FavoriteLoading 

Фейсбук-смітник, місцева газета як зламаний стрижень спільноти, перетворення безсторонніх видань на опозиційні і провал data journalism. Що обрання Трампа значить для американських медіа.

Злегка адаптований переклад колонки, написаної директором The NiemanLab Джошуа Бентоном у день, коли стало відомо, що новим президентом Сполучених Штатів Америки став Дональд Трамп.


 

Завдання журналістики – розповідати спільноті про неї саму. Під час президентської виборчої кампанії 2016 року американські медіа завалили цю роботу. Те, що перемога Дональда Трампа стала такою несподіванкою – цілковитим шоком, якщо чесно – як для журналістів, так і для значної частини їхньої аудиторії, є свідченням того, як кепсько ми робили свою роботу. Дискурс американської політики існував у двох самодостатніх вимірах, які ніколи не перетинались. Лише тоді, коли діаграмa Венна нарешті склалaсь у скриньці для бюлетенів, стало ясно, наскільки роз’єднаними насправді є ці виміри.

А вранці наступного дня прийшло тривожне усвідомлення: структури нинішньої медійної екосистеми заохочують цей розкол і чимдалі його поглиблюють.

Занепад традиційних моделей медіабізнесу, зростання персоналізованих стрічок новин у соціальних медіа, якими легко поширюється контент, розмивання ринку журналістської праці – ці проблеми, як розширення всесвіту, відштовхують нас одне від одного в усі боки.

Винуватців багато, та головний із них – Facebook. З усіма своїми суперсилами – охоплюючи два мільярди людей щомісяця, залучаючи більше трафіку й уваги до новин, ніж будь-хто у світі, – Facebook також стає місцем, де якість інформації вже не є цінністю. Наша демократія має багато проблем, але найкраще їй допомогло б, якби Facebook почав дбати – по-справжньому дбати – про правдивість матеріалів, які поширюють його користувачі.

Як не разне два, а три) доводив редактор BuzzFeed Крейґ Сілвермен  – і користувачі Facebook не дадуть збрехати – соцмережа стала клоакою дезінформації. Почасти ця дезінформація має ідеологічне підґрунтя, проте значною мірою зумовлена системою економічних стимулів, сконструйованою Facebook. Фальшивки, що підтверджують упередження користувачів соцмережі, поширюються як лісова пожежа. І їх значно дешевше створювати, ніж справжні новини.

Один приклад: я родом із маленького міста на півдні Луїзіани. Напередодні виборів я поглянув на Facebook -сторінку чинного мера цього містечка. Серед посилань, які він поширював протягом останніх двох діб, були такі: «Гіларі Клінтон закликає до громадянської війни, якщо Трамп буде обраний», «Папа Франциск шокував світ, благословивши на президентство Дональда Трампа», «Барак Обама визнав, що народився в Кенії», «Агент ФБР, підозрюваний у зливанні матеріалів про корупцію Гіларі, мертвий».

Це не медійні матеріали, спрямовані проти Гіларі Клінтон, хоча таких на сторінці мера також не бракувало. Це вигадки, брехні, фальшивки. Facebook став платформою для масового поширення цих побрехеньок – почасти через те, що неправда поширюється дуже легко. «Благословення» папи Франциска поширили понад 868 тисяч разів, тоді як спростування має лише 33 тисячі шерів.

У своїй колонці, опублікованій напередодні виборів, журналіст The New York Times Джим Рутенберґ пише, що «ліками від брехливої журналістики є приголомшлива доза доброї журналістики». Хотів би я, щоб це було правдою, але це не так.  Про Трампа і виборчу кампанію взагалі було написано грандіозну кількість якісних журналістських матеріалів – як мастодонтами медіагалузі на зразок New York Times i The Washington Post, так і народженими за цифрової доби на кшталт BuzzFeed i The Daily Beast. (Телевізійники теж чудово попрацювали, хоч висвітлення виборів у телеефірі й було не завжди на висоті.) Кожен, хто хотів доброї журналістики, міг зібрати щедрий врожай.

