Шпаргалка для тих, хто не знає, про що питати під час портретного інтерв’ю.

Ви ретельно підготувались до інтерв’ю (якщо не впевнені, що ви це вмієте, перевірте). Перечитали гору матеріалів про свого героя, склали питальник… Але це не врятує вас у ситуації, коли заготовлені заздалегідь запитання вичерпані, достатньої для матеріалу кількості «м’яса» на диктофоні ще нема, а в голові зненацька стає порожньо-порожньо. І якщо американській радіоведучій Террі Ґросс для того, щоб завести розмову, вистачає одного універсального запитання, то менш досвідченому інтерв’юеру не завадить бодай десяток. Ми знайшли таку шпаргалку для портретного інтерв’ю в несподіваному місці.

На початку 90-х американський психолог Артур Арон провів лабораторний експеримент із закохування двох дотепер незнайомих людей одне в одного. Для цього їм довелося лише поставити одне одному певні запитання та відповісти на них. Це дослідження стало відомим завдяки письменниці Менді Лен Кетрон, яка випробувала технологію на собі й таки закохалась (і то взаємно).

Закохуватись у респондента під час інтерв’ю категорично не варто — хіба що колись потім, коли матеріал уже вийде. Й останній етап процедури закохування — мовчки дивитись одне одному в очі від двох хвилин до години — краще точно пропустити: часу мало, вам ще розмову розшифровувати. Хоча зоровий контакт таки важливий для інтерв’ю. Якщо серйозно, питальник Арона може допомогти інтерв’юеру розкрити співрозмовника спершу для себе, а потім для читачів-глядачів-слухачів. Запитання такі:

  • Якби ви могли пообідати з будь-якою людиною у світі, кого б ви обрали?
  • Чи хотіли б ви бути знаменитим? Чим саме?
  • Перш ніж телефонувати комусь, чи проговорюєте ви те, що плануєте сказати? Чому?
  • Що для вас означає «чудовий день»?
  • Коли ви останній раз співали на самоті? А коли — для когось?
  • Якби ви могли дожити до дев’яноста років і зберегти або розум, або тіло тридцятирічного протягом останніх шістдесяти років життя, що б ви обрали?
  • Чи маєте ви передчуття щодо того, як помрете?
  • За що у вашому житті ви найбільше вдячні?
  • Якби ви могли змінити щось у своєму вихованні, то що?
  • Якби ви могли прокинутись завтра з однією набутою якістю чи здатністю, що б ви обрали?
  • Якби існувала магічна куля, яка казала би вам правду про вас, ваше життя, майбутнє чи будь-що інше, що б ви хотіли довідатись?
  • Чи є у вас мрія, яку ви плекаєте чи плекали віддавна? Що заважає вам її здійснити?
  • Яке найбільше досягнення у вашому житті?
  • Що ви найбільше цінуєте у дружбі?
  • Який спогад для вас найдорожчий?
  • Який спогад для вас найболючіший?
  • Якби ви дізналися, що за рік раптово помрете, чи змінили б ви щось у своєму теперішньому способі життя? Чому?
  • Яку роль у вашому житті відіграє любов і близькі стосунки?
  • Наскільки тісні й теплі у вас стосунки з сім’єю?
  • Чи було ваше дитинство щасливішим, ніж у більшості людей?
  • Які у вас (були) стосунки з матір’ю?
  • Завершіть речення: «Я хотів би мати людину, з якою міг би розділити…»
  • З усіх членів своєї родини чия смерть вас найбільше страшить (або, якщо це вже сталося, найбільше травмувала)? Чому?
  • Коли ви останній раз плакали в присутності іншої людини? А коли наодинці?
  • Жарти на яку тему ви вважаєте неприйнятними?
  • Якби ви знали, що зараз помрете і вже не встигнете нікому нічого сказати, про що і кому не сказане ви б найбільше шкодували? Чому ви досі не сказали цього?
  • Ваш дім горить. Урятувавши людей і тварин, ви маєте шанс винести звідти лише одну річ. Що б ви обрали? Чому?

