FavoriteLoading 

Тему Криму українські ЗМІ підіймають здебільшого у двох випадках: рейди–арешти–політв’язні і згадки політиків про анексований півострів на міжнародній арені. Проте повної картини, яка б пояснювала, що насправді відбувається на півострові, аудиторія не отримує. Українська правда, Крим SOS, Дзеркало тижня і Крим.Реалії на V Lviv Media Forum про те, як повинні комунікувати українські медіа з півостровом, аби не втратити спільне інформаційне поле.


«Медіа повинні роз’яснювати, чому людей, які взяли російські паспорти, не можна назвати зрадниками»

 

Севгіль Мусаєва, Українська правда: Відповідальність лежить на всіх. Потрібно, щоби кожен чесно відповів сам собі на запитання, що є для нього Крим і для чого його повертати. Ми хочемо повернути територію чи людей? Я не одноразово чула, як про півострів говорили, мовляв, навіщо зі собою тягти «пораненого солдата», якщо потрібно йти в бій. Або ж «там живуть ватники», «кримські татари незрозуміло чого хочуть…». 

Мене запитують, чи взяли мої родичі паспорти РФ. Так, і я про це завжди чесно кажу. Це у багатьох людей викликає зневагу. Чи історія з безвізом. Багато моїх знайомих обурилися, що кримчани також зможуть вільно подорожувати до Європи. Треба собі сказати чесно: це наші громадяни, і, як говоримо, ми – єдина країна. На окупованій території ви просто не виживете без паспорта РФ – не зможете отримувати медичне обслуговування чи утримувати бізнес. І тут величезну роль відіграють ЗМІ, які повинні роз’яснювати, чому людей, які взяли російські паспорти, не можна назвати зрадниками.

Українські медіа, зазвичай, висвітлюють арешти кримських татар, теми політв’язнів тощо. Про те, що це не цікаво читачам, ми бачимо з переглядів на сайті, які у десятки разів нижчі від звичайних новин. На жаль, мало хто справді розуміє, що відбувається в Криму. Звісно, про обшуки, порушення прав людини абощо всі чули. Однак загалом ні кримчани, ні українці, ні росіяни не знають, що відбувається, наприклад, з економікою півострова. Як справді впливають санкції? З кожним роком все складніше доводити, чому санкції потрібно продовжувати, і цим ніхто не займається. Державна стратегія за три роки звучить лише так: «Крим – це Україна». Все. Плану щодо півострову ніякого не існує.

 

«Кримська аудиторія – приховано-пасивна»

 

Олена Дуб, Крим.Реалії: Я спілкувалася з колегами, активістами, які приїхали з Криму. Вони говорять, що тамтешні місцеві медіа перестали висвітлювати, наприклад, арешти, які насправді відбуваються щотижня, як за графіком. Так виходить, що ми з Києва розповідаємо кримчанам, які живуть на півострові, про те, що у них відбувається. Нас за місяць відвідують близько півтора мільйона унікальних користувачів. Значна частина – саме кримчани.

Я займаюся соцмережами. Можу сказати, що фейсбук став чи не першим «ЗМІ» і каналом донесення інформації, через який ми отримуємо інформацію з півострова. Час від часу на нашу сторінку приходять повідомлення, які звучать приблизно так: «Наших лайків та коментарів не видно. Ми їх не ставимо, тому що за це передбачена кримінальна відповідальність. Але ми вас читаємо». Також я дивлюсь статистику наших відео про кримську економіку, обшуки, й бачу, з яких міст їх дивляться. Це, переважно, люди з Сімферополя. Ця аудиторія є, вона приховано-пасивна.

 

«Зловтіха – те, що відштовхує кримську аудиторію»

 

Алім Алієв, співзасновник Крим SOS: Люди на півострові, коли читають українські новини про Крим й бачать реальність, часто живуть в когнітивному дисонансі, паралельній реальності. Їм не вистачає позитивних чи навіть нейтральних новин. Люди завжди хочуть читати про себе й швидко втомлюються від негативу. Їм цікаво читати історії про свої спільноти, які роблять різні круті справи. Люди хочуть отримувати новини кожен день.

Ще одна важлива річ, якої б мені хотілось бачити якомога менше – зловтіха. Це удар по емоціях. Люди, які живуть в тих реаліях й читають це, відвертаються. Особливо, коли отримують інформацію, мовляв, у них немає світла, води, туристів, коли показують пусті пляжі… А туристи насправді є. Таким чином ми відштовхуємо величезну кримську аудиторію від наших українських медіа.

На початку анексії був жарт, що найпопулярнішою стала професія людей, які встановлюють сателітні антени. Щодо радіо, Україна встановила вишку на Чонгарі, і вона деколи добиває майже до Сімферополя. Це покриває приблизно третину півострова – переважно північний Крим. Але постає питання ретрансльованого контенту: як українське радіо 90-х, про все й ні про що.

