img_8133 FavoriteLoading 

Художній репортаж перебуває на межі журналістики і літератури. Історії реальних людей у жанрі нон-фікшн вже давно популярні за кордоном, тоді як в Україні це лише починає завойовувати масового читача. MediaLab пропонує підбірку з 10 книжок з українськими репортажами, які не можна не прочитати.


 

Veni,Vidi, Scripsi «Війна. Життя de facto»

Всеукраїнський конкурс «Самовидець» вже вчетверте визначив 10 найкращих художніх репортажів. Збірка «Війна. Життя de facto» розповідає про події на Сході України очами очевидців: лікарів, волонтерів, військових, мирних жителів.

«Це спроба розібратися в тому, як виглядає життя de facto в часі, коли країна перебуває у стані неоголошеної війни, коли маємо анексовані території, а реальний та задекларований стан справ різко відрізняється», — йдеться у передмові книжки.

До збірки увійшли репортажі «Крим. Росія. Назавжди?», «Донецькі сутінки», «День після Дебальцевого», «Краматорськ. На вихід», «Хроніки сірої зони», «Між Ісусом і Леніним», «Нове життя за старими правилами» та інші.

Майк Йогансен «Подорожі філософа під кепом» 

Дагестан, Казахстан, радянська Болгарія та єврейські колонії — книжка Майка Йогансена є свідченням зародження українського художнього репортажу ще у 20-х роках минулого століття. Збірка з п’яти подорожніх нарисів автора належить до серії «Наші 20-ті», у межах якої видавництво Темпора відроджує авторів, чиї тексти були «забутими» з ідеологічних міркувань за часи радянської влади.

Майка Йогансена називають «чудомайстром», дотепним і талановитим письменником, який може про що завгодно у світі розповісти цікаво: і про мандрівку навколо власної кімнати, і про пригоди сірникової коробки. Натомість автор виходить за межі власної квартири і їде розповідати про нафту у Казахстані, про гоніння євреїв у Нікопольському районі, а також про Дніпровсько-Бузький лиман під час путини.

«Шлях під сонцем»

Ще одна збірка подорожніх репортажів шістьох українських письменників з серії «Наші 20-ті». Автори з різними долями, зацікавленнями та світобаченням пишуть про свої мандрівки. Полишаючи статистику і нудні факти, вони більше акцентують на розповіді через зустрічі, пейзажі, цікаві випадки. До книжки увійшли тексти «Від Арктики через тропіки», «Рейд у Скандинавію», «Чобіт Європи», «Старим Дніпром в останній раз» та «Шляхи під сонцем».  

«Перечитайте репортажі 1920-х років, — закликають у передмові до книжки, — вони на сорок років випередили американську нову журналістику. Мар’янов ще тоді оцінив роль діалогів і живого мовлення в репортажах. Полторацький щедро застосував оповідь від третьої особи. Поліщук маніакально уважний до деталей, до змін, що відбуваються з ним, з людьми у його оточенні. Трублаїні вміє почати з середини і переставити сцени так, щоб виникто відчуття кіномонтажу. Що вже казати про погляд автора, виражений у репортажі».

 

img_8219

Серія «Ліхіє дев’яності»«Кухня кадрів Дніпропетровськ» Максима Беспалова та «Станіславський феномен» Олега Криштопи

Дві книжки з серії «Ліхіє дев’яності» занурюють читача у атмосферу бурхливих змін. Автори розповідають про перевороти у географії, політиці та культурі їхніх міст, зачіпають історії реальних людей, показують їхнє життя і спосіб мислення.

У книзі «Кухня кадрів Дніпропетровськ» автор бере на себе сміливість коротко розповісти у першому ж розділі про історію міста і регіону, зокрема про протистояння та співіснування у ньому трьох типів свідомості: імперської, радянської та патріотичної. Окремо Максим Беспалов зображує деіндустріалізацію та індустріалізацію регіону: «Дніпропетровськ за радянських часів був одним із найбільших у СРСР промислових центрів, а тому розпад традиційних економічних та виробничих зв’язків серйозно вдарив по місту, змусив його змінюватися, шукати нові шляхи і можливості, нові точки зростання».

