Навіщо існує естетичний журнал про мандри La Boussole.

La Boussole — це французька назва компаса. А ще це естетичний журнал про подорожі, який уже чотири роки виходить в Одесі. 20 жовтня на фестивалі тревел-журналістики CompassFest засновниця журналу Тетяна Полонік ділитиметься досвідом розповідання історій про мандри. А поки що ми з’ясували, чому вона вирішила видавати журнал, у якому більше емоцій, ніж практичних порад для мандрівників.

Батько одеситки Тетяни Полонік працював у видавництві. Дитиною вона писала казки й приходила з ними до батька в офіс, аби він надрукував на ксероксі невеличкий тираж. «Я пам’ятаю, яку відчувала радість, коли роздавала ці примірники своєї казки шкільним друзям, учителям і сусідам. Мені дуже потрібне тактильне відчуття, — згадує Тетяна. Тому, коли виросла, вона заснувала товстий друкований щоквартальник.

Тетяна вважає, що й читачі La Boussole кінестетики, тобто люди, які радо сприймають світ на дотик. «Доторкнутися, понюхати, погортати. Це перше, що вони роблять на презентаціях. І це видання приємно поставити в домашньому інтер’єрі. Навряд чи можна вивести онлайн-статтю на монітор, аби гості хвалили її красу. А тут цілий витвір мистецтва: поєднання текстів, фотографії, друку та технології. Друк увічнює: це те, що вже нікуди не дінеться», пояснює вона.

Від інших видань про подорожі La Boussole відрізняється тим, що тут більше емоцій, ніж практичних рекомендацій «де поїсти, де переночувати, що подивитися». «Ми називаємось естетичним журналом про подорожі, а естетика — це про відчуття світу. Тому ми не боїмося писати емоцією. Читач прочитає не лише про те, що є якась локація, а й про те, що там можна відчути. Ми даємо йому вектор чуттєвості: тут місце сили, тут можна злитися з природою і простором», — говорить Тетяна Полонік. Тексти в журналі часто ближчі до художньої літератури, ніж до журналістики, але редакторка сприймає це нормально: «натхнення рідко приходить від фактів, воно приходить, коли пройшли мурашки по шкірі». Хоча Тетяна визнає, що не всі читачі відразу розуміють цей формат, тому до художнього тексту стараються додавати корисну для туристів інформацію.

Щоб знайти натхнення, команда журналу вирушає в експедицію. Кілька авторів і фотографів з’їжджаються в одну точку й досліджують місто протягом кількох днів. Якщо закохуються в місто, пишуть про нього, якщо ні, то не пишуть.

«Деякі міста шукаємо ми, деякі шукають нас. Місцеві мешканці пишуть і просять зробити випуск про їхнє місто. Наприклад, Херсон. Компанія, яка проводить екскурсії містом та областю, не раз кликала нас до себе. Врешті я поїхала подивитися, що ж там такого цікавого, і ми зробили випуск», — розповідає Тетяна.

Враження від нового міста, за Тетяниними словами, найбільше залежить від спілкування з людьми, які там живуть. Тому в кожному місті її команда шукає місцевих мешканців, здатних показати найцікавіші місця, особливо ті, які важко помітити туристу. Переважно це творчі люди художники, режисери, сценаристи. Вони зазвичай рекомендують інших героїв для випуску.

Творці журналу розраховують, що людина, прочитавши випуск, захоче поїхати до міста, якому він присвячений, або створювати щось своє, надихнувшись розказаними в ньому людськими історіями. Якщо така мотивація з’являється, випуск удався.

Спершу кожен випуск журналу був присвячений окремому місту: Одеса, Львів, Чернівці, Харків.

Випуск, присвячений Львову.

Потім почали також робити тематичні номери: «Дороги», «Вода», «Квіти» й «Зупинки». В них намагалися також розповідати про менші міста. «В кожному місті можна знайти цікавих людей, але я погано уявляю 140-сторінковий журнал, скажімо, про Ужгород, — пояснює Тетяна. — Ми також зважаємо на те, скільки людей готові купити випуск про певне місто. Скажімо, ми не можемо присвятити цілий журнал Кропивницькому, але в тематичному випуску можемо розповісти про тамтешній дендропарк».

Випуск «Зупинки» зробили філософським: тут розмірковують про сповільнення темпу життя, про те, як перестати бути онлайн щодня двадцять чотири години на добу, радять місця, де приходить відчуття спокою, та роздають поради, як стати більш природними і справжніми. Цей випуск вийшов накладом дві тисячі примірників.

Випуск про зупинки.

До такого показника йшли поступово, збільшуючи наклад кожного числа на сто-двісті примірників. «Ми друкуємо наклад, продаємо його дорожче за собівартість і за рахунок різниці друкуємо другий, — розповідає Тетяна про економічну модель роботи видання. — П’ятсот  примірників першого випуску надрукували за гроші, зібрані на cпільнокошті. Триста з них подарували тим, хто вклався у проект, а все, що виручили за решту, до копійки вклали в наступний випуск. Цих грошей не вистачило, тому я шукала допомоги від спонсорів». Зараз журнал продають через сайт, соціальні мережі, поширюють у книгарнях і кав’ярнях. Останні, на думку Тетяни, пасують до журналу, адже його найкраще читати в затишній атмосфері.

Перші чотири випуски журналу зробили, не отримуючи за роботу ні копійки. «Ніхто не думав про зарплати: ми все робили від душі. Але коли почали витрачати на це дуже багато зусиль і часу, команда почала отримувати гонорари», — каже Тетяна. Вона вважає, що, якби робота оплачувалась від початку, проект навряд чи вийшов би, адже ентузіазм є кращим рушієм, аніж бажання заробити.

Авторам текстів і фотографам, як правило, гонорарів не платять. Редакція не може платити, а автори не просять. «Деякі з них співпрацюють із нами з першого випуску. Вони творчі люди, в багатьох свої проекти чи офіційні роботи, але раді подорожувати й ділитися враженнями на сторінках журналу», — пояснює редакторка. Замість грошей проект пропонує професійну реалізацію: наприклад, чимало успішних тепер фотографів, за словами Тетяни, починали саме зі зйомок для La Boussole..

Рекламних матеріалів, за рахунок яких виживають інші видання про мандри, у журналі поки що немає, а якщо вони й з’являться, то лише в форматі «красивого та корисного для читача». Тетяна каже, що для редакції важливіше зберегти чисту совість та не йти на компроміси, наповнюючи журнал тільки тим, у що вірять самі.

Найближчим часом команда La Boussole планує видати книжку подарункове видання про Україну, яке згодом перекладуть англійською, французькою або німецькою. Тетяна мріє, що згодом La Boussole перетвориться на видавничий дім, у межах якого розвиватимуться нові медійні та літературні проекти.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.