В останні роки команда Громадського Радіо через зміни у державі працює за нових умов. Проте незмінним лишився принцип, який заклав Олександр Кривенко — незалежне мовлення.

Громадське Радіо заснували у 2002 році як громадську організацію, на базі якої  створили радіокомпанію. Проте отримати ліцензію на мовлення не вдавалося.

У 2005 році проект заморозили, але за сім років відшукалися журналісти, які захотіли відновити його роботу.

Про отримання нових частот, особливості мовлення в Донбасі і варіанти фінансування Громадського Радіо MediaLab говорить з головредом Кирилом Лукеренком.

Розкажіть, як усе починалося? Як відновлювали роботу Громадського Радіо?

Народилася ця ідея ще у 2012 році і належить кільком людям. Вони зібралися навесні 2013-го – кожен зі своїми пропозиціями. Це були Наталка Соколенко, Андрій Куликов і Олександр Бузюк. Вони вирішили об’єднатися і продовжити історію Громадського Радіо. Що для цього було треба? Ентузіазм, частина техніки попереднього Громадського Радіо, яка була у Бузюка, і журналістський досвід, який мали Куликов і Соколенко. Потім стали запрошувати інших людей. Мене покликали улітку 2013 року. Тоді почали створювати сайт на гроші, які зібрали між собою. Радіо – це була тільки назва сайту з подкастами. Вже восени ми організували першу акцію зі збору коштів. Через Спільнокошт зібрали 80 тисяч гривень. Тоді це було 10 тисяч доларів.

Ви вже маєте власні частоти. Наскільки складно їх отримати?

Це складно, тому що в Україні висока конкуренція на радіоринку. Минулого літа ми отримали п’ять частот за конкурсом, і ще п’ять нам надали поза конкурсом у тимчасове користування, щоби ми розвивали українське мовлення на Сході України. Це величезний успіх, і ми вдячні Національній раді, яка цьому сприяла. Ми мовимо у Києві і на дев’яти частотах у Луганській та Донецькій областях. Подавалися на недорогі частоти, бо не могли собі дозволити ті, які коштують десятки тисяч гривень. Наші — дешеві, тому що це або FM-частоти у комерційно-непривабливих населених пунктах, або частоти УПХ-діапазону, які теж не є комерційно привабливими. Хіба релігійні радіоорганізації у них зацікавлені. Для участі у конкурсі треба внести 1700 гривень за кожну частоту. На ліцензію потрібно було зібрати 17 тисяч гривень. Нам вдалося.

Чи збираєтесь подаватись на отримання інших частот?

Так. Остаточне рішення, які саме, має прийняти правління. Так виглядає, що подамося на частоти не тільки на Сході України. Також хочемо отримати поза конкурсом частоти у Маріуполі, можливо, Костянтинівці, Лисичанську, Рубіжному і Сєвєродонецьку. Останні три – це конгломерат, там достатньо однієї частоти. Їх ми хочемо отримати у тимчасове користування, тому що у Маріуполі, наприклад, дуже дорога FM-частота, і ми не впевнені, що виграємо. Швидше за все будемо змагатися з «Українським радіо». Наскільки ми розуміємо, відповідно до закону про суспільне мовлення, існує дорожня карта розбудови суспільного радіо. Вона включає Маріуполь.

У разі програшу ми втратимо кілька десятків тисяч гривень. А у нас скромний бюджет. Також є населені пункти, місцева влада яких просить, аби ми встановили свій передавач. Наприклад, звернувся голова адміністрації Попасної [Луганська область – MediaLab]. Це на межі підконтрольних і непідконтрольних Україні територій. Вишка встановлена на лінії розмежування, тому з неї не можна мовити. Місцева влада пропонує поставити передавач над багатоповерхівкою на додатковій щоглі, але ми не маємо частоти. Гарантованих коштів на передавачі теж немає. Після отримання ліцензії є рік, щоб радіокомпанія розпочала мовлення.

Ви мовите і на частотах інших радіостанцій. Як налагоджуєте співпрацю?

