Малиновий піджак, шестисотий мерседес і шкіряна барсетка  — невід’ємні, подекуди карикатурні показники успіху у 90-тих. Суспільні зміни у різних українських містах в той період висвітлює окрема серія видавництва «Темпора». Першою книжкою був цикл репортажів про тогочасний Ужгород. Другим в серії «Ліхіє дев’яності» стало видання про Суми. На 23-му Форумі видавців презентували ще дві книжки: «Кузня кадрів Дніпропетровськ» Максима Беспалова і «Станіславський феномен» Олега Криштопи. Про те, як трансформувалася країна і її люди на прикладі Дніпра й Івано-Франківська, розповідають автори. 

Олег Криштопа — журналіст і письменник, автор історичної програми «Машина часу» на 5 каналі, лауреат літературних конкурсів від видавництв «Смолоскип» і «Темпора».

Максим Беспалов — журналіст, письменник, тревел-блогер, мандрівник, гравець елітарного клубу «Що? Де? Коли?», лауреат літературного конкурсу видавництва «Смолоскип», автор документальних книг.

Коли почалися дев’яності 

Максим Беспалов: «У мене особисто склалося враження, що початок періоду дев’яностих припадає на той час, коли виникли такі явища як Перебудова і Гласність. Радянське суспільство переживає корінний злам, люди починають вірити у конструктивні та позитивні зміни, сподіваються на краще життя. Утім масштабні переміни у політичній та економічній структурах колишнього Радянського Союзу спровокували виникнення феномену, який ми тепер називаємо «лихими дев’яностими». Завершенням цього періоду в історії України можна вважати Помаранчеву Революцію. Проте цей період можна закінчити і 2016 роком, коли місто Дніпропетровськ припинило своє існування і стало Дніпром. Мені видається, що насправді дев’яності роки повністю закінчились зі зламом системи, яка ще довго існувала на території нашої держави, навіть після розпаду Радянського Союзу».

​Олег Криштопа: «Я зараз передивляюсь історичні серіали про шістдесяті, сімдесяті, вісімдесяті роки по CNN. Автори фільмів до визначення періоду підходять просто — вони починають десятиліття з 1990 року і завершують його 1999-м. Наприклад, вісімдесяті роки закінчуються падінням Берлінської стіни. Але, до періоду дев’яностих років однозначного підходу немає, оскільки він стосується різноманітних сфер нашого життя і має різні аспекти —психологічний, соціальний, культурний тощо. Тому я також ставлю собі запитання про те, коли все-таки починаються дев’яності: з Незалежності чи з 1 січня 1990 року, або ж навіть раніше. Тарас Прохасько, наприклад, вважає що кінець вісімдесятих і є початком дев’яностих. Юрій Андрухович пропонує альтернативну версію, за якою дев’яності почались у 1992 році, коли в Україні виникли складні екологічні проблеми. Я вирішив не протиставляти ці два підходи, а почати розповідь у своїй книзі з кінця вісімдесятих років. З визвольних змагань та боротьби за незалежність України до повного демонтажу старої радянської системи».

image

Фото: Катерина Москалюк

Історії з дев’яностих

Максим Беспалов: «Моя книга не стільки про історію міста Дніпро, скільки про людей. Напевно, половина книги присвячена саме історіям конкретних людей. І я розділив би їх на дві частини. З одного боку, це люди, через яких книжка називається «Кузня кадрів Дніпропетровськ». Політики і бізнесмени. Це Кучма, Тимошенко, Коломойський, Пінчук. Тобто, люди, з якими передусім асоціюється наше місто. З іншого боку — це історії людей, які зазвичай не потрапляють на перші шпальти газет. Одна з героїнь книги — моя мама».

Олег Криштопа: «Справді, героями книжки стали журналісти, письменники, бізнесмени, навіть представники кримінальних структур міста. Окремі постаті вийшли доволі розмитими, оскільки єдина згадка про них — невеличка надгробна плита на цвинтарі. Найцікавіший персонаж моєї книги книжки — це британець із міста Нотінгем, який багато років сидів у тюрмах за дрібні правопорушення, а потім якось потрапив до Івано-Франківська і тут залишився. Він раз на кілька місяців їздив до себе на батьківщину, забирав пенсію, яка була дріб’язком для Британії і казковою сумою для України, і автостопом приїжджав до Івано-Франківська».

Політики. Журналісти. Криміналітет 

Максим Беспалов: «Коли я писав історії про політиків — Коломойського, Тимошенко чи Кучму — серед моїх знайомих обов’язково знаходились люди, які знали їх особисто чи через когось зі своїх. Спрацьовувало правило кількох потисків рук. Тому частину матеріалу про цих людей я знаходив у доступних, відкритих джерелах, а інше мені розповідали знайомі.
​Мені не хотілося приділяти великої уваги кримінальним структурам, тому цій темі я присвятив лише кілька сторінок. Звичайно, писати про дев’яності, не згадуючи якихось кримінальних авторитетів, неможливо.

Тому я розкрив цю тему через історію однієї конкретної людини. Його звали Матрос. Він був своєрідним кримінальним королем Дніпра. Варто згадати, що коли він раптово помер у 1997 році, прощатися з ним приїхали тисячі людей. Є свідчення, що прибуло сорок автобусів і кілька сотень автомобілів — увесь кримінальний світ з пострадянського простору.
​В Дніпрі, на головній алеї одного з міських цвинтарів, можна побачити цілий ряд з кількох десятків поховань зі своєрідними надгробками. Наприклад, один кримінальний авторитет стоїть біля зображення шестисотого мерседеса, в руках у нього келих, а на капоті автомобіля —пляшка горілки. Фактично, ціла епоха дев’яностих на одній алеї».

Олег Криштопа: «В Івано-Франківську на початку дев’яностих з’являлось багато нових каналів. Здавалося, що тут місцевого телебачення більше, ніж в будь-якому іншому місті. Люди, попри бідність, купували і читали місцеву пресу і дуже жваво обговорювали життя міста. Тобто громада існувала у політичному вимірі».

Дев’яності на обкладинках

​Максим Беспалов: «Андрій Єрмоленко намалював на обкладинці зрозумілі символи: бізнесмен у малиновому піджаку і зелених штанях, дівчина у короткій спідничці і бультер’єр — особливо популярна у дев’яностих порода. А ще тут зображений готель «Парус», який почали зводити ще за Брежнєва, але так і не здали в експлуатацію через аварійний стан будівлі. Зараз тривають переговори з каналом Discovery про спеціальну програму, у якій готель нарешті зруйнують».

​Олег Криштопа: «На обкладинці моєї книжки — збірний образ людини дев’яностих, а ще жінка-продавець як символ «совка» і автомобіль «Жигулі». Слід згадати, що на початку дев’яностих почали завозити вживані машини, і навіть таксисти їздили на мерседесах. А ще ту зображений вокзал — головні ворота, з яких починається знайомство з Івано-Франківськом».

Основне фото: Дар’я Проказа

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.