FavoriteLoading 

Вірити у фейки почали задовго до того, як винайшли інтернет і вигадали слово «постправда».


У 1835 році ще не було глобалізації, інтернету і Трампа, а от фейкові новини вже були. Тепер, завдяки цифровим технологіям, вони поширюються набагато швидше і є основним інструментом постправди. Однак масові маніпуляції у ЗМІ — все ж не винахід ХХІ сторіччя. MediaLab розповідає історію першого медійного фейку, який за 6 днів став найбільш обговорюваною новиною Америки і Європи.

Американська газета The Sun, а пізніше — The New York Sun, створена в 1833 році, була «пресою одного пенні» — дешевою газетою з таблоїдним контентом та великим накладом.  

25 серпня 1835 року у цій газеті, яка вже виходила накладом 8 тисяч примірників, опублікували матеріал із довгою назвою «Великі астрономічні відкриття, які нещодавно зробили сер Джон Гершель, Л.Л.Д. Ф.Р.С. & ко на мисі Доброї Надії [з доповнення до Единбурзького наукового журналу]». Попри заплутаність заголовку, вступ статті інтригував:

«У цьому незвичному доповненні до нашого журналу ми маємо за щастя представити  британському суспільству, а звідси і всьому цивілізованому світу, нещодавнє відкриття в астрономії, яке поставить вічний монумент епосі, в якій ми живемо, і надасть нашому поколінню людського роду величне виокремлення серед інших поколінь впродовж усіх майбутніх сторіч».

Перший матеріал циклу розповідав про те, як вчений Джон Гершель винаходив інноваційний мікроскоп. Лонгрід містив детальний технічний опис добору матеріалів для оптичного пристрою, пошуку потрібного заводу, фінансування й фінальних параметрів мікроскопу. Останній параграф стверджував, що через особливі лінзи мікроскоп може навіть дослідити комах, які живуть на Місяці.

Наступного дня у тексті цієї ж серії йшлося про перші відкриття на Місяці — химерні темно-червоні квітки, базальтові породи, пляжі блискучого білого піску, хребет зі зубчастих скель зеленого мармуру, масивні кратери, величезні кришталі аметисту, мертві річки. В інших статтях уже описували види тварин на Місяці — єдинорогів, двоногих бобрів, схожих на кіз істот з синьою шкірою, а також гігантських кажанів з людськими обличчями. Останні харчуються місячними фруктами й постійно дискутують між собою. Загалом серія матеріалів і досі дивує детальними описами всіх мешканців Місяця, а також довжиною кожного тексту  (наразі пдф-файл з усіма текстами — це 54 сторінки).

Ефект був приголомшливий. Газета збільшила свій наклад з 8 до більш ніж 19 тисяч примірників, випередила наклад The Times в Лондоні. Більшого накладу не мала на той час жодна інша газета.

Мешканці Нью-Йорка обговорювали, чи дійсно написане у газеті правда, і якщо так, чого чекати від таких відкриттів.

Кілька людей зафіксували це у своїх щоденниках. 30 серпня 1835 року молодий нью-йорківець Майкл Флоу написав: «Цікаву дискусію щодо деяких відкриттів на Місяці розпочав сер Джон Гершель. Чоловік виявив не тільки дерева та тварини, але навіть кажаноподібних людей». Філіп Хон, колишній мер Нью-Йорка, також зробив запис про місячні відкриття у своєму щоденнику, відзначаючи, наскільки детально вченому вдалося дослідити життя за межами Землі.

До речі, великий наклад The New York Sun став можливим завдяки технічному прогресу. Видання використовувало паросистемні друкарські машини, які дозволяли випускати десятки тисяч екземплярів газет за низькою ціною. Крім того, The New York Sun придумали інноваційний для того часу спосіб розповсюдження: користувалися послугами хлопців, які продавали номери на вулиці, вигукуючи заголовки. The  Sun стала першою газетою у світі, яку розповсюджували таким чином.

До кінця серпня більшість інших нью-йоркських ЗМІ, включно із New Yorker і New York Times, почали перевидавати розповідь. Однак були й ті, хто не повірив в історії про Місяць. Наприклад, редакція щоденної газети New York Herald, головний конкурент The Sun, скаржилася на своїх сторінках, що «геніальна містифікація продовжує циркулювати серед населення».

Згодом виявилося, що автором місячних оповідей був Ричард Адам Лок, редактор The Sun. Упродовж першого року після випуску містифікації чоловік відкидав будь-які звинувачення науковців і журналістів щодо її неправдивості.

Восени 1836 року Лок почав працювати у новоствореній газеті The New Era. Один із матеріалів він підписав своїм ім’ям, додавши «автор місячної містифікації». Це було першим публічним зізнанням творця масштабного фейку. Через три роки пан Лок пристав на пропозицію редактора газети The New World розповісти всю правду про доповіді з Місяця. Там автор написав, що цикл його історій був «виснажливою сатирою», «обманом» і не дуже вдався, адже був занадто детальним, аби сприйматися як пародія. Своєю сатирою він хотів показати, як релігія впливає на науку.

Попри те, що до випадку The Sun існувало багато неправдивих історій, «Велика місячна містифікація» вважається першою масштабною вигадкою, яка ширилася світом через засоби масової інформації. Тому її також можна назвати першим гучним випадком фейкових новин, про які так багато розмірковують сьогодні. Ця історія про Місяць свідчить, що, окрім пристрасних вигадників і просунутих, як на свій час, технологій, люди будь-якої епохи ласі на фантастичні новини. Тому кажаноподібні люди на Місяці, директива довжини огірків від ЄС чи київська хунта завжди будуть захоплювати більше, ніж реальні речі.

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.