Навіщо на сайтах видань потрібна опція «коментувати» і чому б від неї просто не відмовитися. 

Місяць тому на MediaLab з’явилась можливість додавати коментарі під публікаціями. Однак ми досі чекаємо на бодай один коментар. Чи це з нами щось не так, чи люди просто більше не пишуть коментарів на сайтах, бо дискусія повністю перемістилась у соцмережі? З матеріалу, переклад якого ми сьогодні вам пропонуємо, можна зробити висновок, що в коментарів, можливо, є майбутнє. Але за нього треба платити.

У 2013 році сталася доволі дивна подія. Представники двох найвпливовіших у світі видань — The New York Times та Washington Post,  — які щодня змагаються між собою за цікаву інформацію і намагаються вгадати, які публікації будуть вдалими, вирішили об’єднати зусилля, щоб… створити софт для поля коментарів на своїх сайтах. Сталося це так: під час конференції з виробництва новин інтерактивний редактор Times Арон Пілгофер та виконавча директорка новинних нововведень у Washington Post Корі Гейк здибалися, погомоніли і зрозуміли, що біда з коментарями у них схожа. А що вирішувати проблеми легше гуртом, то й домовилися спільно поміркувати, як зробити так, щоб коментарі на сайтах їхніх видань працювали краще.

Згодом балачки набули конкретних обрисів і втілилися у проекті під назвою Coral Project. Проект був спрямований на розробку інноваційного програмного забезпечення на основі відкритого коду, яке би допомогло зробити функцію коментування продуктивною.

У 2015-му проект очолив журналіст Ендрю Лосовскі. Він каже, що проблема з коментарями очевидна всім, але вирішити її самотужки якійсь одній компанії не під силу.

Гаразд, а навіщо ті коментарі взагалі потрібні? По-перше, вони допомагають людям бути почутими, по-друге, не дають розслаблятися і забувати про відповідальність окремим особам чи організаціям. Коментарі також можуть допомогти журналістам краще писати. Одначе зараз — через образливий тон коментарів, витрати на те, щоби найняти людину, яка б їх модерувала, і панування соціальних медіа — багато відомих видань просто відмовляються від цієї функції.

Є сенс, немає чи просто убого?

До появи коментарів читачі писали в редакцію листи. Професорка журналістики в Кардиффському університеті Керін Валь-Йоргенсен написала книжку «Журналістика і громадскість», у якій оглянула історію читацьких листів до редакторів. Історія ця тягнеться від сивої давнини, конкретніше — з 1600-х років. А окремий розділ в газеті, де публікувалися читацькі листи, вперше з’явився у 1851 році у New York Times.

Авторка книги каже, що листи до редакції виконували дві функції: з їх допомогою обговорювали конкретні журналістські тексти, а також ширші суспільні теми. З коментарями це працює точно так само.

Професор журналістики в Південному методистському університеті Джейк Батселл називає коментарі прекрасним інструментом, здатним провокувати зміни у стосунках між журналістами та читачами. Про це він написав у своїй книзі «Журналістика залученості: достукатися до оснащеної цифровими технологіями аудиторії».

В еволюції стосунків редакції та читачів останні можуть ставити під сумнів етичні рішення видань, сперечатися одні з одними, а читачі з фаховими знаннями — додати щось цінне до інформації, згаданої в текстах.

«Журналісти потребують від своєї аудиторії ідей», — каже Батселл, — «вони ж бо не знають усього».

Читачі можуть підказувати журналістам, де шукати історії. За результатами дослідження від Newspaper Research Journal (2011), 22% американських журналістів інколи отримують ідеї для своїх текстів саме з коментарів.

Одначе хай як переконливо все це звучить, коментарі можуть бути і дошкульним явищем.

Дослідження Howard Journal of Communications (2015) показало таку тенденцію: коментатори схильні розводити срач навіть під невинними темами. Чверть усіх публікацій, які жодним чином не стосуються расових питань, отримують пов’язаний із расою коментар.

Інша проблема, що коментарів часто не пишуть. Наприклад, видання Bloomberg Business відмовилося від коментарів частково через те, що «їх лишали менше 1 % користувачів».

Навіть якщо поле для коментарів не так часто використовується, його утримання коштує грошей. Видання є бізнесами, незалежно від того, наскільки керуються почуттям громадянського обов’язку. Щоб коментарі вижили, вони мають привносити щось у бюджет або принаймні його не спустошувати.

Рухаємося далі

Якщо коротко, то сценаріїв є рівно два: або відмовитися від коментарів на сайті взагалі, або вкладати у їх розвиток гроші, час і фантазію і намагатися розвивати.