Олег Криштопа у «Станіславському феномені» розповідає про Івано-Франківськ періоду дев’яностих, зосереджується на описі побуту городян та знакових локаціях тих років. Оповідь він доповнює особистими спогадами, крізь які простежуються типові ситуації і настрої, притаманні «ліхім дев’яностим».

img_8232

Богдан Логвиненко «Перехожі. Південно-Східна Азія»

Журналіст і блогер Богдан Логвиненко п’ять років мандрував світом, кілька з яких провів у Південно-Східній Азії. У своїй книжці автор розповідає короткі історії про тих, кого він зустрів під час подорожей Тайландом, Лаосом, В’єтнамом, Малазією та Сінгапуром. Насичені деталями тексти він доповнює колоритними фотографіями, що робить усіх його героїв реальнішими для читача. На сторінках можна зустріти корінних мешканців цих країн і туристів, індійських студентів і в’єтнамських мільйонерів, типових таксистів і нетипових власників кафе: «Вміщені тут історії майже не пов’язані одна з одною, тож можете читати їх хоч з кінця. Це те, що вдалося записати під час подорожей — на вісімдесятому поверсі хмарочосу, під пальмовим листком, яким я закривався від дощу, на мішках з бананами… У потягах, автобусах, на літаках, човнах — і навіть на мопеді».

Наталія Гуменюк «Майдан Тахрір. У пошуках втраченої революції»

У контексті української репортажної літератури важливе місце посідає книжка журналістки hromadske.ua Наталки Гуменюк. Вона ще під час подій на Майдані вирушила у подорож країнами Близького Сходу, щоб віднайти «втрачену революцію». Країни, об’єднані «Арабською весною» стали багато у чому праобразами подій у Києві. Без грошей, бронювань дорогих готелів і знайомих авторка вирушає у Йорданію, Іран, Єгипет, Туніс, Палестину, Сирію, Ірак та Туреччину. Спілкуючись з місцевими революціонерами, вона розповідає про роль хіпстерів, митців, блогерів та журналістів у подіях того часу, а паралельно зачіпає теми рівності, релігії, заборон та відносин влади і народу.

img_8245

Денис Казанський «Чорна лихоманка: нелегальний видобуток вугілля на Донбасі»

У розмові про український репортаж, не можна не згадати книжку відомого донецького блогера і журналіста Деніса Казанського. Протягом 2011-2014-го років він ретельно вивчав тему нелегального видобутку вугілля на Донбасі, про що написав у своїй книжці «Чорна лихоманка». Автор передає панораму шахтарського життя останніх 20 років, описує схеми збуту сировини, домовленості з владою, говорить про жертви серед звичайних робітників та величезні прибутки окремих осіб:

«Поки ми можемо констатувати лише те, що Донбас на довгі роки став унікальним полем експериментів, величезною лабораторією під відкритим небом, де суспільство пережило карколомні метаморфози. І всі ці шалені події, гротескні шахти-дірки, жахлива дитяча праця та загибель сотень людей у виборках назавжди стануть сторінками новітньої української історії. Можливо, однієї з найтрагічніших історій у світі».

Олег Криштопа «Україна: масштаб 1:1» 

Одного дня журналіст Олег Криштопа взяв мапу, сів у автомобіль і поїхав досліджувати Україну. Не таку, як ми її бачимо на карті, а у точному масштабі — 1:1. Селища, маленькі містечка, Галичина, Полісся, Дике поле і Крим — кожен клаптик країни пізнав численні трансформації і сформував характерний уклад життя місцевих мешканців.

Письменник через долі окремих людей описує історію регіону, а за допомогою фактів і майстерності розслідувача говорить про екологічні проблеми біля Шацьких озер, хімічну загрозу узбережжю Криму, повені у Прикарпатті і Закарпатті. Зачіпає автор і суспільно-політичні теми, підіймаючи питання національної ідентичності мешканців різних регіонів країни, вседозволеності мажорів на колесах і взаємовідносин депутатів і бізнесменів, які і досі живуть за законами дев’яностих.

img_8241

Максим Беспалов « Шлях на край світу. Українські пілігрими на Camino de Santiago»

Шлях сучасного українського паломника іспанськими дорогами до Собору Святого Якова. Якщо колись ця проща була лише для вірян, то тепер це місце відвідують тисячі туристів і навіть атеїстів. У своїй книжці автор акцентує на особливому спільному відчутті мандрівників і насичує розповідь історичними й культурними екскурсами. Письменник знайомить читача зі звичками Гемінгвея і специфічним досвідом спостерігання ботафумейро. Переносить із собою у всі собори, притулки для пілігримів, музеї та бари: «Каміно – це кожен іх тих, хто місив своїми чоботами дороги Іспанії, хто жив цією ідеєю, хто рахував пройдені за день версти, боровся з водянками, хто вив від втоми при підйомі на перевал О-Себрейро, хто плакав від щастя, діставшись до самого кінця, до Собору!».

Фотографії авторки