Чому важливо, щоби люди у тексті говорили по-людськи.

«Але ж герой так сказав!», — часто виправдовуються перед редакторами автори, пояснюючи, чому текст виглядає як неоковирно і дослівно розшифроване простирадло прямої мови. Страх втручатися у пряму мову, відкидаючи з неї все зайве, заважає виліпити з текстової маси розбірливий журналістський твір. Натомість пряма мова, як і мова автора, повинна бути грамотною, зв’язною і зрозумілою. Якщо ви, звісно, не хочете наголосити, що ваш герой — рагуль. А ще її не повинно бути більше, ніж необхідно.

Що найчастіше псує пряму мову

Відхилення від теми. Журналіст запитав про тенденції на валютному ринку, але, відповідаючи, герой зненацька згадав про порушення процедури призначення омбудсмана й поступово перестрибнув до кризи ліберальних цінностей. Усе це не стосується теми, але ж герой це сказав!

Помилки слововживання. Якось я інтерв’ював Андрія Куликова, який щойно став ведучим ток-шоу «Свобода слова» на ICTV. «Чи матиме програма хронологічні рамки?», — запитав я. «Ми хотіли б, аби програма мала хронометражні рамки», м’яко виправив мене респондент. Моя підсвідомість підказала мені співзвучне, але хибне слово.

Синтаксичні помилки. Є ньюзмейкери, про яких журналісти кажуть: «говорить синхронами». Це значить, що людина може чітко сформулювати думку за двадцять секунд. Та зазвичай потік мовлення не складається з правильно сконструйованих завершених речень. Фраза Віталія Кличка «а сьогодні у завтрашній день не всі можуть дивитись, вірніше, дивитись можуть не тільки лише усі, мало хто може це робити» ще не найгірший варіант. І навіть грамотні люди не застраховані від конструкцій штибу «спостерігаючи за нашими політиками, складається враження…».

Порядок неправильний слів. У мові нашій слова в порядку різному можна в реченні ставити, зрозуміє читач все одно, що сказати автор хотів. Але варто не.

Повтори, повтори. Люди дуже часто говорять одне й те саме кілька разів. Іноді вони говорять одне й те саме, бо свідомо чи несвідомо прагнуть звучати переконливіше; іноді намагаються сказати іншими словами те, що вже висловили, але здається, що невдало. Часом героя провокує казати те саме вдруге інтерв’юер, повертаючись до вже обговорених тем. І тоді людина говорить одне й те саме кілька разів, а автор залишає це в тексті, як-от я зараз.

Слова-паразити і зайві слова. Ні, насправді всі ми вживаємо в усному мовленні просто величезну кількість зайвих слів. Ну, наприклад, «насправді» і «просто». А ще зверніть увагу на те, як багато фраз починаєте з «ні» або «ну».

Русизми, діалектизми, жаргонізми. Колись впливовий політик Володимир Сівкович сказав, коментуючи викривальне відео: «Скоріше всього, це була пуговіца. Так називається скрита камера, захована в пуговіцу». Якщо перша «пуговіца» ще може зійти за колоритний жаргонізм, то друга — просто свідчення того, що мовець не знає українського слова.

Канцеляризми. Робота в державних структурах позбавляє людей здатності говорити по-людськи. Вони починають висловлюватись приблизно так: «завдяки аналізу вищеописаної ситуації доводиться констатувати таке: фізична особа, яка здійснювала діяльність у сфері права і була платником єдиного податку, після отримання права на зайняття адвокатською діяльністю з вирішенням усіх формальних сторін даного питання може й надалі бути платником єдиного податку» і часто, узгоджуючи пряму мову, наполягають на таких формулюваннях. Буває, що нюанси слововживання важливі — приміром, у заявах дипломатів навіть сумнозвісна «стурбованість» щось означає. Але частіше це спосіб, вимовивши багато слів, не сказати нічого.  

Розмаїті незрозумілості, які виникають здебільшого через те, що ні мовець, ні автор не дбають про аудиторію, менш обізнану з контекстом і бекґраундом. «Після того, що сталось 2002 року, авіашоу заборонили», — говорить герой, маючи на увазі трагедію на Скнилівському летовищі у Львові, але чи здогадаються про це читачі?

