FavoriteLoading 

Ukraїner — це півторарічна експедиція Україною, яка має завершитися створенням унікального туристичного ґайдбуку кількома мовами. Утім вже зараз можна стежити за маршрутами команди у соцмережах, і читати перші репортажі на сайті.

Автор ідеї Ukraїner — письменник, журналіст і тревел-блогер Богдан Логвиненко, який не лише об’їздив всю Україну автостопом, а й провів кілька років на протилежній частині континенту. Фейсбук Богдана — ніби читанка з курсу сторітеллінгу: він показує, наскільки вартісними можуть бути історії людей, яких ти випадково зустрічаєш щодня. Його цикл історій «Перехожі» вийде друком у видавництві ВСЛ уже восени.

В інтерв’ю Medialab Богдан розповів, яким чином у медіапроекті Ukraїner йому вдалося поєднати всі свої захоплення й заручитися підтримкою партнерів та однодумців, як знаходити в Україні справжні місця, і чому кожна локація — це передусім історії людей.

True Ukraine

Мабуть, усе почалося 5 років тому, коли мені запропонували їздити Україною на забрендованій машині і рекламувати якусь компанію. Це досить глупо, я не погодився. Але подумав, що добре було би взяти цю ідею і втілити її нормально: з конкретною метою, ідеологією.

Мені завжди бракувало інформації про цікаві місця в Україні. Якось я придбав випуск путівника Lonely Planet про Україну, але нічого там нового не знайшов, лише переконався, що знаю більше. Невдовзі поїхав подорожувати світом і майже 5 років не був в Україні. Натомість я займався культурною дипломатією: влаштовував виставки про Україну, концерти українських гуртів за кордоном. Тому Ukraїner об’єднав якісь власні спеціалізації та безліч схожих за духом людей, які мали такі ж ідеї і шукали механізму їх втілення. Це, по-перше, справжня медійна подорож Україною, по-друге, втілення цікавого ґайду, який би міг зацікавити як українців, так і іноземців, по-третє, актуалізація маленьких містечок і селищ, підняття справжнього з глибини, віднайдення української Атлантиди.

Філософія Ukraїner — у справжності. Ми шукаємо по-справжньому живі місця. Їх часто нелегко знайти, вони не на поверхні, недоступні, але хотілося саме таких історій.

Часто кажуть, що до втілення ідеї не можна про неї розповідати. Мовляв, задумане може не здійснитися. Я завжди роблю навпаки — розповідаю усім. І так виходить ціла мережа зв’язків, серед яких можна знайти однодумців і майбутніх членів експедиції.

Команда  Ukraїner — це 12 людей: крім фотографа і відеографів, які зі мною на передовій, у нас є редактор, дизайнер, адміністратор, фандрайзер, представники фонду «З країни в Україну», які допомагають нам з бек-офісом, а також працівники Yedynka DGTL, котрі безкоштовно роблять і підтримують наш сайт (Вони також робили сайти Громадського, The Insider, підтримують Deutsche Welle). Кожен має свій шмат роботи, і намагається зробити його максимально якісно. І мені подобається бути частиною саме такої команди, а не коли є начальник і десяток слуг. Мене ніколи не влаштовував такий формат роботи, коли я був у ролі слуги, і тим паче не хотів би бути начальником.

13692878_10153639199706363_7292689005216170132_o

 Мені дуже подобалася концепція путівників Lonely Planet. Вони шукали такі закинуті, самотні місця. Але з часом проект став дуже комерційним і зіпсувався. Вони почали продавати місце у своєму путівнику. І це те, чого ми не можемо допустити.

Ми не будемо їздити по кафе і писати про них добрі відгуки за їжу. І ми завдячуємо нашим партнерам, що можемо бути незалежними. Ми не оббивали їм пороги. Скажімо, КийАвіа самі запропонували забезпечувати мене квітками на літак, щоб я мандрував по світу і якось про них згадував. А я вже налітався. Кажу, зробімо краще проект по Україні. Зрештою, один із їхніх напрямків — внутрішній туризм. І їх директор показує мені на стіл: «Ось тут 5 пропозицій тревел-проектів від різних телеканалів. Але це все тлєн, робімо твій».

Усі наші партнери — Depositphotos, КийАвіа, ОККО, Land Rover, фонд «з країни в Україну», Yedynka DGTL — це учасники проекту. Бо всі розуміють, що ми робимо, ніхто не вимагає від нас тулити приховану рекламу.

Не-матрацний туризм

На Ukraїner не будуть лише позитивні репортажі, з вихвалянням України. Ми публікуватимемо і треш. Зрештою, у світі багато людей, які полюбляють треш. Це будуть правдиві, справжні репортажі кількома мовами.

Ukraїner має бути цікавим для іноземців, які хотіли б відвідати Україну, або ж захоплюються конкретною темою. Скажімо, цікавляться життям ромів чи, наприклад, еко-фермами, про які в нас мало хто знає, але їх в Україні вже є багато.

Щодо самих українців, то якщо раніше в нас був більш популярним матрацний туризм, зараз усе більше людей самі шукають цікаві місця. Але в концепції Ukraїner не йдеться лише про туризм. У локації, звідки ми робимо репортажі, часто не можна потрапити туристу. Ми пишемо про цікавих людей, наприклад, про сировара — але до нього завтра не поїдуть туристичні автобуси. Наші герої часто закриті, і ми про них пишемо не для того, щоб популяризувати місто, в якому вони живуть. Хоча дуже часто так і стається.

Мої герої в «Перехожих» часто розповідали історію свого міста крізь призму власного досвіду. Це зазвичай більш промовисто, ніж офіційна історія міста. Тому місто можна популяризувати через його мешканців. Наші репортажі не є безпосереднім туристичним маршрутом.