Проблема в тому, що замало людей шукало цю журналістику. А багатьом із тих, хто шукав, бракувало довіри, щоб дозволити їй уплинути на їхній вибір. І навіть ті, що прислухались до якісної журналістики, водночас піддавалися впливу мішанини з побрехеньок і дурниць.

Я завжди скептично ставився до розмов про «бульбашку фільтрів», таку собі ментальну самоізоляцію, зумовлену тим, що ми бачимо в соціальних мережах лише те, з чим погоджуємось. Авжеж, люди схильні натискати на посилання, які відповідають їхнім поглядам, але хіба це не є лише онлайновим аналогом того, як наші друзі й рідні в реальному світі зазвичай поділяють наші погляди? Facebook провів дослідження,  результати якого доводять, що насправді мережа робить інформаційний простір людині розмаїтішим, адже її френди походять із ширшого спектру соціальних груп (ваш колишній однокласник, сусід вашої мами, випадкова знайома з пляжу), ніж люди, з якими вона обговорює новини в реалі.  

Проте я дійшов думки, що розквіт фейкових новин – а також «зливних бачків», цих низькопробних політично заангажованих сайтів-агрегаторів, – зробив бульбашку фільтрів убивчою. Забагато людей, які зробили свій вибір під впливом вигадок, прочитаних в інтернеті.

(До речі, про бульбашку фільтрів: зараз, після виборів, моя френдстрічка в Facebook сповнена розпачливими дописами моїх ліберальних університетських знайомих або медійників. Тим часом мої родичі й друзі з Півдня пишуть радісні пости, але їх доводиться шукати, бо Facebook не показує їх у френдстрічці.)

Що може зробити Facebook, щоб вирішити цю проблему? Є різні ідеї, багато з яких доволі важко втілити. Одна з найпростіших – найняти редакторів, що контролюватимуть якість найпопулярніших повідомлень. Свого часу Facebook уже робив таку спробу, але звільнив команду редакторів під тиском критики з боку консерваторів. Це був боягузливий вчинок, який призвів до того, що алгоритм формування стрічки Facebook почав пропонувати фальшиві новини мільйонам користувачів дедалі частіше, частіше й частіше.

Інша ідея – найняти команду журналістів, яка виловлюватиме, принаймні, найпаскудніші фейки з потоку новин. Ідеться не про полемічні матеріали, автори яких оперують перекрученими фактами, а саме про вигадані новини. Матеріали, неправдивість яких підтверджена, отримуватимуть нижчий пріоритет в алгоритмі формування стрічки, а користувачів, які намагаються їх поширювати, попереджатимуть, що це фейк. Матеріали сайтів, які регулярно публікують фейки, можуть узагалі не відображатись у стрічці.

Чи будуть ці або інші ідеї сприйняті як зазіхання на свободу слова? Авжеж. Такі задумки легко задушити критикою, як, на мою думку, сталося з Facebook, який здався й відмовився від ручного редагування стрічки. А тепер позиціонує себе як нейтральний ресурс, який подає своїм користувачам цікавий їм контент. Я не знаю, яке вирішення цієї проблеми буде правильним, але точно знаю, що Марк Цукерберґ повинен почати цим перейматись, адже це ключ до здоров’я нашої інформаційної екосистеми.  

Є ще кілька питань щодо майбутнього американських медіа, які постали в процесі виборчої кампанії.

Стрижень спільноти слід полагодити. Наскрізною темою незліченної кількості дописів прибічників Трампа був занепад спільноти. Фабрики закриваються, церкви порожніють, традиційні зв’язки між членами місцевих громад розірвані. Не забуваймо про те, що, особливо в маленьких містечках, місцева газета належала до ключових інституцій, що творили спільноту: щоденна чи щотижнева порція історій, що пов’язувала вас із вашими сусідами.

