Олександра Кольцова про те, як створювати українську журналістику.

Поки українські блогери та журналісти сміються над українським порнхабом, справді важливі для суспільства теми припадають пилом. Про що повинні писати українські медіа і які міфи потрібні Україні, розповіла керівниця розважального відділу UA:Суспільне Олександра Кольцова.

Обирайте справді важливі теми, будьте розумнішими за аудиторію і попит, робіть нудні речі класно і не давайте собі негативної установки.

Звичайно, можна шукати не теми, а передовсім героїв. Так роблять програми «Говорить Україна» або «Один за всіх». Знайти кричущу історію, витягти з неї драму, розмазати цю драму по телеефіру і вдавати, що саме ця історія зараз найктуальніша в українському просторі. Можна ж навпаки: шукати справді важливі для суспільства теми. У цьому пошуку журналіст має пам’ятати, що суспільство дуже сильно відрізняється від того, що відбувається його фейсбук-стрічці. Журналістові може здаватися, що зараз актуальний виступ Надії Савченко. Натомість суспільство насправді може перейматися про пенсійну реформу чи вибір сімейного лікаря. Важливо обирати історії так, щоб вони не були маніпулятивні.

Є абсолютно непомітні для медійників теми, які, однак, потрібні аудиторії. До того ж потрібні українською. Люди, які читають навколонаукову літературу і спраглі інтелектуального продукту, — йдуть зрештою в англомовні ЗМІ. Бо українською науково-популярного контенту немає. А читачів, які потребують просвітницького якісного ресурсу українською, дуже багато. Тому я читаю хайпові теми та лайфхаки про те, як правильно бігати чи обирати взуття, іншою мовою, бо української версії не існує. А молодь хоче цього контенту, шукатиме його і знайде там, де він лежить на поверхні.

Дослідження суспільної думки на сході України показує, що більшість людей досі вважають, що боїнг збили українські військові. І це є наслідок ефективної російської пропаганди. Ми ж тим часом пишемо про те, які волохаті ноги у Надії Савченко, хоча науковці вже довели, що боїнг збили не українці. Скільки ЗМІ про це написали? Коли український журналіст лажає, російський політтехнолог вигадує те, що впливає на свідомість людей.

Містам-мільйонникам потрібні свої cіty spirit видання, в яких місцеві мешканці розповідали би про власне місто власною мовою: сучасно, молодіжно і актуально. Таке медіа повинно бути гарним: гарно зверстано та з гарними картинками. Люди споживають контент очима. Робити негарне медіа просто немає сенсу.

На проблему треба впливати, а не роздувати її. Історія американки Амбер Скорах почалася з того, що вона вийшла на роботу після 3-х місяців декретної відпустки, а дитину віддала у дитсадок. Першого ж дня у садку малюк перестав дихати. Після цього дівчина написала текст, який викликав резонанс у суспільстві: чому в американських мам така коротка декретна відпустка. І головним в цьому тексті був не її власний біль, а прагнення змінити суспільство, де могло статися те, що сталося з нею.

Уявіть, якби таке трапилося в Україні. Був би ефір на двох-трьох національних каналах із високими істеричними нотами та плачем малюків. Можливо, покарали би кількох винуватих/не винуватих. Був би простір для маніпуляції. Але матеріали, які зробили американські медіа, вражали своєю тональністю: лише результати розслідування, без оцінкових суджень, із дотриманим фактажем. І це не лише питання журналістських стандартів.  Річ у тім, що суспільству важливо знати, які наслідки можуть мати такі події.

Ніхто не хоче розкривати секрети перед агресивними дебілами. Якщо у вас є шанс поставити цікаве питання людині, зробіть це і помовчіть. Інтерв’ю — це не бенефіс журналіста і не слушна нагода демонструвати свою обізнаність чи багатий внутрішній світ. Якщо ви помовчите, людина сама розповість те, чого й не збиралася. Не будьте агресивними. Не ставте закритих запитань. Не втрачайте шанс витягнути з людини ексклюзив. Коли іноземних зірок на прес-конференціях в Україні питають, чи куштували вони галушки, з ким би хотіли заспівати дуетом і коли випустять наступний альбом, стає сумно. Такі запитання — втрачений шанс дізнатися щось справді цікаве.

А ще ставте питання так, щоб у них не звучала половина відповіді. Висловлюйте щиру зацікавленість в тому, що говорить співрозмовник чи співрозмовниця. Не сперечайтеся. Ви — не опонент своїм героям.

Україні потрібен міф та індивідуальність. Нині багато людей ностальгують за великими речами, за міфами. Українських міфів немає, але їх потрібно створювати й популяризувати. Потрібно всюди писати про те, яка класна Катерина Білокур. Потрібно конструювати український пантеон героїв, тому що ми їх не знаємо. Щоб возвеличити людину, не треба чекати, доки вона помре. Так, хочеться бути критичними. Але це не на часі. Применшіть градус агресії до місцевого культурного продукту. Підтримайте його. Бо немає культури, — немає країни. Нам потрібен великий міф, яким ми зможемо поділитися зі світом. І, можливо, Україну перестануть асоціювати з кваліфікованою чи некваліфікованою робочою силою.

Головне зображення зі сайту UA:Перший