Ми мовимо на частотах «Українського радіо». Виробляємо спільну програму – «Громадська хвиля». Виставляємо матеріали на сайт. За нею охоче стежать. Нам пишуть, телефонують. Це перша радіостанція, з якою ми співпрацюємо ще з лютого 2014-го. Крім того, нас ретранслюють деякі регіональні компанії. Програму вже рік можна слухати на хвилях Волинської обласної радіокомпанії. Крім того, ми виробляємо програми, які транслюють на Луганщині і Донеччині.

Ви маєте на увазі тільки звільнені території?

Це FM-передавачі українських компаній. Зрозуміло, на українській території. Проте частково вони охоплюють територію, не підконтрольну владі України. Це обласні радіокомпанії, які входять у систему Суспільного мовлення Луганська і Донецька. А також недержавні радіостанції: «Русское радио Украина», «Перец FM». Ще з однією підписуємо угоду, і наші новини звучатимуть у Бердянську. Я говорю про випуски «Хронік Донбасу».

У чому специфіка мовлення в Донбасі?

Все дуже просто – мовимо українською і російською. Треба враховувати інерцію людей, які роками дивилися тільки російські канали і слухали виключно російськомовне радіо. Ми просто хочемо бути доступними для максимальної кількості населення. Мовне питання п          остає лише тоді, коли нам пишуть українці зі Сполучених Штатів і запитують, чому у нас така ситуація. Я пояснюю. Ми обов’язково даємо і програми українською мовою, і запрошуємо гостей, які не хочуть або не вміють спілкуватися російською, і ніхто не перекладає. Вони висловлюють думку так, як їм зручно. Співіснування двох мовних програм допомагає людям, яких штучно відрізали від української громади і мови. Ми допомагаємо зрозуміти їм, що відбувається, повертаємо ідею співжиття в одній країні людям, яких ошукали через пропаганду, що руйнувала і досі руйнує цілісність України.

Тобто новини виходять у різний час російською і українською?

У нас частина випусків ідуть українською, а частина – російською. Деякі партнери беруть лише російськомовні випуски. А у нашому ефірі програми обома мовами.

Яку інформацію ви не можете подати і яких слів не використовуєте?

Ми не подаємо не до кінця перевіреної інформації. Не вживаємо лайки.

А яка ваша позиція у дискусії про терористів/бойовиків?

Ми намагаємося дати людям інформацію про те, що ж відбувається. Треба, аби ситуацію у країні сприймали мозком. У новинах ми намагаємося бути максимально безсторонніми. Запрошуємо різних людей, хоча й не будь-кого. Вони самі можуть обирати мову, ніхто за ними нічого не виправляє. Частина наших програм – прямоефірні, і тут ми не можемо нікому  закрити рота. Але що стосується лексики, то намагаємось утримуватись від емоційно забарвленої мови.

Як перевіряєте інформацію з окупованої території? У вас там є спецкори?

На непідконтрольній українському уряду частині Донбасу у нас немає спецкорів, тому що ми не можемо забезпечити їхню безпеку. Ми маємо приклад Марії Варфоломєєвої, яка для когось фотографувала і вже понад рік перебуває в ув’язненні за підозрою, що допомагала українським військам. Ми також бачимо, як з Донецька буквально вислали волонтерів [йдеться про організацію «Відповідальні громадяни» – MediaLab]. Ми розуміємо, що не зможемо допомогти цим людям. Натомість читаємо усі сайти, у тому числі ті, редакції яких розташовані у Донецьку і Луганську. Ми співставляємо, чи інформація реальна. Є речі, які неможливо перевірити, але є позиція української сторони, і є сенс подати це у загальній картинці. Слідкуємо за соціальними мережами,  зустрічаємося з людьми, які там були. Окрім того, у нас є кілька стрингерів, які працюють на підконтрольній Україні території. Навесні хочемо відкрити корпункт, скоріш за все, у Краматорську.

Щодо «кухні» Громалського Радіо. Яка відвідуваність сайту? Ви вимірювали, скільки людей вас слухають?