Багато регіонів узагалі не представлені в форматі ґайдів — поки що такі проекти реалізовують Київ, Львів, Одеса і Харків. З меншими містами складніше. Це буде інтелектуальний продукт, а не суто поради, де зупинитися й поїсти (хоча довідкова інформація там також міститиметься).

Наші експедиції будуть поділені за історичними регіонами: від Слобожанщини до Поділля, від Поділля до Таврії. Бо безглуздий радянський поділ не відіграє жодного сенсу, крім власне адміністративного. У деяких регіонах до нього звикли. На жаль, нема ідентифікації Слобожанщини, Наддніпрянщини, Бесарабії. Бо там вона значно сильніше була винищена. Але ніхто у Кам’янці-Подільському не назве себе хмельниччанином — усі кажуть «подолянин».

Історії

Кожного героя робить цікавим його відкритість. Саме тоді з нього можна дістати невичерпну і цікаву інформацію. Особливо, коли він присвячує себе якійсь справі, є її фанатом.

Наші історії зможуть стати дороговказом для тих, хто бажає змінитися, вийти за межі комфорту. Багато наших героїв хотіли створити щось маленьке, локальне, але просто перевершили самі себе. Вони зробили щось нереальне у тих гнітючих умовах довкола себе. Йосип Бартош довгий час не вірив, що зможе відновити замок Сент-Міклош у Чинадієво. І справді, щоб держава віддала історичну пам’ятку якомусь художнику в особисте користування — звучить як нонсенс.

У нас є кілька тем: Люди, Місця і Їжа. І ось Місця хтось може неправильно трактувати. Бо це теж люди. Ми розповідаємо про місця через людей. Ми не пишемо про цвинтарі, церкви, пам’ятники, хіба що там присутній якийсь страшенно цікавий процес.

На подорож Закарпаттям у нас було страшенно мало часу. Пощастило, що взимку я вже їздив у пробну експедицію і вже більшість людей знав. Але Закарпаття — настільки насичений регіон, що якби ми там були вперше, нам би нічого не вдалося.

Один із наших героїв спершу не захотів, аби до нього навідався Ukraїner — мовляв, не хоче світитися. Але ми страшенно хотіли до нього потрапити, і нашому фотографу таки вдалося його вмовити. А коли ми зустрілися, то він мені каже: «Чого ж одразу не сказали, що це ви, Богдане? Ви писали про мого корєша з Ужгорода!».

11960030_10152952637586783_8979086970023383695_n

Фото: З екаунту Богдана Логвиненка у Facebook

Що більше подорожуєш і занурюєшся в різні середовища, то швидше розширюється коло людей, які тобі довіряють. Більшість журналістів, що їздять у регіони, зацікавлені у зовсім іншого штибу історіях. Скажімо, один іноземець, який створює унікальну ферму на Хустщині, розповідав, що журналісти не цікавляться його справою. Їм потрібна передовсім історія кохання з українкою, особисте життя, відповіді на запитання на кшталт: «Як вам українські жінки?» чи «Як живеться іноземцю в глухому українському селі?». Люди починають боятися журналістів, бо не хочуть робити публічним своє приватне життя. Їх довіру і розуміння того, що нас цікавить зовсім інше, заслужити важче.

Надалі в кожному регіоні ми плануємо знайти своїх людей, які допомагатимуть нам втиратися в довіру. Ми набираємо обертів, тільки запустили сайт, а нам уже надсилають запрошення в різні міста. Так що хотіли б мінімізувати розвідку за рахунок того, що все більше людей будуть про нас знати.

З іншого боку, нам треба включати інший фільтр, бо багато хто хоче лише засвітитися й потрапити до проекту. І часто вони виявляються нецікавими та показушними. Так чи інакше, доведеться образити певну кількість людей, до яких ми будемо заїжджати, але не писати про них. Нас кілька разів уже годували, і це начебто передбачало, що ми напишемо про них, а насправді ні.

Ми робимо те, чим мали б займатися локальні медіа і передавати це на регіональний і загальнонаціональний рівень. У нас немає такої мережі. Районних медіа або нема, або вони працюють як партаркуші — бо там або ті самі журналісти лишилися, або ті, хто пройшли їх школу. Тому найцікавіше, що знаходять загальнонаціональні медіа — у Києві або п’ятидесятикілометровій зоні довкола нього.

Під час пробної експедиції ми приїхали на Тячівщину. Зайшли на регіональні сайти. І коли подивилися новини села Дубове за останні три роки, помітили: це просто прес-релізи МВС і селищної ради. Все. За тиждень я зробив чотири чи п’ять історій з Дубового, які потрапили в ті медіа. І це вже змінило медійний образ села. Бо до того там тільки вбивали, топилися в річці й отримували привітання від сільського голови.

Я багато їздив по світу і мене безліч разів питали: «А можеш дати якесь посилання, де можна почитати цікаво про Україну? Не про політику, а про місця і людей». І я весь час думав, де ж мені взяти таке посилання? Ніде, якщо не зробити його самому.

Ми мріємо про те, аби за якийсь час саме адреса нашого сайту асоціювалася у людей із тим, що можна почитати чи подивитися про Україну. Нам хотілося б, аби саме цим посиланням люди ділилися з іноземцями, тому скоро там з’являться хороші переклади і все більше і більше регіонів, місць, справжніх людей та їхніх історій.

Основне зображення: Ukraїner


*Матеріал підготовлено за підтримки проекту USAID «У-Медіа», що виконує міжнародна організація «Інтерньюз»