Як спілкуватися з тими, чиїх поглядів ви не поділяєте, якою мовою писати матеріали для українських медіа і чому не варто бути Бетменом.

Професійні рекомендації редакторки сайту «Доступ до правди» Лесі Ганжі про особливості роботи у зоні конфлікту.

Потрібно розуміти, навіщо ми там

Треба чітко собі сказати: ми приїхали не як агітатори і пропагандисти. Ми приїхали як журналісти: почути людей та викласти їхню думку для інших. Ми спостерігачі.

Я сформулювала своє завдання так: приїду в Донецьк, бо хочу подивитися, як живе це місто під час окупації, що відбувається з людьми, як вони працюють, як і за що живуть, якими бачать свої перспективи. І я їду не для того, щоби потім сидіти у підвалі. Я їду, щоби повернутися й написати.

Жоден журналістський матеріал чи вдалий синхрон не вартий людського життя

Найважливіше на окупованій території – це безпека. Жоднен журналістський матеріал чи вдалий синхрон не вартий людського життя. Тому треба знати, як зайти у ситуацію і як з неї вийти.

Маєте бути зосередженими. Сюди ви приїхали не гуляти – ви журналіст. Ви на роботі. Незалежно від того, чи увімкнений диктофон.

Я не знаю, як заробляти на журналістиці. Я знаю, як на неї витрачати

Коли ви їдете на окуповану територію, скажімо, зі Львова чи з Києва, то у будь-якому разі витрачаєте свій ресурс: сили, час, гроші, нерви, зусилля. Ви мусите знати, заради чого все це. Продумуйте теми заздалегідь.

Працювати від редакції і самостійно – два зовсім різні види організації. У першому випадку ви обдумуєте теми з редактором, отримуєте завдання. Редакція конструює і оплачує поїздку. Тоді ви можете собі дозволити найважливіше на тій території – транспорт. І кращі теми.

hanzha

Проте на сьогодні єдина модель, яка дозволяє реалізуватися у професії, – це коли ви самі придумуєте собі теми та їдете туди, куди вважаєте за потрібне. Плануйте репортажі та інтерв’ю ще вдома, домовляйтеся з редакторами. Вам потрібно набрати замовлень. Кожен день має бути розписаний, бо коштуватиме дорого: проживання, харчування, витрати на транспорт. Тому ви повинні знати свій розклад погодинно. Ви їдете туди не жити, а працювати.

Комунікуйте із людьми у межах їхньої професії, а не поглядів

Забудьте запитання: «Ви за ДНР чи Україну?». Там, де люди говорять про себе і свою роботу, вони відкриваються. І тоді готові сказати більше.

Люди говоритимуть щось на зразок «Нас бросили, нас некому защитить!». І ви це чутимете багато разів. Звісно, складно такі речі не сприймати як особисті закиди. Просто не виключено, що ви будете для них тією єдиною Україною, з якою вони можуть комунікувати. Тому говоритимуть з вами як із державою. І висуватимуть вам претензії, які хотіли би висунути державі.

Не дискутуйте

Якщо ви відчуваєте, що ситуація напружена, не вступайте в дискусію. Ви приїхали слухати, а не агітувати за українську владу. Ваше завдання – зайти і вийти. Бо якщо ви цього не зробите, і дискусія переросте у протистояння, є ризик постраждати чи бути ув’язненим. Тож ви не зможете виконати своє головне завдання – написати репортаж.

Ви приїхали за матеріалом, а не побитися чи організувати мітинг. І хоч дискусія зайва, але позначати позицію у діалозі можна. Головне – не брехати. Люди, які живуть у напруженій ситуації, мають інтуїцію, як у дикого звіра. Вони відчувають неправду одразу, адже від цього залежить їхнє виживання.

Ми завжди повинні шукати цю шпарину, щоб не збрехати, але і не видати себе з головою. Треба вміти так сформулювати своє ставлення чи позицію, аби не було відвертої брехні, але і щоб це вам не загрожувало. Все виправдовується безпекою.

На блокпостах теж не сперечайтесь

Це заборонено. Не доводьте власної правоти. І хабарів теж не треба давати на самому початку. Намагайтеся домовитися й бути привітним. Зважайте, що і кому говорите. Причина поїздки та перебування має звучати переконливо.

На блокпостах краще не показувати паспорт, наприклад, із київською пропискою. Жінкам легше — на вас просто не звертатимуть уваги. Це ніби шапка-невидимка, яка дає можливість проскочити. Мені здається, чоловікам у таких випадках небезпечніше, особливо якщо це хлопці призовного віку. Я знаю журналістку, яка, гуляючи Донецьком, паспорт взагалі залишала вдома. Бо прописку і місце народження краще нікому не показувати. Безпечніше сказати, що його просто немає.

Акредитація – це єдиний легальний документ, який реально працює

Журналістське посвідчення – це бомба уповільненої дії проти вас. Думайте про те, які маєте документи і як готуєтесь до роботи.

Без акредитації ви взагалі не зможете працювати. Їх є два види: цивільна та військова. Аби отримати військову, потрібно пройти п’ятиденну перевірку. І є ризик, що журналісту згадають участь в Майдані, підтримку української армії тощо. Утім ще є цивільна – підходить для «соціалки».

У будь-якому разі акредитація є обов’язковою. А ще ви завжди повинні знати, що і кому відповідаєте. Будь-яка людина може запитати, що ви тут робите. І ви маєте сказати так, щоби не викликати тривожних асоціацій чи зайвих підозр.

