал «Гроші», Україна

 

«Журналіст має бути експертом у своїй темі»

Цього року ми маємо падіння і перерозподіл рекламного ринку між телебаченням, пресою та інтернетом.

Телебачення збільшило свою вагу, оскільки ринок упав у валюті. У пресі найгірша ситуація, впала її питома вага і доходи у гривні. В інтернеті все більш-менш нормально.

У абсолютних цифрах прогноз на цей рік: 280 мільйонів на телебачення, 150 мільйонів на інтернет та 50 мільйонів доларів на пресу.

В Україні всього 13,4 доларів на рік людина витрачає на рекламу. Причина в тому, що ВВП на душу населення складає 2200 доларів.  

Якщо розуміти економіку друкованих ділових ЗМІ, то добре, якщо продаж у роздріб покриває витрати на циркуляцію (друк, поліграфія). Тоді за рахунок реклами можна утримувати все інше.

Ємність ринку сьогодні дозволяє утримувати у друкованих бізнес-медіа до 100 людей. У інтернет-ЗМІ – до 200. Тобто, загалом 300 осіб на всю аудиторію у 1 мільйон 400 тисяч. Якщо порахувати в грошах, то кожен має витрачати по 200 грн на рік.  І люди цього не роблять.

Головна проблема – немає фондового ринку, бо саме це формує попит на ділову журналістику. Я маю на увазі акції, у які можуть вкладатися фізичні особи. А поки вони не цікавляться діловими новинами.

Малий і середній бізнес також зацікавлені у ділових ЗМІ. Великий натомість використовує власні джерела інформації.

Ділові медіа виживають (у сенсі новин) завдяки уряду. Він постійно нас годує новинами про податки і корупцію. Великий бізнес може споживати новини, але не давати їх.

Звідки ж можна брати гроші насправді? Наприклад, продавати спеціалізований контент. Можливий варіант із краудфандінгом, або ж використовувати гроші певних фінансових об’єднань. Це добре, але не тоді, коли джерел мало.

Перспектива також за видами контенту, які важкі для копіпасту: відеоформати, чи інтерактивні формати. Ну і, звісно, платні довідкові системи та події.

Значну частину телебачення, радіо і пресового контенту люди намагаються споживати через мобільний телефон.

Заможна людина, яка має мало зайвого часу, намагається заповнити свої «часові лакуни», коли не може нічого робити. Колись вона споживала у цей час журнали, а зараз може залізти у телефон і там щось почитати. Таке собі вимушене читання.

Ще один феномен – це сполучене споживання, коли ти дивишся репортаж із Верховної Ради одночасно, читаючи новини.

Ринок готовий платити за сфокусованого журналіста/експерта. Він має на рівні розмовляти з ньюзмейкерами, бути експертом у темі. Але є ризик для медіа, що ця людина зростає до того часу, поки ринок не купує її.

 

Якщо говорити про фахівців, то дуже потрібні швидкі репортажі у інтернет-проектах, які можуть продукувати мультимедіа.

Потрібні якісні редактори, які можуть виступати на рівні із учасниками ринку, щоб їм не вішали локшину на вуха. Будь-який ньюзмейкер, свідомо чи ні, намагається сказати все не так, як є насправді.

Ще один варіант – «людина-ЗМІ», яка знається на певній сфері. Достатньо мати харизму і навички публічних виступів. Тоді вона може із себе зробити власне медіа, просто створивши екаунт у соціальній мережі.

 

Сергій Фурса

Dragon Capital, Україна

 

«Мені нема чого читати в Україні»

Я споживач ділових медіа, і мені нема чого читати в Україні.

Із точки зору Dragon Capital, таких видань в Україні просто не існує. Ми знаємо, що якщо є той чи інший заголовок у Bloomberg, то всі їм повірять, будуть змінюватися ціни і тенденції. Тобто, хвіст керує собакою. В Україні такого немає. Колись був «Комерсант», з якого починався наш день, а нині просто немає куди заходити. Ми би хотіли, щоб такі ЗМІ з’являлися і були якісними.

Головна мета журналіста – не нашкодити. Часто люди дають оцінку тому, на чому не знаються. І це призводить до того, що читач сприймає це серйозно. Потім в країні, наприклад, важко робити реформи, бо немає запиту, а таким чином і немає результату.

Багато чого залежить від формулювань і заголовків. Це я навіть не говорю про продажну журналістику, це те, на що ми впливати не можемо. З іншого боку, є люди, які помиляються щиро і намагаються робити продукт, як уміють. Але загальної ситуації це не змінює.

 

Борис Давиденко

VoxUkraine, Україна

 

Міфи про ділові ЗМІ

В Україні є ділові журналісти, освічені та професійні. Але якщо запитати, чи є професійні видання, то відповідь – «ні». Є досить непогані економічні придатки до редакцій, але не більше.

Я виділяю три міфи про те, чому у нас немає ділових видань:

  1. Немає читачів.

Але ж хтось читає цих 1900 інтернет-ЗМІ, 3000 газет і дивиться 27 національних каналів. В Україні аудиторія для ділових ЗМІ є. У нас зареєстровані 423 великих компанії, 327 тисяч малих компаній. 15 тисяч компаній середнього бізнесу. Це також чиновники, політики, науковці, студенти, і 1 500 000 ФОПів. Всі вони наша потенційна аудиторія.

  1. Ніхто не пише на ділові теми.

Насправді пишуть багато. Ми дослідили все, що писали українські ЗМІ, і подивилися за ключовими словами, що найбільше зустрічаються у новинах, які можна вважати економічними. У нас головне видання, яке більше за всіх пише про економіку – це газета «Сегодня» і «Страна.ua», ще  «Ліга.net» і «Новое Время». Тобто, про економіку пишуть загальнонаціональні суспільно-політичні медіа.

  1. Медіаринок не дозволяє створити нормальний діловий ЗМІ.

Звісно, матеріал, який писатимуть місяць, програє, умовно кажучи, фотографіям Кардашьян. Але світова практика також показує, що ділові медіа не націлені на охоплення широкої аудиторії.

 

Для того, щоб реалізувати успішну бізнес-модель, треба зробити контент, за який аудиторія заплатить. Матеріал має бути дійсно високої якості. Однак люди в редакціях, які заробляють по 200 доларів на місяць, не зможуть його виготовити. Якщо навіть будуть гроші, то цих кваліфікованих людей вистачить лише на одну редакцію. Нестача кваліфікації заважає зробити сильне медіа. Крім того – немає видавця, готового ризикувати і вкладати в це гроші.

Ми втратили навички редакційного навчання. Наша держава вчить дуже багато журналістів. З них економіку вивчають лише на одній програмі. При цьому останні два роки вони її не набирали.

Насправді люди готові платити за ділове видання, і перший, хто почне робити якісний контент, зможе завоювати досі доволі пустий ринок.


ФОТО: Євгеній Кравс. Фото Тимофія Милованова надане його асистентом 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.