pexels-photo-90368-large FavoriteLoading 

Лаконічні відео з субтитрами віднедавна стали популярними і в українському інтернеті. Що таке мішок форматів, чому ми повертаємося до німого кіно та чи дійсно короткі відео для лінивих, читайте у медіакритичному огляді від MediaLab 

Найпершими ефективність формату no comments усвідомили Euronews, СNN, VICE News та BBC. З часом Facebook розширив можливості новинної стрічки, в якій відео з’являлися усе частіше й одразу програвалися під час скролінгу. Саме тому замість відео без коментарів журналісти почали додавати субтитри – фактаж, а не оцінку. Такий підхід дозволяє навіть не вмикати звук. І де б ти не був — у транспорті, на парі, чи на нараді — ти зможеш передивитися це відео, не використовуючи навушників.

Якщо характеризувати цей формат кількома словами, це буде – лаконічно, влучно, точно. Саме цього зараз хоче споживач медіа. Не полотен тексту на 17 тисяч знаків або непотрібної аналітики від людей, які думають, що вони експерти. Люди вимагають чіткий, швидкий, актуальний та корисний контент.

Аналізуючи платформи, які активно застосовують відеоісторії з текстом, одразу видно, що найвідповідальніше до цього підходять саме міжнародні інформаційні агенції: Reuters, Al Jazeera, France Press, Associated Press і новинні канали. Особливо влучно це виглядає в історіях про військові дії.

Наприклад, один з сюжетів від Reuters про курдських жінок, які воюють проти Ісламської Держави в Іраку. Одна з героїнь розповідає про себе та своїх сестер по зброї, окрім її слів є текстівки, які пояснюють контекст: скільки курдських жінок воюють в Іраку, проти чого вони борються, яка їхня мотивація. Тобто субтитри є лише констатацією факту.

А от відео про пакистанського вчителя на Al Jazeera показує, що такий формат також гарно підходить для сторітелінгу. Головний герой Мохамед Аюб пожежник за професією, уже 30 років він вчить писати та читати пакистанських дітей у парку Ісламабаду. Щодня він приїжджає на ці заняття після основної роботи, він розповідає, як допомагає бідним дітям, які не мають можливості вчитися. Зараз у нього вже понад 200 мусульманських та християнських учнів.

Також короткі формати влучно підходять для соціальних тем. Завдяки лаконічності, вони добре запам’ятовуються та легко сприймаються. Наприклад, відео від Al Jazeera + про балетну школу для незрячих дівчаток у Бразилії. Маленька 10-річна Поліна розповідає про те, чому танці для неї важливі, а її викладачі – про те, як влаштована ця школа та в чому її особливість. У кінці наводиться важливий факт – близько 0,5% дітей у Бразилії незрячі, але для них вже організували балетну студію.

Марія Малевська, регіональний кореспондент телеканалу СТБ вважає, що все ж ця форма дуже піддатлива до маніпуляцій. Субтитри можна написати які завгодно. Ти можеш написати правду написати, але під певною картинкою, це вже не буде виглядати об’єктивно.

Ще одна особливість таких відео – вони затягують. Здається, що передивившись одну хвилину цікавого контенту можна сміливо переключити на ще одне таке хвилинне відео. Згодом прокинутися на сороковій хвилині перегляду решти сюжетів. Звісно, це грає на руку ЗМІ – поглиблюють трафік, збільшують кількість переглядів.

«Але тут є проблема. Ти звикаєш до такої подачі і коли тобі треба прочитати, якийсь лонгрід, чи цікавий довгий текст, або розслідування, або велике кіно, то тобі стає вже некомфортно. Бо ти звик до добряче приготовленого та розжованого, не маєш ні про що думати – все вже розкладено по поличках», – каже Марія Малевська.

Українські онлайн-ЗМІ взялися за цей формат значно пізніше. Найкраще це вдалося Радіо Свободі. Серед тих, хто перейняв цю тенденцію в Україні є і Громадське ТБ.

Російський канал Дождь завдяки такій формі створив цілу рубрику під назвою «Короче», де менше ніж за хвилину розповідають головні новини дня. Та все ж найбільше відео такого типу продукує проект Радіо Свобода – Настоящее Время.
Вони активно постять такі відео до фейсбуку та на свій Youtube-канал до розділу «После эфира». Тематика міжнародна, але ракурси дуже різні: від історії про харчування школярів у чеській школі до Чорнобильської катастрофи. Є і українська лінія. Наприклад, відео про дітей, які живуть на лінії фронту між Україною та самопроголошеною ДНР.

