Конспект виступу польської документалістки Ганни Полак на V Lviv Media Forum. 

Фільм «Something better to come» про росіян, які живуть на сміттєзвалищі, забрав у неї 15 років життя. Ганну Полак часто запитують, для чого витрачати стільки часу на 90-хвилинну стрічку. Режисерка відповідає, що такі люди на це заслуговують.


Ганна Полак згадує, як один відомий фотограф колись радив їй, що під час зйомок краще не поспішати, залишатися з героями на довше і приділяти їм достатньо часу. Потім вона на власному досвіді переконалася, що це допомагає глибше зрозуміти героїв, драму їхнього життя.

Документаліст, зауважує Ганна, має відображати не відмінності між людьми, а загальний гуманістичний аспект життя:

«Я ніколи не ставлюся зверхньо до героїв. Навпаки, я дивлюся на них знизу вгору, з повагою, як на тих, від кого можна чогось навчитися. Я маю бути вдячна, що перебуваю разом з ними».

Її дебютом стала документальна стрічка «Діти Ленінградського». Фільм Ганна зняла ще на початку 2000-х, коли навчалася на режисерському факультеті у Всеросійському державному інституті кінематографії. Роботу номінували на «Оскар» у категорії «Найкращий документальний короткометражний фільм». Це історія про життя безпритульних дітей в Москві. Якось після показу до режисерки підійшла одна жінка і пообіцяла, що стане кращою мамою для своїх дітей. 

«Коли чуєш такі слова, то розумієш, що чогось досягла, — говорить Полак. — Можливо, цей фільм і не змінить життя тих дітей, що живуть на вулицях Москви. Але якщо моя робота змінює погляди і поведінку глядачів на краще, то можу сказати, що я успішна кінематографістка».

Новий фільм Ганни Полак  це історія про жінок, які зазнали тортур і знущань від ІДІЛу. У світі сенсаційності дуже багато журналістів шукають історій, замішаних на сексі, переконана режисерка. Таким чином знущаються з тих жінок, які були жертвами і стають ними повторно.

«Спостерігаючи за реальним життям, даючи можливість людям стати героями документальних фільмів, я надаю їм можливість стати частиною універсального світу, відчути зв’язок з рештою суспільства. Бо ми всі насправді маємо спільні проблеми, але дуже схильні мислити стереотипами».

Полак розповідає, що під час зйомок фільму одна жінка запитала у чоловіка, чи може вона піти до сусідки і попросити зарізати курку, щоб нагодувати знімальну групу. Чоловік заборонив: «Краще дамо їм випити. Люди з Заходу коли вже напиваються, то і не голодні стають».

Тому найголовніше завдання, яке ставить перед собою документалістка – будувати містки між культурами і націями, позбуватися упереджень щодо один одного.

«Я роблю такі фільми, тому що не хочу жити в світі матеріальних цінностей. Він комфортний, але у кожного свій, обмежений. Цей світ виглядає безпечним, але є занадто егоїстичним».

Обов’язок кожного журналіста, вважає Поллак, — служити громадськості, допомагати іншим:

«Якщо я маю якісь моральні цінності і впевнено стою на своїх позиціях, я є зріла особистість і можу дати щось суспільству. Власне, допомогти будувати містки з тими, хто відкинутий».

Ганна Полак – громадянка Польщі, країни з пронаціоналістичним урядом, на власному досвіді відчула неприязнь і агресію з боку її співгромадян до представників мусульманського світу. Перекладачі з курдської приїжджали до неї в Польщу для перекладу фільму. На зворотньому шляху їх побили через національність.

«Ми сперечаємося у Польщі щодо різних дрібниць, а насправді не бачимо масштабнішого горя. Багато людей з Лівії, Сирії, Іраку переселяються в європейські країни. Так, дехто чинить безлад. Я розумію цю проблему. Але ж більшість — постраждалі, які тікають від війни. Я в них бачу жертв, які шукають нормального життя, хочуть мати сім’ю. Ми маємо відчувати власну відповідальність. Польща вважається дуже релігійною державою. Але що ж це за католицизм такий, якщо ми не подаємо руку своїм ближнім?»

Справа журналіста, зокрема документаліста, на думку Ганни Полак,  достукатися до людей і своєю роботою сприяти побудові миру і спокою у світі.

«Може це звучить ідеалістично, проте ми повинні намагатися будувати інший світ, де ми зруйнуємо величезну кількість перепон і бар’єрів між собою і не дозволимо політиці нас розділяти».


ФОТО: Катя Москалюк

V Lviv Media Forum відбувся за підтримки Національного Фонду на підтримку Демократії NED, Фонду Джермана Маршалла (США), Представництва ЄС в Україні, Посольства США в Україні. Генеральний партнер — інвестиційна компанія Dragon Capital.

Організатори: ГО «Львівський медіафорум», Школа журналістики УКУ. За сприяння Львівської міської ради.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.