Усі знають, що криза здесяткувала газети, але не всі усвідомлюють, що цей процес не був рівномірним. Як я вже писав, перехід від паперу до цифрового формату швидше відбувається в Нью-Йорку, Вашингтоні та інших великих містах на Атлантичному та Тихоокеанському узбережжях.

Один із найчіткіших меседжів, що підкорили серця виборців Трампа – якраз те, що еліти узбережжя не служать їхнім інтересам.  

Занепад друкованої преси, схоже, прискорюється, і під час президентства Трампа, без сумніву, люди читатимуть дедалі менше місцевих і дедалі більше загальнонаціональних новин. Які медіа можуть стати новим стрижнем для спільноти? Подекуди цю роль відіграють локальні онлайн-видання (до речі, в нас є онлайн-курс про це, – примітка MediaLab), але й вони розподілені нерівномірно: їх більше в університетських містах і заселених середнім класом передмістях, аніж у місцевостях, де переважають виборці Трампа. Чи вважатимуть загальнонаціональні видання розвиток мережі локальних редакцій справою, вартою заходу? Чи схоче бізнес інвестувати в такі проекти?

Розколена країна – розколені медіа. Чи підштовхне обрання Трампа деякі провідні медіа в ліволіберальному напрямку? Стандарти журналістики ХХ століття, що вимагали від газет безсторонності, були почасти відповіддю на вимоги ринку – прагненням зібрати масову локальну аудиторію. То чи спричинить очевидний розкол в американському суспільстві зростання кількості медійного продукту, адресованого більш заможним і прогресивним аудиторіям? І чи журналісти та редактори цих видань – які, чесно кажучи, не дуже-то голосували за Трампа, – почнуть поводитись як опозиціонери?

Виконавчий редактор The New York Times Дін Баке нещодавно говорив, що участь Трампа у виборчих перегонах додала газеті «сміливості, якщо вам завгодно. Я думаю, він підштовхнув нас – змусив нас, як він часто це робить, – впевненіше називати брехню брехнею». Чи посилиться цей ефект за президентства Трампа?

А що буде з виданнями цифрового покоління – BuzzFeed, Mic, Fusion що побудували стратегії наповнення на уявленні про прогресивні погляди цільової аудиторії? Чи побільшає в них матеріалів, що пропагують толерантність і мультикультуралізм? Або ж – знов-таки, зважаючи на вимоги ринку – чи не побачить хтось із них потенційної цільової аудиторії у виборцях Трампа?  

Як ми могли так облажатися – пояснюємо в 17 картках. Як ринок журналістики даних і роз’яснювальної журналістики відреагує на той факт, що півторарічні роз’яснення й аналітичні викладки виявились хибними? Вранці дня виборів The Huffington Post повідомив своїх читачів про 98-відсоткову ймовірність обрання Гіларі Клінтон; The New York Times давала їй 85%. І не забуваймо про всі ці наукові обґрунтування неможливості перемоги Трампа.

До появи соціальних медіа, подкастів і коментарів до соціологічних досліджень думки журналіста про те, хто, найімовірніше, переможе на виборах, були відомі хіба що друзякам, із якими він пив пиво після роботи. Цього разу журналісти демонстрували свою зарозумілість усім. Стів Корнацкі з MSNBC зауважив, що журналісти кепкували з кожного слова Трампа, замість того, щоб хоча б спробувати зрозуміти його логіку.

Кажуть, ми маємо ті медіа, на які заслуговуємо. Що журналістика, яку ми бачимо, є відображенням бізнес-структур та рішень аудиторії, а не результатом свідомого впливу еліт на громадську думку. В цьому є значна частка правди. Та медіаконтент, який ми створюємо і споживаємо, є продуктом живих людей, а не систем, і ці люди зараз у шоці. Якщо ми хочемо зробити медіа кращими, мусимо думати про ці проблеми у значно ширшому контексті, ніж минула ніч виборів. І знадобляться зусилля всіх – журналістів, читачів, ІТ-компаній і всіх інших – аби це здійснити.  

Оригінал тексту: Джошуа Бентон, NiemanLab

Переклад: MediaLab