Особливість цього відео – близька тема, пересічні люди, проста історія. Хлопчик сам розповідає про те, як боїться підірватися на міні та не гуляє на вулиці, паралельно наводять факти від ЮНІСЕФ.

Ще один цікавий приклад – коротке відео починається з яскравої історії конкретної людини, яка є тільки приводом для більшої теми. Настоящее Время показує таджика Акбара Усмонова, якого тричі за останній рік затримувала поліція та примусово голила бороду. Чоловік опирався, але правоохоронні органи відпускали його з відділку тільки після гоління. Поліція це заперечує. Таким сюжетом журналісти підводять до того, що влада Таджикистану вбачає у бороді релігійний екстремізм. І навіть імами остерігаються носити бороду. У субтитрах наводиться факт про те, що сотні таджицьких чоловіків стали бойовиками ІД у Сирії та Іраку.

Документаліст, шеф-редактор програми на телеканалі 1+1 Акім Галімов вважає, якщо така річ може з’явитися і на телебаченні, то тільки на виключно новинному каналі. Наприклад, 24 канал, або 112, які також періодично використовують лаконічні відео. Але у блоці звичайного всеукраїнського каналу Акім Галімов таких сюжетів не уявляє: «Класичний глядач, який дивиться тільки загальнонаціональний канал, не звик до такого. Він включає телевізор заради того, щоб дивитися та слухати, а не для того, щоб паралельно щось читати. Людина може подумати, що то може звук відключився, чи щось сталося. Чи якась бабуля намагатиметься додати гучність на пульті.  Це розраховано на молоду та сучасну аудиторію, яка може виконувати кілька задач одночасно, встигаючи при цьому продивитися хвилинний ролик із субтитрами. Це ж, по суті, коротка візуалізована стаття в газеті. Вдосконалений варіант фоторепортажу». 

Відомі новинні служби та інформаційні агентства, типу VICE News, СNN, Al Jazeera, Reuters з самого початку використовують короткі відео з текстовим супроводженням для  міжнародної аудиторії. Це дозволяє дуже лаконічно пояснити, що відбувається і де.

Українському режисеру Андрію Приймаченку імпонує підхід VICE News: «Вони розуміють ключовий принцип, як це працює. Вони не приходять в редакцію і не просять якогось дядька: «Чуєш, зроби нам якось красиво, бо всі роблять відео і ми хочемо». Вони розуміють, що людину, яка бере в руки телефон та гортає стрічку, треба захопити за той час, поки великий палець не розігнеться і вона не промотає далі».  

Дійсно, ефективно було б робити такі новини для іноземців про Україну, бо короткі відео підходили б для тих, хто не хоче заглиблюватися в тему. А іноземці і є тою аудиторією, яка зазвичай не концентрується довго на проблемах інших країн. Якщо вони захочуть ширшого формату, то зможуть прочитати аналітику чи репортаж.

Андрій Приймаченко вбачає у причині популярності таких сюжетів певну війну між Facebook та Youtube, які конкурують між собою за подачу відео. «Особисто мені подобаються короткі історії, в яких пояснюються якісь наукові процеси – на Buzzfeed, або є ще така сторінка Nowthis. Виходить така відеоінфографіка. Коли якісь складні речі пояснюють простою мовою. Сам формат каже, що це буде щось зрозуміле кожному».

Окрім міжнародних тем лаконічні відео застосовують й для лайфових тематик. До прикладу, дуже популярна сторінка фейсбуку Tasty. Вони роблять сюжети про те як готувати цікаві страви. Усе це виглядає за тою самою схемою: відео і паралельний текст з поясненнями процесу.

Режисер Андрій Приймаченко підсумовує: «Ми, по суті, повертаємося до німого кіно. Виходить усі ці нові формати – це спіраль. От у нас в мішку є якась кількість форматів і ми ними жонглюємо, переставляємо місцями і цей весь мішок впав у Facebook, бо вони мають найбільше ресурсів для експериментів, і вони задають тон».

Українські ЗМІ насправді тільки сідають у поїзд з короткими відео, але скоріше за все цей тренд скоро пройде і з’явиться щось нове. Якщо пригадати як виглядали інтернет-ЗМІ ще кілька років тому, то одразу помітимо тренд у використанні картинки, інфографіки. Тепер його немає, бо людям дуже швидко все набридає. А от що буде з лаконічними історіями, залежить ще й від можливостей соцмереж.

Зображення: www.pexels.com


*Матеріал підготовлено за підтримки проекту USAID «У-Медіа», що виконує міжнародна організація «Інтерньюз»