 

«Окупація – це історія про банальність дрібного зла»

 

Павло Казарін, колумніст: Зловтіха щодо Криму в українських медіа продається і читається дуже круто. Наше уявлення про те, що таке окупація, війна, деформоване фільмами. Люди звикли, що війна – це танки, авіанальоти, люди в зеленій формі воюють проти людей в чорній формі. А окупація – воронки від бомб, розстріляні солдати… Якщо щось не підпадає під їхній чорно-білий стандарт, це не вважають за правду: нас обманюють, не договорюють.

А ще читаються історії про доблесних незламних українських партизанів. Це зловтіха. Мовляв, ви хотіли – ось і отримали. Насправді окупація – це історія про банальність дрібного зла. Банальність маленьких доносів, змін етичних стандартів. Ми не хочемо це слухати, бо звикли, що війна – це епос великих подій і вчинків. А війна – це деколи історія про збереження меж нормальності.

Окупація – це історія про дисидентство. Ти продовжуєш жити відповідно до свого внутрішнього стандарту. Але ось і проблема: історія про повсякденну відповідність не настільки цікава людям, як історія про коктейль Молотова, що летить у ворожий танк. Виходячи з внутрішнього розуміння, чим є окупація, можна пояснити, що читається, а що ні.

 

«Потрібно працювати з тими людьми на материку, які вже не хочуть Криму»

 

Севгіль Мусаєва: Про поїздки українських журналістів варто сказати й те, що це дуже небезпечно. Наприклад, у нас тему Криму завжди розслідувала Анастасія Рінгіс. Вони їздила туди до батьків. Її репортажі користувалися попитом. Матеріал про прибутки під час курортного сезону мав 80 000 переглядів. В березні минулого року їй заборонили в’їзд на 5 років. Що відбулося? Ми втратили кореспондентку, яка могла б розповідати історії. Чи випадок із нашою правозахисницею, якій прокололи колеса в машині і розбили скло, бо вона опублікувала текст під своїм прізвищем.

Писати під псевдонімом – єдиний спосіб отримувати інформацію. Якщо сьогодні напишу на УП статтю про Кримський культурний центр або про кримського активіста, я не впевнена, що до тієї людини не прийдуть додому і не посадять її за ґрати. Є справа Миколи Семени, наприклад. Його звинуватили у тероризмі через те, що він зазначив у своїй поштовій скриньці, що підтримує блокаду Криму.

Я не можу взяти на себе відповідальність як головний редактор за долю людей, які живуть в Криму. Тому до кримських колег, які могли б писати, я навіть не звертаюсь. Це небезпечно. До людей, які можуть туди їздити і щось привозити – інша справа.

Потрібно також працювати з тими людьми на материку, які вже не хочуть Криму. Необхідно розповісти їм, як все відбувалося. Велика проблема у тому, що за 25 років ЗМІ недостатньо розповідали жителям країни про жителів Криму. Існувало дуже багато стереотипів.

 

«Кримчани на півострові хочуть читати добрі новини з материка»

 

Валентина Самар, Дзеркало тижня: До анексії Криму державної політики стосовно півострову не було. І, на жаль, немає й сьогодні, зокрема інформаційної. Справді цікавим контентом на півострові займалися кілька ЗМІ, які змушені були евакуюватись усіма редакціями під час анексії. Наприклад, такі медійні платформи як ATR і Чорноморська ТРК. Їхній контент передусім мав цікавити державу, але, на жаль, державного фінансування вони не отримували й мусили виживати.

Хочу трохи виправити колег. Насправді є люди, які займаються економічною аналітикою, включно з темами щодо впливу санкцій, блокади, обмежувальних заходів, які здійснює Україна щодо Криму. Але цей контент специфічний, нішевий. 

Ми намагаємося це подавати таким чином, аби було легко читати, брати до стрічки новин. Однак наші ЗМІ скоріше візьмуть інформацію з російських «РБК», «Дождь» чи «Риа Новости», але перевіряти факти не будуть.

Кримчани на півострові хочуть читати добрі новини з материкової України. Про наші перемоги, про те, що країна змінюється. Такі історії є. Їх треба шукати, розвінчуючи міфи російської пропаганди.

Наприклад, байка про те, що херсонським аграріям в наслідок блокади настав гаплик. Ми відстежили, чим займаються херсонські фермери. Вони почали експортувати продукцію за кордон. Коли на сайті фермера ціна зазначена у фунтах стерлінгів, то країна змінюється. Ось такі новини хочеться читати з материка людям в Криму. Ми ніколи не інтегруємо Крим в Україну, Україну в Крим, поки кожен з нас не буде розуміти – а для чого ми повинні його повернути? Бо тільки тоді закінчиться війна.

Ми ніколи цю прірву не засиплемо, аж поки не буде розслідувано і сказано правду про події лютого-березня 2014 року.


ФОТО: Євгеній Кравс

V Lviv Media Forum відбувся за підтримки Національного Фонду на підтримку Демократії NED, Фонду Джермана Маршалла (США), Представництва ЄС в Україні, Посольства США в Україні. Генеральний партнер — інвестиційна компанія Dragon Capital.

Організатори: ГО «Львівський медіафорум», Школа журналістики УКУ. За сприяння Львівської міської ради.