Наприклад, кажете: «У мене акредитація ДНР. Тобто мене вже перевірили. Ви, бабусю, теж хочете мене перевірити після вашого МГБ? Ви не довіряєте МГБ?». Використовуйте все, що у вас є. Треба виглядати переконливо.

Прес-карта АТО – це акредитація від української Служби безпеки. Мені радили її заховати і не носити з собою на окупованих територіях.

hanzha_2

Ви не Бетмен

Ви спілкуватиметеся з людьми, які пережили дуже багато. Можете почати говорити з людиною у нормальному стані, а наприкінці розмови вона буде в істериці. Пам’ятайте: ви не Бетмен, не маєте всіх рятувати. І навіть не мусите вірити цій людині. Для початку ви повинні просто зафіксувати ситуацію. Усвідомлюйте, що співрозмовники часто перебуватимуть у нестабільному стані. І якоїсь миті в аналогічному стані опинитеся ви. Не списуйте це на поганий настрій чи хворобу. Інакше просто не може бути.

 

Можливо, для них ви єдина людина, готова слухати

Люди, з якими ви спілкуватиметеся, багато втратили

Вони втратили дім, а це одна з основ людського існування. Кожна зруйнована квартира – це чиєсь зруйноване життя. В Україні для того, щоб заробити на квартиру, інколи мало життя одного покоління. Ми часто маємо справу з людьми, які втратили все. Можемо багато говорити про цінність людського життя, але цінність дому теж є величезною. Ви зустрічатимете людей, яким дали місця в обшарпаних старих гуртожитках. Там буде розламана підлога, брудні стіни, єдиний душ у підвалі на всю будівлю, дитина, яку миють у тазу, а вона питає: «Мам, а когда мы уже поедем домой и будем мыться в ванной?». І навіть якщо у людей доти не було палаців, вони все одно мали, скажімо, кришталеву люстру і килими, на тлі яких робили сімейні фото. І це багато. І цього вже немає. Як і жодних гарантій на завтра. Можливо, для них ви єдина людина, готова слухати. Завжди про це пам’ятайте.

Нейтральна лексика – це не тільки про «бойовики», «терористи» і «ополченці»

Пам’ятайте, що модальність, яку ви використовуєте, має бути нейтральною.

У вашому репортажі людина має себе впізнати. Якщо вживатимете слова на зразок «проверещала» або даватимете репліки не її мовою, то вона себе не побачить. Пам’ятайте, що, крім іронії і сарказму, мова має широкий арсенал засобів, яким треба користуватися. Підколи і фамільярність, можливо, доречні будуть у дружній розмові. Там, де усі свої. А ви пишете про людей, з якими у вас взаємна незгода. Це суб’єктивність, яку треба поважати. Описуйте тими мовними засобами, які не будуть ображати цю людину. Замість «проверещав» можна завжди сказати «перейшов на верхній регістр».

Пишіть тією мовою, якою хочете

Зараз формати багатьох видань дають можливість писати і російською, і українською. Вибір залежить від вас. Переважно я відштовхуюсь від мови героїв. Якщо у мене багато реплік і важливо передати не тільки те, що говорили герої, але і те, як вони говорили, то віддаю перевагу російській. Українські синхрони в російському репортажі набагато вигідніші стилістично. Звісно, ми можемо все перекласти – це буде адекватно. Але я помітила, що українські синхрони в російському тексті грають набагато краще, ніж російські в українському. Російські чомусь сприймаються як негативний маркер проти героя. А українські – за.

hanzha_3

Анекдоти допоможуть уникнути лобового зіткнення

Якщо ви відчуваєте будь-який тиск з боку співрозмовника, це сигнал, що цього зіткнення треба уникнути. Якщо вас примушують зробити те, чого ви не хочете чи не збирались робити, то завжди можна віджартуватися. І зазвичай на людей це справляє набагато краще враження, ніж гостра суперечка з кров’ю.

Ви несете повну відповідальність за те, що написали

Варто уникати іроній і будь-яких обзивань. Дискусії на зразок «Називати терористами чи не називати» – це про те, чи хоче український народ знати, що відбувається на окупованих територіях. Для мене відповідь така: ні, наше суспільство цього не прагне. Натомість хоче обзиватися.

Обзивання стали важливішими за реальність і ту правду, яку ми можемо звідти привезти. В іншому разі суспільство змирилося б із тим, що ніхто нікого не буде називати терористами і підставлятися через одне найменування. Нелогічно підставляти себе через номінатив. Особливо, коли заради цього доводиться нехтувати важливим: тим, що можеш звідти привезти, побачити і показати. Засудити чомусь виявляється важливішим, ніж дізнатися, що відбувається.

Історію війни пишуть про анонімів

Думайте про безпеку героїв. Інакше потім просто не зможете собі пробачити. Війна нас розбестила проти стандарту, який називається «точність». Ми перестали вказувати імена і фотографувати своїх героїв. Ми показуємо їх із заплющеними очима, у балаклавах, Світлану називаємо Катею, прізвищ не згадуємо взагалі. Тобто, якби хотіти цим зманіпулювати, то могли би просто вигадати. Історію війни пишуть про анонімів. Тільки від вас залежить, наскільки точно люди впізнаватимуть себе у цих перейменованих героях. Ви можете змінювати імена, але не слова. Вигадати завжди легше, ніж записати. Все залежить від висоти планки, яку собі поставите.

*Конспект майстер-класу Лесі Ганжі у межах проекту «Медіа про конфлікти» ГО «Львівський медіафорум» та Школи журналістики УКУ

Записала Альона Вишницька

Фото: Олена Зашко, Петро Ткачишин

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.