На сайт щодня заходять 15-20 тисяч людей. За місяць відвідуваність становить більш як півмільйона користувачів. Це небагато, але ще улітку цифри були мізерними.
Щодо слухачів, то це три різні аудиторії: програми на «Українському радіо», на інших радіостанціях і власної. Порахувати дуже важко. Щодня нас можуть слухати 750 тисяч, а іноді і мільйон людей, але це теоретична загальна кількість. Зараз проводимо соціологічне дослідження аудиторії на Донбасі і, сподіваюсь, наприкінці березня матимемо більш-менш докладні цифри щодо цього регіону.

Сайт живе окремо від радіо чи доповнює його?

Це одна технологія – мультимедійне виробництво. З часом на сайті додаватимемо рубрики, але поки що «відкатуємо» те, що є. Із розвитком Громадського Радіо на сайті з’являться речі, яких не буде в ефірі як радіопрограм. З іншого боку, зі всього опублікованого можна зробити радіопродукт.

Як знаходите фінансування?

З різних джерел. До 10 відсотків — це фінансування від громадян. Для порівняння, у 2013 році це було 100 відсотків. Збираємо гроші через краудфандинг і внески через наш сайт — кожен може зайти і перерахувати якусь копійчину. Як правило, від громадян ми отримуємо 700 гривень на тиждень. Зараз на сайті crowdrise.com збираємо 25 тисяч доларів на прямоефірну програму, яка виходить на «Українському радіо». Решту коштів отримуємо від приватних і державних фондів. Серед приватних – це Фонд Сороса. З державних отримуємо фінансування від США, Канади, Великої Британії, ЄС і окремих держав-членів. Бюджет складається з багатьох клаптиків. На сьогодні є гроші на виробництво продукту приблизно на півроку і на трансляцію програм майже на рік.

Які вимоги у фондів щодо медіапроектів?

Вимоги співпадають із нашими редакційними засадами. Ми фактично є громадським мовником, інформуємо незаангажовано. Громадське Радіо не причетне до політичних партій, не підпорядковане державі, владі і бізнесу. Найголовніше для нас зараз – мовлення в Донбасі. Також подаємося на програми, які допомагають інформувати українців – у тому числі тимчасово переміщених осіб та інших категорії громадян. Ми отримали можливість мовити так, як бачимо. У багатьох журналістських організаціях інформування ускладнюється інтересами, які вони не можуть ігнорувати. Ми у цьому розумінні вільні.

Політики чи бізнесмени намагалися перетягувати вас на свій бік?

Один раз до нас звернулися із пропозицією підтримки. Ми, звичайно, були «за», але сказали: «Ми намалюємо великий чек, зберемо прес-конференцію і ви урочисто нам його вручите». Чомусь після цього вони не захотіли давати гроші і зникли.

Ви шукаєте альтернативні способи фінансування?

Є дуже простий спосіб – хочемо продавати рекламу. Зараз Громадське Радіо розміщує соціальну рекламу, але комерційної поки що не продає. Наше мовлення розпочиналося з нуля, грошей не було. Кошти ми знаходили поступово. Рекламного відділу не створили одразу, тому зараз цим займаємося. Є люди, готові це робити. Ми зацікавлені у тому, щоби виживати, і не хочемо покладатися на одне джерело. І тут складно. Ми для себе з’ясували, що не можемо продавати абияку рекламу. Наприклад, рекламу алкоголю, тютюнових виробів і наркотичних речовин у будь-якому вигляді. У нас якісний продукт, і з часом він ставатиме ще якіснішим. Будемо знаходити аудиторію, якій можна  продавати рекламу, таким чином покриваючи значну частину витрат.

Нещодавно Андрій Куликов сказав, що знав: Громадське Радіо стане успішним, але не думав, що настільки стрімко. У чому успіх проекту?

У 2013 році це планувалося як сайт з подкастами, а у 2016-му – це справжнє радіо, яке мовить 24 години на добу. При тому, що в Україні розвинений радійний ринок, ми знайшли своє місце. Іще влітку минулого року ми не знали, що будемо мовити на десяти передавачах. Те, що тоді було мрією, сьогодні стало реальністю.

Вікторія Топол

Фото автора

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.