Чому дослівне розшифрування — зло

Погляньте на цей абзац: «Найголовніша річ, яку мене навчив Майдан, це те, що бувають дива. Бо я, в принципі, з першого дня абсолютно не вірив, що то все може закінчитись якоюсь не те що перемогою, а просто чимось позитивним. Я усвідомлював, що я мушу бути там, що я мушу працювати, що я маю покласти тепер всі свої сили на це. Але мої очікування були песимістичні абсолютно. Результат, який дав Майдан, він багатократно перевищив мої найбільші сподівання. Я став оптимістичнішим. Я почав просто реально вірити в те, що все може скластися ліпше, аніж ми чекаємо. Майдан мене остаточно переконав, що від влади і від держави нічого чекати не треба. Треба просто тупо самому робити, самому вимагати. Якщо щось нас особисто реально цікавить, ми повинні вставати, іти і робити!».

Люди не їдять насіння з лушпайками, горіхи зі шкаралупками чи сливи з кісточками. Читати текст, пересипаний словесним шлаком, також несмачно. Якщо ж вилущити з нього все зайве, він зменшиться на третину і стане приблизно таким:

«Головна річ, якої мене навчив Майдан: трапляються дива. З першого дня я не вірив, що все це може закінчитись не те що перемогою, а просто чимось позитивним. Усвідомлював, що мушу бути там, працювати й покласти всі свої сили на це, але мої очікування були песимістичними. Результат Майдану багатократно перевершив мої найбільші сподівання. Я став оптимістичнішим. Майдан остаточно переконав мене в тому, що від влади й держави не слід чекати нічого. Якщо нам щось потрібно, ми повинні вставати, йти й робити це власноруч».

Можна й дужче спресувати, якщо потрібно.

Часто, публікуючи щось на зразок першого прикладу, редактори мотивують це тим, що, мовляв, зберігають «колорит». Одначе «колорит», якщо придивитись до тексту уважніше, полягає у стилістичних хибах, повторах і зайвих словах, неправильному порядку слів, словах-паразитах і безглуздих конструкціях на зразок «просто реально» і «просто тупо». Натомість, позбавлений «колориту» другий зразок чіткіше доносить до читачів думки мовця, не зображаючи його при цьому недорікуватим гопником.

Журналіст може й повинен редагувати пряму мову, не змінюючи змісту сказаного та не вириваючи фраз із контексту. Я знаю лише один текстовий жанр, у якому пряма мова доречна в усій своїй первозданній, стихійній непричесаній красі: репортаж. Однак і у доброму репортажі, який складається, як мозаїка, зі шматочків найнеобхіднішого тексту, не має бути словесних надмірностей і збоїв ритму, а отже повтори, слова-паразити та багатослівні тиради тут неможливі. Вербатим — виклад історії у формі монологу героя — у поважних виданнях завжди ретельно редагується, отже, не може бути дослівним.

Передати ж колорит мовлення або особливий емоційний заряд допоможе відео- чи доданий до тексту аудіозапис. Однак добре подумайте, чи справді справа варта заходу й чи не буде аудиторія розчарована після перегляду або прослуховування.

Чому краще менше прямої мови, ніж більше

На телебаченні й радіо синхрони — шматочки зображення і/або голосу героя — є ілюстраціями, які дають глядачам/слухачам змогу уявити, як говорить людина. Цитати в текстовій журналістиці потрібні для того самого — показати, як саме герой висловився, якщо це важливо, а також засвідчити, що автор це справді чув.

В інформаційній журналістиці журналісти, а не ньюзмейкери, розповідають аудиторії про події. Тому суть новини не може міститись у цитаті. За винятком випадків, коли предметом новини є заява чи думка експерта, що потребує розлогого цитування, факти тут є важливішими за коментарі, а непряма мова за пряму. Виконавча директорка «Громадського» Катерина Горчинська колись сформулювала це так: «Ніхто не повинен розповідати за тебе твою історію, навіть твій герой».

Завдання журналіста — препарувати пряму мову, перевірити викладені в ній факти, переказати головне своїми словами, залишивши невелику кількість цитат як вишеньку на торті. Цитати повинні бути граматично правильними та стислими: великий шмат прямої мови в новині читач, імовірно, проігнорує.

Загалом те саме стосується й аналітичної журналістики. Винятком можуть бути тексти, побудовані здебільшого з коментарів експертів, але й у цьому разі краще чергувати пряму мову з непрямою. Матеріал, що складається з кількох шматків прямої мови різних людей, — це напівфабрикат, який читачеві пропонують «доварити» в своїй голові, самотужки встановивши причинно-наслідкові зв’язки та побудувавши сюжет розвитку думки. Це не аналітика.