Ці запитання можна використовувати як є, можна видозмінювати або взагалі вигадувати свої. Головна фішка в тому, щоб спонукати співрозмовника розкритись, осмислюючи свій досвід, занурюючись у спогади та приймаючи рішення щодо уявних дилем.

У сценарії закохувальної процедури важлива роль інтерв’юера — розповідати у відповідь про себе, наголошувати на спільних рисах і вподобаннях, ділитися враженнями про респондента та просити його дати пораду, описавши складну життєву ситуацію. Ви можете робити це, якщо, по-перше, маєте достатньо часу, по-друге, спілкування між вами вже щире та лише виграє від паритетності. Головне не забувайте: розмова і матеріал — різні речі, якщо ви не говорите у прямому ефірі. Ви можете і мусите редагувати пряму мову, добираючи й монтуючи її в процесі творення історії. Яка завгодно велика частина розмови може не ввійти до тексту, але при цьому бути потрібною для того, щоб розкрити героя.  

Розкрити героя буває важко не тільки тому, що він не довіряє вам. Герой може не довіряти (уявним) читачам, боятись публічності, відчувати мандраж, як на іспиті. Нагадувати собі, що все, що він скаже, може бути використано проти нього. Тому говорить не те, що думає й відчуває, а те, що «правильно» говорити в таких ситуаціях, і те, чого від нього, на його думку, сподіваються почути. Наприклад, що порушення авторських прав — це погано, толерантність — добре, популізм — велика проблема, а музику він слухає дуже різну в залежності від настрою. Банальні й поверхові речі.

Неспецифічні (тобто такі, які не вимагають від вас глибокого знання фактів про героя), але особисті запитання — те, що може вивести співрозмовника з оборони, допомогти розслабитись і почати говорити від себе, а не створювати образ для уявної аудиторії. Якщо ваш співрозмовник — знаменитість або просто часто спілкується з журналістами, такі запитання допоможуть йому відійти від домашніх заготовок і самоповторів, як у цьому блискучому інтерв’ю з будь-якою зіркою. «Професійний герой» зможе в сімнадцятий раз переказати вам історію про те, як спав під мостом і забирав хліб у голубів на центральній площі, розказану в усіх його попередніх інтерв’ю. Але на запитання «а ви би змогли з’їсти голуба, якби це було питання життя і смерті?» він заготовки не має.

Важлива річ, про яку нагадує питальник Арона: краще завжди ставити відкриті запитання, які дозволяють респонденту сформулювати відповідь, а не вибрати з запропонованих варіантів. Відповідь на запитання «Чи їсте ви м’ясо?» в більшості випадків буде менш цікавою й пізнавальною, ніж на запитання «Чи є харчі, яких ви принципово не їсте?»

Хоча в центрі портретного інтерв’ю особистість героя, воно все одно має тему, а герой цікавий нам як хтось, а не як сферична людина у вакуумі. Логічно, що з музикантом ви хотіли б поговорити про музику, зі стартапером про його стартап, а з письменником про його твори. Проте запитання на зразок тих, що в Ароновому списку, допоможуть «змастити» розмову й підвести героя до головної теми.

І навіть тоді, коли ви перейшли до цієї теми, не забувайте ставити запитання, які спонукають героя конкретизувати й наводити приклади, а не узагальнювати, й рефлексувати, а не вичавлювати з себе «правильні» відповіді. Уточнювальні запитання — велика сила. «Чому ви так кажете?», «і що було далі?», «що ви маєте на увазі під…?», «хто, наприклад?», «як ви почувалися?», «про що ви тоді думали?», «що ви зробили б, якби…» і ще багато варіантів.

Якщо постаратися, можна розм’якшити, вивести на відвертість і розкрити майже будь-якого героя. Але спочатку його треба знайти. А пройти тест на вміння шукати героя можна тут 🙂

Головне зображення Hutomo Abrianto

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.