FavoriteLoading 

Олександр Крамаренко прийшов у ділову журналістику 22 роки тому, коли в Україні її ще зовсім не було. На лекції у Школі журналістики УКУ головред журналу «Гроші» розповів, як попсові медіа спотворюють уявлення про бізнес і де журналісту шукати ділову інформацію.  

На продаж: страх, жадібність і статус

Люди у бізнесі коливаються між страхом і жадібністю: постійно бояться втратити ресурси і хочуть щось зробити. Що більший ризик, то прибутковіший бізнес. Вони бояться політики, податків, пригод, злочинців, які прийдуть і заберуть гроші. Прочитайте роман Артура Хейлі «Міняйли», трилогію Теодора Драйзера «Фінансист», «Титан», «Стоїк» та подивіться фільми «Уолл стріт», «Бойлерна» і «Гра на пониження» і ви зрозумієте більше про те, що відбувається в діловій сфері.

Усі проблеми у бізнесі та економіці виникають від «чорних лебедів» − подій або явищ, що з’являються нізвідки, і ми нічого не можемо вдіяти з ними. Про страх і жадібність ділові медіа пишуть дуже багато. Це один з товарів, що добре продається. Із жадібності виникає потреба у можливостях. Бізнесмен хоче знати, як їх отримати. Тому ділові медіа пишуть про товарні, валютні, фондові ринки.

«Попсові» медіа зазвичай виставляють бізнесменів як хижаків, що крадуть, п’ють, вживають наркотики і купують доступних жінок. Це спотворене уявлення про бізнес.

Бізнесмени витрачають на досягнення результату багато власного часу, енергії. Лише грошей, щоби покрити зусилля, замало. Вони хочуть поваги, статусу, соціального визнання, порівняння із конкурентами. Статус і рейтинги також добре продаються.

Джерела ділової інформації

Гроші пояснюють все – це універсальна мова. Треба лише з’ясувати, звідки вони взялися  і куди йдуть.

Державні і муніципальні органи за визначенням повинні ділитися інформацією. Відкриті акціонерні товариства, банки, страхові компанії також зобов’язані відкривати дані про себе. Дуже цікавою може бути інформація від саморегульованих організацій. Утім професійні асоціації — тенденційні, розповідають про своїх членів трохи краще, ніж є насправді.

Найбільше фінансово-економічної інформації постачає Нацбанк, Укрстат (про інфляцію, зайнятість населення, зовнішню торгівлю), Міністерство фінансів (податки, виконання бюджетних рішень умови співпраці з МВФ та іншими міжнародними фінансовими організаціями), Міністерство економічного розвитку і торгівлі, Міністерство юстиції (реєстри прав власності, судових рішень, деяких обтяжень).

На сайті Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку публікують фінансові звіти, призначення посадових осіб абсолютно усіх акціонерних товариств, а також звіти про збори акціонерів.

Щоби слідкувати за українськими компаніями, дуже корисними є їхні іноземні акціонери, які наводять детальну інформацію про дочірні підприємства. Найкрутіші дані про Київстар я отримував з біржевих звітів на сайті норвезької телерадіокомпанії Telenor і американської структури VimpelCom. Ідеш на сайт Telenor, читаєш звіт англійською і розумієш усе, що відбувається у Київстарі, коли їхня прес-служба мовчить, наче води в рот набрала.

Чимало українських компаній є холдингами і зареєстровані за кордоном. Вони продають акції на закордонних біржах і повинні публікувати там свої звіти. А в Україні з їхніх матеріалів майже нічого не зрозуміло.

Джерелом також може слугувати інвестиційний меморандум, що інформує про ризики і можливості діяльності − так я отримав найбільше інформації про купівлю банку Unicredit структурою, що є власником російського Альфабанку.

Можна також використовувати соціальні мережі та блоги. Я читаю експертний блог одного росіянина, який був великим цабе у нафтобізнесі, але зараз нічого не винен індустрії і пише чудові аналітичні статті про процеси в енергетиці.

Всі дурять всіх

Найбільша проблема ділових медіа – те, що усі брешуть. Ставки дуже високі. Якщо хтось нав’язує суспільству свою точку зору, він може дуже добре на цьому заробити. Наприклад, в Україні під час епідемії грипу померли приблизно 300 людей за три місяці. Це набагато менше, ніж від раку. Проте як часто ми чуємо у медіях про онкологію і як часто про грип? Це маніпуляція. Вам брешуть. Брехня – це просто як атмосфера — дощ або сніг. Протестувати проти цього немає сенсу. Треба одягатися по погоді, бути готовим до цього. Усі дурять всіх: держава – платників податків, погана торгівля – споживачів,  політики – виборців, роботодавці – працівників, працівники – роботодавців, банки – вкладників. Це відбувається через брак інформації.

Нещодавно Національний банк України зманіпулював ЗМІ і ввів в оману усю спільноту. 12 лютого Нацбанк розповідає, що тепер можна приймати гроші за допомогою міжнародної системи онлайн-платежів PayPal. Начебто усе чудово. Проте у дописі на Facebook вони не публікують один важливий рядок своєї постанови: «за умови, що міжнародна система інтернет-розрахунків забезпечує погашення цих електронних грошей шляхом перерахування коштів на рахунки користувача-фізичної особи у банки-резиденти». Тому насправді виявляється, що платити карткою PayPal можна, а приймати гроші з-за кордону – ні. Адже в  Україні жодна з систем міжнародних розрахунків немає такого дозволу. Навіщо це було Нацбанку? Щоби усім розповісти, як добре структура працює і йде шляхом реформ. Майже усі медіа підхопили ідею про те, що Нацбанк зробив усе  можливе. Лише кілька сайтів написали про таке суттєве обмеження.

Медіями постійно намагаються маніпулювати. Наприклад, обов’язкове медичне страхування – це оксюморон. Якщо воно обов’язкове – то це вже не страхування, а перерозподіл за рахунок спеціальних фондів. Ми платимо внески, від яких не можемо ухилитися. Фіскальну службу хочуть назвати сервісною. Утім це неправда, бо людина не має можливості відмовитись від їхнього «сервісу». Ринкові тарифи на послуги природних монополістів – це також оксюморон. У вас немає змоги обрати постачальника газу, електроенергії чи гарячої води. Тому не можете обирати ціну і якість послуги. Відтак немає ринкових відносин. Повинно бути регулювання між суспільством і природною монополією.

Будь-який ньюз-мейкер хоче зробити з медійників корисних ідіотів, які будуть поширювати їх точку зору не критично, не аналізуючи, а просто їсти, як манну кашу з ложечки. Як цьому протистояти? Вибудовуйте свої інформаційні ланцюжки критично. Медіа мають право на громадянську помсту. Людина, яка від імені державної інституції бреше, не повинна мати гарної кар’єри, вона зобов’язана піти. Іноді ньюз-мейкери кажуть: «Вибач, але я не можу це коментувати», –  це нормально. Це чесно. Утім коли брешуть свідомо – це неприпустимо.

Записала Валентина Семеніхіна

Фото: Петро Ткачишин