Ведуча новин на каналі «Україна» Ольга Грицик про роботу над собою, емоції в роботі ведучої новин та звичку до професійної відстороненості.


Львів’янка Ольга Грицик працює в теленовинах уже двадцять років: починала на львівському телебаченні, а 2004 року переїхала до Києва. Вона вела новини на каналах К1, «Інтер», а зараз працює в новинах «Сьогодні» на каналі «Україна». «Все почалося з того, що я не любила точні науки, – розповідає Ольга про те, як прийшла до тележурналістики. – Зрозуміла, що гуманітарні спеціальності – це моє все, а журналістика здавалась найкращою дорогою, якою треба було йти. Пам’ятаю, що в школі добре вдавалися твори – писала їх не тільки за себе, а й для однокласників». Тепер вона каже, що робота телеведучої – така сама, як і будь-яка інша.

 

І вона має певні правила. Насамперед, ведучий повинен дуже добре орієнтуватись в інформаційному полі, бути ерудованим у багатьох сферах життя. Адже ти не будеш цікавим глядачеві без широкого світогляду. Важливу роль відіграють поставлений голос, добра дикція, зовнішність, а ще вміння швидко реагувати на екстремальні ситуації. Бо буває так, що за три хвилини до ефіру треба екстрено приймати важливе рішення разом із редактором.

Під час самого ефіру надзвичайно важливо бути зосередженою і не думати про щось своє. Трапляються й конфузи, але це не біда: вони лише додають живості ефіру. Бували випадки, коли в мене посеред студії вибухали освітлювальні прилади. Щоправда, це ставалося, коли йшов сюжет, і дим встигав розвіятись. Коли щось таке трапляється, ти дуже лякаєшся, але вже потім, після ефіру. Працюючи, ведучий настільки зосереджений, що дати волю емоціям удається лише постфактум.

 

– Ви кілька років вели ефір російською мовою. Для вас це не було проблемою?

 

На «Інтері» мені запропонували вести підсумковий російськомовний випуск новин. У мене доволі сильний український акцент, тому довелося брати уроки мови. І я була такою старанною ученицею, що моя російська стала… занадто російською. Настільки чітко були поставлені звуки і редукція, що це стало звучати занадто нарочито. Мова ведучого – це один із найважливіших інструментів. Перевчити себе складно, але, якщо ти вже погодився на завдання, треба виконати його якнайкраще. Звичайно, я давно не мала практики, бо повернулась до ведення україномовного випуску новин, але за цей досвід я дуже вдячна.

 

– Чи є конкуренція між ведучими новин на різних телеканалах?

 

Можливо, але я на ній не зациклююсь: мені важливіше, аби була добре зроблена робота, яка залежить від мене. Маю бажання бути кращою за саму себе, а не за когось: мірятись із іншими – справа невдячна. Треба весь час працювати над собою, бо коли людина припиняє вчитись і складає руки, це кінець: вона перестає бути цікавою. Я добре спілкуюся з колегами з інших каналів. Наприклад, у нас прекрасні стосунки з Юлією Бориско, хоч ми й конкуруємо в одному слоті. Ніколи не спадало на думку мірятись професійними здобутками.

 

– А взірець телеведучої ви маєте?

 

– Не можна повністю копіювати чужу манеру, проте можна позичити якусь фішку, якщо вона органічно і природно тобі вдається. Мені дуже подобаються Джиммі Феллон та Еллен Дедженерес. Люблю спостерігати за тим, як органічно вони поводяться в кадрі.

 

– Чи є в новинах каналу «Україна» якісь табуйовані теми?

 

– Табуйованих немає. Утім є внутрішня цензура: речі, яких ми не можемо показувати з огляду на стандарти журналістики. Наприклад, зйомки мертвих тіл зблизька. Це питання внутрішньої етики. До того ж, ми не порпаємось у чужій білизні, хоча людям цікаві приватні подробиці життя відомих людей. Є дуже тонка межа, яку ми не переходимо  навіть на догоду нашій аудиторії.

 

– Як вам удається залишатись відстороненою, підводячи сюжети, які викликають у вас сильні емоції?

 

– У новинах зараз дуже багато негативної інформації. Тож із часом виробляється професійний цинізм. Адже, пропускаючи все через себе, можна швидко вигоріти. Це не значить, що ведучі не мають емпатії. Однак  ти намагаєшся відсторонитись, щоб поводитись професійно й подавати інформацію неупереджено. Дистанціюєшся від новини, щоб не вводити глядача в оману. Зараз, коли йде війна і ми постійно чуємо про смерть, це відсторонення дається дуже важко. Пам’ятаю, Юля Бориско казала, що після ефіру в неї зашкалюють нерви, і вона довго не може заснути. Тоді я вела ранкові новини і не могла зрозуміти цього. Адже справи, які я мала після ефіру, мене відволікали. Тепер підтверджую: коли приходиш додому після нічного ефіру, тебе довго не полишають ці емоції.


Фото Ірини Роговик

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.