Чому президент «Радіо Свобода» читає навіть ті медіа, які його злять.

Радіо «Вільна Європа», згодом «Радіо Свобода», вийшло в ефір шістдесят вісім років тому. Соціалістичних режимів, проти яких боролась радіостанція, вже немає, а сама вона перетворилась на мережу мультимедійних редакцій, які створюють контент 25 мовами (українською зокрема). Цю мережу з 2016 року очолює Томас Кент. До того він понад сорок років працював у новинній агенції Associated Press. У травні Томас Кент приїде в Україну, щоб виступити на Lviv Media Forum 2018. А поки розповів MediaLab, чим сьогодні є і чим не є «Радіо Свобода».

«Радіо Свобода» працює у двадцяти трьох країнах, обираючи в кожній найбільш ефективні канали поширення контенту. В деяких країнах це досі радіо: наприклад, багато людей саме слухає, а не читає й дивиться, «Радіо Свобода» в Ірані, де уряд блокує доступ до інтернету.

Країни, де працює «Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа». Інтерактивна мапа тут.

«Коли я говорю “радіо”, насправді маю на увазі звук: радіо, подкасти або ж навіть звуковий стрим. Звук у будь-якій формі — це дуже важливо, бо саме він грається з нашою уявою. З відео все інакше, адже там ти просто глядач, а з аудіо — намагаєшся відтворити ситуацію або вигляд людини. Я майже впевнений, що розум активніший, коли ти слухаєш», — каже Томас Кент. В Україні «Радіо Свобода» не має окремих радіочастот, а виробляє програми для інших мовників, зокрема, знайомого читачам MediaLab «Радіо НВ», та транслює їх в інтернеті. Також тут створюють телепрограми, зокрема розслідувальний проект «Схеми» для «UA:Першого» та телетижневик «Завтра» разом з телеканалом «112 Україна».

Керівництво холдингу постійно аналізує кількість відвідувачів, які споживають контент на різних платформах, аби знати, на що є запит. «Сьогодні я розмовляв з одним із наших працівників, і він сказав мені, що єдині, хто слухають радіо, старі бабусі, а всім начхати на бабусь, пояснює Кент. Але ж саме бабусі ходять на вибори й голосують. Молодь, яка дивиться відео в соціальних мережах, не голосує, а от бабусі так. Тому для нас важливий кожен прошарок суспільства, і якщо бабусі слухають радіо останні сто років, ми далі робитимемо контент для них».

Українська служба «Радіо Свобода» працює трьома мовами українською, російською та кримськотатарською, та має окремі підрозділи, присвячені окупованим територіям Криму й частині Донецької та Луганської областей. «Зараз ми прагнемо залучити молоду аудиторію в соціальних мережах, говорить Томас Кент про плани компанії в Україні. Також ми хотіли би звернути увагу на досвід країн Центральної Європи, який міг би бути корисним для України у вирішенні соціальних проблем».

Більшість журналістів, які працюють на «Радіо Свобода», вміють писати тексти, записувати та монтувати відео та звук. Утім тут із розумінням ставляться до того, що не кожному журналістові все вдається ідеально. «Думаю, що лише супермену під силу робити ідеальні фото, тексти та відео. Але є ситуації, які вимагають від хорошого журналіста вміння зняти відео чи зробити фото, й не варто сподіватись, що кожен робитиме це завжди відмінно», каже Кент. Натомість, він уважає, що журналісти мають ґрунтовно розібратись у певній темі та навчитися ставити правильні запитання. Адже мультимедійність не є самоціллю. «Інколи журналіст каже мені, що хотів би поставити ще три запитання герою, але натомість мусив щось записати, зняти відео, сфотографувати… Але, як на мене, історія це найважливіше», пояснює керівник «Радіо Свобода».

Робити по матеріалу щодня норма для журналістів «Радіо Свобода», й Томас Кент не вважає, що це забагато. Проте, якщо журналістові потрібно більше часу для того, щоб розібратись у темі глибше, йому йдуть назустріч. «В Associated Press, де я працював раніше, журналісти генерували шість-сім текстів на день, але вони були простими й короткими. Інша справа, якщо це розслідування, тоді журналістові потрібен тиждень або більше. Але є історії, які існують лише сьогодні, тому про них треба писати в цей самий день», каже Томас Кент.

«Радіо Свобода» було створене задля поширення демократичних цінностей у країнах із тоталітарним режимом, проте сьогодні завойовує довіру аудиторії як джерело неупередженої та збалансованої інформації. Спосіб протистояння пропаганді та дезінформації, який тут практикують, поширення правдивих перевірених фактів. «Ми не хочемо бути пропагандистами, щоб боротися з пропагандою, пояснює Кент. І я не вважаю, що боротись за правду це пропаганда, бо правда це правда. Вона не може бути проблемною. Звісно, є різні інтерпретації подій і точок зору, але сила факту незмінна».

Тому, наприклад, висвітлюючи збройний конфлікт в Україні, «Радіо Свобода» вважає за необхідне подавати позицію Росії. «Твоя аудиторія має розуміти, що отримує від тебе правду. Це означає, що потрібно повідомляти як добрі, так і погані речі, подавати точки зору всіх сторін і не опускати своїх стандартів», каже Томас Кент.

Сам він радить споживати новини з різних джерел, аби не бути обманутим. «Я дуже поважаю ВВС. Також довіряю американським новинним медіа, але останнім часом прірва між тими, які підтримують праві та ліві погляди, дедалі більшає. Тому я читаю всі медіа. Це правило доречне в кожній країні, не лише в США. Також читаю блоги, навіть ті, з авторами яких не погоджуюсь. Потребую різноманітних думок і досліджую різні точки зору, навіть ті, які мене злять», розповідає він.

«Радіо Свобода» фінансує уряд Сполучених Штатів Америки, проте впливати на контент і редакційну політику американська влада не може: це заборонено законом. «Ми самі приймаємо рішення, каже Томас Кент. Я не державний службовець і маю паспорт туриста, а не дипломата. “Радіо Свобода” це приватна компанія, редакційна політика якої залежить від її працівників. Якщо ми отримуємо від уряду щось на кшталт порад, то відповідаю, що над ними можна подумати, але врешті приймаю рішення сам». Можливо, Кремль і вважає «Радіо Свобода» антиросійським знаряддям США та інструментом поширення американського впливу у світі, однак команда радіостанції «таким не займається».

«Ми за свободу слова, свободу преси, проти екстремізму, пояснює Кент. Можливо, це американські цінності, але я переконаний, що вони універсальні. Можу припустити, що вони є й у російській конституції. Так, ми поширюємо ці цінності, але для цього ми не використовуємо неправдивих новин. Ми журналісти. Я сорок чотири роки працював в АР, знаю, як робити журналістику, й мені не потрібні для цього вказівки уряду».