FavoriteLoading 

Нагірно-карабахський конфлікт триває майже тридцять років. Влада в Азербайджані і Вірменії використовує карабахську риторику, щоби відвернути увагу громадян від інших проблем в обох країнах. Тим часом громадські активісти і журналісти намагаються протидіяти офіційній пропаганді і примирити між собою два етноси.


 

Населенням обох країн маніпулюють, використовуючи образ “ворога”. Без цього не обходяться мультфільми, художня література і публіцистика. Шаблон однаковий: генетично поганий етнос, штучно створений Сталіним у радянські часи. У “ворога” немає власної унікальної культури та кухні. Те, що є, “вкрали” у нас.

Більша половина (59,7%) мешканців Вірменії вважають Нагірний Карабах частиною своєї держави, менша (38,6%) — незалежною республікою. Такими є результати опитування Вірменського центру стратегічних і національних досліджень.

Для 74,1% опитаних в Азербайджані ідеальне вирішення конфлікту: Карабах — частина Азербайджану. Це дані опитування, проведеного в інтересах Держдепу США.

Вірменія

“У медіапросторі Нагірний Карабах виглядає другою вірменською республікою. Хоча загальновідомо, що карабахські чиновники залежать від Єревану”, – розповідає журналіст з Вірменії. – Коли незалежні ЗМІ пишуть про проблеми в армії чи корупцію, урядові медіа у цей час фокусуються на темі війни та образі “ворога”. Меседжі такі: нам потрібна стабільність, бо азербайджанці можуть напасти. Навіть є популярна фраза: “хочете, щоб турк бачив і радів”

foto-1

Фото Аліни Смутко

За словами віременської журналістки Агхавні Харутюнян, створення контраверсійних героїв в Азербайджані сприяє зміцненню міфу про “ворога-азербайджанця” в її країні: “Було діло Раміля Сафарова, який вбив вірменина сокирою в Угорщині. На батьківщині його сприймали, як національного героя. А у нас образ азербайджанця став чимось на кшталт Раміля”.

Сафарову присудили довічне увязнення в Угорщині. Утім, після шести років відбування покарання його екстрадували, і президент Азербайджану Ільхам Алієв його помилував.

 

Азербайджан

Гюнель Мовлуд, азербайджанська журналістка в еміграції, також згадує Сафарова: “Опозиція підтримала нашу владу в його екстрадиції. Тріумфували всі. Так завжди. Ворог об’єднує. Спільна енависть інтегрує людей з різними політичними поглядами і змушує забувати про інші проблеми в країні”.

Азербайджанські урядові медіа піднімають тему Нагірного Карабаху, коли потрібно відволікти населення від актуальної проблеми. Наприклад, порушення прав людини, арешти активістів, падіння національної валюти.

“Їм відмінно вдається, – висновує Гюнель Мовлюд. – У незалежних ЗМІ (кількість яких можна порахувати на пальцях) говорять про Карабах, коли відбуваються якісь відновлення в цьому процесі або бойові дії в тому регіоні”

grafika-fin

Графіка Наталії Дихно

Мирний діалог

Севіль Гусейнова написала дослідження про вірмен в Азербайджані. Після цього, у 2005-му, її запросили на конференцію в Єреван: “Тоді ми ще могли їздити як активісти, при умові, що вірменська сторона брала повний контроль над нами з боку КДБ”.

Жінка згадує, що до них з колегою приставили двох КДБістів, які всюди ходили назирці. Вже вдома Севіль написала матеріал про свій візит. У той час вона працювала в англомовній газеті в Баку. “Редактору — він був американцем — текст сподобався. Матеріал опублікували”, – каже СевільЗа кілька днів жінку викликав шеф-редактор і сказав: “Ви звільняєтеся! На жаль, у нас не можна друкувати щось схоже”. “Напевно стаття була максимально нейтральною, без набору пропагандистських маркерів – каже жінка, – в мене залишився осад і через особистий досвід я заглибилась в тему конфлікту”.

foto-sevil

Фото з соціальної мережі

Сьогодні Севіль живе і працює в Берліні в Центрі Незалежних Соціологічних Досліджень, який проводить семінари для молодих журналістів з конфліктуючих країн. Вважає, що саме місце проживання дозволяє їй займатися цією тематикою: “В Азербайджані з цим все важко, адже сферу “мирного діалогу” монополізувала влада. Наше громадянське суспільство зазнало величезних збитків, тому що активісти сидять в тюрмах, поїхали як політичні біженці або їм заморозили рахунки. Вони не можуть працювати”.

У Вірменії працювати з темою конфлікту не так небезпечно, як в Азербайджані, але за контакти з азербайджанцями можуть таврувати “шпигуном” і “зрадником”. Попри це, Філ Гамагелелян, директор з програм в Центрі трансформації конфлікту “Imagine”, займається мирним діалогом вже понад десять років: “Учасники наших семінарів — громадяни Вірменії та Азербайджану. Під час зустрічі вони пропонують свої ідеї, а ми їх підтримуємо в реалізації. Допомагаємо писати проекти, що завжди спільні, та знайти фінансування”. Результатами діалогів стали Етичний кодекс, онлайн-ЗМІ (пізніше і друкована версія) “Кавказький випуск”. Нині дві учасниці пишуть спільні матеріали про теми-табу на Кавказі для ВВС.Азербайджан. Слухачі таких семінарів створили азербайджансько-вірменський сайт “Публічні діалоги” тощо.

foto-fil

Фото з соціальної мережі

Під час квітневої ескалації Філ Гамагелелян разом з іншими працівниками Центру моніторили азербайджанські, вірменські і турецькі ЗМІ. Предметом було висвітлення загострення і риторика відносно один одного. “Я більше фокусувався на вірменських медіа. Цікаво, що в державних була суцільна пропаганда: “азербайджанці нелюди, звірі, кровожерливі” і таке інше. А вже незалежні медіа набагато обережніше підходили до цієї теми. Намагались надати й іншу точку зору. Дуже мало було мови ворожнечі. Якщо прикинути, то ці журналісти брали участь у наших або схожих семінарах. Ми сподіваємось, що якийсь звязок існує між цим”.

Досвід Вірменії та Азербайджану показує, що боротися із тридцятирічною державною пропагандою можна завдяки поодиноким проектам. А незалежні медіа зменшують маніпулювання громадянами, які живуть у країнах з етнічним конфліктом.

Основне зображення: Аліна Смутко