10 способів обманути авторську сліпоту та побачити свої помилки.

«Як я міг це пропустити? Ну як!?». Це запитання, яке, певно, ставить собі час від часу кожен автор, побачивши хиби свого вже опублікованого тексту. Помилки є в кожному журналістському матеріалі (навіть у цьому; якщо знайдете, виділіть курсором та відправте повідомлення, натиснувши Ctrl+Enter). Людині властиво помилятись, а ще — не помічати своїх помилок, навіть знов і знов перечитуючи текст. Це явище називають авторською сліпотою.

Це не хвороба, а норма. «Людський мозок, який функціонує нормально, безтурботно проминає помилки, зважаючи лише на зміст», пише авторка матеріалу «Чому ми робимо помилки» в The Guardian Юка Іґарасі. Наш мозок наділений функцією природного автовиправлення, на кшталт того, яке замінює в Microsoft Word «слоган» на «салоган», а «придурок» на «примурок». Автор матеріалу у Wired Нік Стоктон порівнює цю функцію з автопілотом, який допомагає нам ходити знайомими місцями, не думаючи щоразу, де повернути.

У старозавітних виданнях текст, перш ніж віддати у друк, перечитували редактор, літературний редактор і коректор, які виловлювали значну частину помилок (хоча все одно не всі). Зараз в українських онлайн-виданнях панує безредакторна модель, за якої журналісти власноруч публікують свої матеріали або передають їх для публікації так званим «випусковим редакторам», які зазвичай є найменш кваліфікованими творчими одиницями редакції. Та й головний редактор далеко не завжди вважає за необхідне перечитувати те, що має вийти у його виданні. Тому сучасному журналістові слід розраховувати лише на себе самого. А отже, бути не лише грамотним, а й дуже уважним та вимогливим до якості свого тексту.

Є кілька способів виловити помилки, які ховає від вас ваш мозок. Жоден із них не є універсальним, але, поєднуючи декілька з них та експериментуючи зі своїм сприйняттям, ви маєте шанс звести кількість помилок до стерпного мінімуму.

Радикально змініть тип, колір, розмір шрифту або фон. Ваше завдання змусити мозок припинити ковзати текстом і зосередитись. Для цього потрібно зробити так, аби текст почав виглядати незвично. Одна моя знайома редакторка починала «бачити» матеріал по-справжньому лише тоді, коли збільшувала в ньому шрифт до двадцять другого кегля.  А коли текст, який був чорним по білому, стає білим по синьому, ваша свідомість може почати сприймати його як зовсім новий, і приховані хиби проявляються.

Рухайте лінійку. Старий добрий спосіб, який допомагає першокласникам зосередитись, читаючи текст, може бути помічним і для дорослих. У рядку над лінійкою стають помітними, перш за все, граматичні помилки, які не виявила перевірка орфографії текстового редактора. Це, звісно, зручніше робити на папері. На екрані є інший спосіб читати кожен наступний рядок, виділивши його курсором.

Перечитайте кожне речення окремо, виділивши курсором або виокремивши з тексту за допомогою порожніх рядків. У такий спосіб можна виявити підступні синтаксичні помилки, неузгодженість членів речення, подвійну-потрійну підрядність тощо. Якщо ж речення настільки довге, що ви не можете осягнути його як цілісний об’єкт, це тривожний дзвіночок: скоротіть його чи поділіть на кілька.

Почніть читати текст із кінця, якщо відчуваєте, що не можете втримати увагу, читаючи його послідовно. Особливо це допомагає у разі, якщо ви досить довго працюєте з текстом і багато разів його перечитали. Його логічна структура вже зафіксована у вашій пам’яті, але щойно ви починаєте рухатись від останнього абзацу, увага просто вимушена сконцентруватися.

Роздрукуйте текст і читайте з паперу. Дослідження британських учених засвідчили, що текст на екрані й на папері наш мозок сприймає по-різному. Тому дуже ймовірно, що на роздруківці ви побачите помилки, які дотепер ховалися. Але, будь ласка, не марнуйте папір на неважливі тексти. І не показуйте цю пораду захисникам довкілля.

Зімітуйте публікацію. Якось я зауважив, що завжди починаю бачити помилки у своїх текстах, коли перечитую їх уже опублікованими. Гм, подумав я, а що, як спробувати обманути мозок і показати йому текст оприлюдненим, але не зовсім? І справді, опублікований у блозі в режимі «тільки для мене» текст заряснів помилками, яких я доти не помічав. Якщо ви не маєте онлайн-щоденника чи сайту, можна скористатись нотатками (notes) у фейсбуку.

Прочитайте текст уголос. У процесі ви можете почуватися ніяково, але це надійний спосіб виявлення прихованих недоліків тексту: збоїв ритму, синтаксичних надмірностей, немилозвучних конструкцій на зразок «працював в Вашингтоні» тощо. Якщо маєте багато часу й натхнення, можна записати себе на диктофон і потім послухати.

Дайте тексту полежати, якщо він не терміновий. Одна з причин авторської сліпоти, як на мене, в несвідомому прагненні чимшвидше позбутися тексту, попрощатись із ним, оголосити його готовим і віддати редакторові або опублікувати. Якщо дописуєте ввечері, залиште фінальну вичитку на ранок. Щоправда, тоді ви ризикуєте познайомитися з іншим психологічним явищем авторським похміллям: відразою до тексту, з яким ви втратили емоційний зв’язок, тому він уже не видається таким добрим, як учора проти ночі. Тоді йому треба дати полежати ще кілька днів, поки ви не зможете читати його відсторонено.

Дайте прочитати текст комусь іншому. Можна декільком людям, якщо маєте час і надійних людей. Можна вголос, можна про себе, а можна як роблять це співредактори Medialab у форматі сеансу синхронного читання-редагування в google doc. Усвідомлення того, що, крім вас, текст зараз читає ще хтось, у чарівний спосіб оприявлює помилки.

Скористайтесь іншою програмою перевірки орфографії. Наприклад, LanguageTool або r2u.org.ua на додачу до вбудованого у ваш текстовий редактор спелчекера. Це не значить, що ви повинні приймати кожне виправлення чи повідомлення про помилку, яке запропонує вам сервіс. Наприклад, спелчекер останньої ліцензійної версії Microsoft Word підкреслює в цьому тексті як помилкові слова «надмірностей», «оприявлює», «відправте» та «гм», хоча, бачить Бог, в українській мові вони є. Маніпуляції з онлайн-спелчекером радше допоможуть вам побачити по-новому уривки тексту, які ви перевірятимете, та, можливо, зауважити те, що ховалось від очей.  

І пам’ятайте: помилятися не соромно. Соромно не визнавати й не виправляти своїх помилок.

Прочитали текст? Пройдіть тест.

Уся серія: Як оформити розмову в текст || Чому важливо добирати слова в новинах || Чому слід вертатись до старих тем|| Яким завдовжки має бути текст || Як не стати плагіатором || Як зробити новину адекватною || Як писати новини || Як писати критичні тексти|| Що можна і чого не можна писати || Як знайти героя для тексту ||  Як порозумітись із піарниками || Як писати людською мовою || Як написати аналітичний текст || Як не боятись писати авторські колонки || Як підготуватись до інтерв’ю || Як порозумітися з редактором || Як почати текст і дописати його до кінця || Як редагувати пряму мову || Як вигадувати заголовки і зберігати спокій || Як (не) дати інтерв’ю на узгодження || Як редагувати свій текст

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.