Редактор Halifax Magazine Тревор Адамс обирає перший варіант. Цьогоріч його лайфстайл-видання вимкнуло можливість коментувати тексти.

І, здається, ніхто того й не зауважив.

«Ніхто не спитав “а що там з вашими коментарями?”», — розповідає Адамс.

І це його зовсім не спантеличило, — рідко хто коментував щось на сайті журналу. А коли й коментували, то часто спотворювали зміст публікації, допускалися неточностей чи вдавалися до образ. Адамс також помітив, що на сторінці журналу у фейсбуці чи твіттері коментарів значно більше.

В цьому сенсі багато видань переїхало в соціальні мережі. Суто прагматичне рішення: шукаючи коментаторів, треба просто піти туди, де вони є. «Я не бачу, що такого могли би забепечити коментарі на сайті видання, чого не можуть зробити коментарі на його фейсбук-сторінці», — каже Адамс.

Але є й інший підхід. Видання CBC, наприклад, цінує свої коментарі, тому що вважає, що вони можуть ініціювати дискусії на національному рівні.

Джек Неглер працює на CBC директором із журналістської відповідальності та залученості. Його робота полягає в тім, щоб модерувати відносини видання з читачами з усієї країни.

«Яка є краща нагода зібратися разом і з’ясувати, що хто думає, аніж прокоментувати тексти і залучитися до обговорення?» — каже він. У CBC, однак, не ідеалізують коментарі і постійно експериментують, щоб зробити їх більш продуктивним. Інколи використовують постмодерацію, переглядаючи їх після публікації. А конкретно зараз вдаються до премодерації, спершу перечитуючи всі коментарі, а вже потім публікуючи їх.

Буває, що коментаторам намагаються додати відповідальності, публікуючи поряд із коментарями їхні неприховані імена. Також інколи закривають можливість коментувати тексти, що стосуються чутливих тем.

Ці стратегії й справді часто роблять коментарі більш цивілізованими, але простору для вдосконалень ще гей-гей як багато. Вдосконалення ж потребують часу і грошей.

Coral Project, наприклад, став можливий, бо в нього вклали дуже багато грошей — 3,89 мільйонів доларів. Ці гроші надала фундація Knight, яка підтримує американські мистецькі та журналістські ініціативи.

Команда проекту провела 150 інтерв’ю в редакціях 30 країн, щоб з’ясувати, які у всіх них є спільні проблеми з коментарями.

«Справжня проблема — це те, що ми не знаємо, чого хочемо від коментарів, — каже керівник проекту Ендрю Лосовскі. — Ми рухаємося без стратегії, ніби кажучи читачам “та робіть ви що хочете”, то й реакцію отримуємо відповідну».

Ввічливі і по темі

Мета проекту Coral Project — з’ясувати, які ж коментарі потрібні виданням. Замість того, щоб залишити розгублених читачів перед порожнім полем для коментування, програмне забезпечення Coral може підказати їм, про що саме написати, запропонувавши конкретну тему або запитання. Washington Post уже тестував таку ідею, і виявилося, що це робить коментарі більш ввічливими та сфокусованими на конкретній темі.

А ще натхненники проекту хочуть зробити так, щоб якісні коментарі було легше виділяти з-поміж інших. Бо воно ж як: видання дають собі раду із коментарями, які порушують правила, видаляючи їх, але їм не так добре вдається акцентувати увагу на справді хороших коментарях.

Coral Project планує змінити це за допомогою програмного забезпечення, яке відображатиме історію кожного коментатора. Можна буде бачити, як часто конкретний користувач щось коментує, скільки його коментарі отримують лайків та відповідей, наскільки вони великі.

Washington Post цьогоріч уже почав використовувати програмне забезпечення Coral. Відтоді 15 інших редакцій в обох Америках, Європі та Австралії також його установили (воно є у вільному доступі). Керівники проекту вирішили зробити його безкоштовним, тому що, на їхню думку, що більше редакцій матимуть нормальні коментарі, то краще. Саме ця технологія може зіграти визначальну роль у стосунках журналістів із читачами.

Опитування Інституту Ґеллапа (2016) засвідчило найнижчий рівень громадської довіри до медіа за всю історію опитувань. Всього лиш 32 % людей сказали, що дуже або частково довіряють новинам. Одне зі сподівань Coral Project полягає в тім, що читачі відчують себе частиною процесу виробництва новин, і більше їм довірятимуть.

Трент Ериксон

Переклала та адаптувала Людмила Смоляр

Оригінал: Will comment sections fade away, or be revived by new technologies?.