Чергування прямої й авторської/непрямої мови ритмізує текст і робить його читабельнішим. Проте уникайте повторів на зразок: «Андрій Садовий уважає вулицю Личаківську повністю відремонтованою і готовою до відкриття. “Вулиця Личаківська повністю відремонтована і готова до відкриття”, — сказав мер Львова».

Що робити з прямою мовою

Дбайте про читача в першу чергу. Забаганки героя або ваші припущення, що він «образиться», якщо ви не включите у текст його довжелезний монолог, не повинні робити текст менш зрозумілим для аудиторії.

Пишіть текст, а не розшифровуйте. Звичка розшифровувати розмову дослівно вкрай шкідлива: автор, по-перше, робить купу марної роботи, по-друге, не завжди спроможний відокремити важливе від другорядного, по-третє, замість вибудовувати логіку тексту, часто залишає у тексті запитання й відповіді в тій послідовності, в якій вони були озвучені. Ставтесь до прямої мови як до будівельного матеріалу, з якого можна конструювати будівлю потрібної вам форми.

Будьте безжалісні до зайвих слів.  Візьміть будь-яке речення з тексту та спробуйте по черзі викинути з нього всі слова. А потім поверніть назад тільки ті слова, вилучення яких зашкодило змісту речення.  (У цьому, наприклад, підкреслені ті слова, які можна безболісно викинути). Вийшло? А тепер зробіть це з усіма реченнями.

Потренуйтесь на цьому тексті — його можна скоротити втричі без утрати змісту.

Запитайте себе «що я хочу цим сказати?», перш ніж залишити в тексті якийсь ґандж. Помилка може залишитись лише тоді, коли щось символізує. Так, є випадки, коли обмовки, слова-паразити та інші ознаки розгубленості респондента варто відтворювати, бо вони доповнюють його психологічний портрет і вказують на підтекст. Або коли важливо, якою мовою говорить людина.  

Наприклад, герой матеріалу Ukraїner скульптор Валерій Єрмаков розмовляє на відео характерною сумішшю своєї рідної російської та засвоєної в селі української, але автори вирішили на цьому не акцентувати, тому в текстовій версії мова реплік — літературна українська. Хоча неправильний порядок слів та інші стилістичні хиби підкреслюють, що мовець — людина проста. А в цьому репортажі персонажі говорять українською, російською і суржиком, адже авторкам було важливо передати мовну стихію пограниччя.

Додавайте контекст, якого бракує для розуміння сказаного героєм. Але старайтесь не збивати ритм і не порушувати цілісність тексту. Саме це гарантовано стається, коли ви вписуєте у пряму мову коментар у дужках із «ред.», «авт.» або своїми ініціалами в кінці. Іноді можна просто додати слово, якого людина не вимовила, але точно мала на увазі. Іноді – поставити гіперпосилання, аби читачі, які не розуміють, про що йдеться, пішли й почитали. Іноді потрібно уточнити в героя, кого чи що він мав на увазі.

Зберігайте диктофонний запис розмови на випадок, якщо герой звинуватить вас у перекручуванні його слів. Проте ми з вами пам’ятаємо, що закон дає нам право редагувати пряму мову, не змінюючи змісту, тому вимоги неадекватних героїв публікувати їхні висловлювання дослівно й у повному обсязі можна сміливо ігнорувати.

Не лінуйтеся. Здебільшого нередагована пряма мова публікується тому, що журналіст та/або редактор полінувалися. Та якби для того, щоб розповісти історію чи донести до аудиторії інформацію, достатньо було би дослівно цитувати героїв, нас би вже давно замінили роботами-стримерами.

Уся серія: Як оформити розмову в текст || Чому важливо добирати слова в новинах || Чому слід вертатись до старих тем|| Яким завдовжки має бути текст || Як не стати плагіатором || Як зробити новину адекватною || Як писати новини || Як писати критичні тексти|| Що можна і чого не можна писати || Як знайти героя для тексту ||  Як порозумітись із піарниками || Як писати людською мовою || Як написати аналітичний текст || Як не боятись писати авторські колонки || Як підготуватись до інтерв’ю || Як порозумітися з редактором || Як почати текст і дописати його до кінця || Як редагувати пряму мову || Як вигадувати заголовки і зберігати спокій || Як (не) дати інтерв’ю на узгодження || Як редагувати свій текст

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.