FavoriteLoading 

І як їх використовувати й не пошитися в дурні.


Сучасні мовні норми сприяють дискримінації жінок і завищенню значущості чоловіків. Відновити ґендерно-лінгвістичну рівність – завдання фемінітивів. Це не стихійне явище, а закономірні тенденції розвитку мови, на захист яких стають науков_иці, журналіст_ки, редактор_ки, видав_чині та інші.  

Чому уникання новотворів порушує права жінок і як правильно утворювати фемінітиви, кандидатка філологічних наук Олена Синчак та експертка гендерного інформаційно-аналітичного центру «Крона» Олена Малахова пояснювали на Форуму Видавців.


 

Чому це важливо

 

Олена Малахова: Окрім фізичної картини світу, є ще концептуальна (те, про що ми говоримо) і мовна (те, як ми говоримо). Вони пов’язані між собою. Якщо жінку не представлено у мовній картині світу, тобто коли немає слів, що її називають, то й у концептуальній картині жінці нема звідки взятися. У цьому випадку жінка – не громадянка, вона не представлена у тій чи іншій професії, не може займатися тими чи іншими видами діяльності. Таким чином у ХХІ столітті вона залишається замкненою виключно в особистому хатньому просторі.

Олена Синчак: Чимало людей відмовляються від використання фемінітивів, бо не відносять їх до мовної норми. Справді, упродовж тривалого часу вважалося, що слово можна вживати лише після того, як воно потрапило до словника. Із розвитком технологій поняття літературної мови відходить на задній план, і її місце займає медійна мова. Медіа оперативніше опрацьовують нові слова. Трансформації у суспільстві і зміна ролей жінки не можуть залишитися непоміченими. Все більше жінок займають керівні посади і стають помітнішими у суспільному просторі. Це теж позначається на мові. І медіа на ці зміни реагують.

 

 

Коли виникли фемінитиви

 

Олена Синчак: Мовознавець Іван Ковалик ще 1960-х роках говорив про те, що творення фемінітивів – традиція, притаманна не лише для української, а й для інших слов’янських мов. А дослідник Анатолій Нелюба наголосив у словнику новотворів, що жіночі назви – давня тенденція. Однак мовна політика під впливом російської обмежувала їхнє використання.

Олена Малахова: Починаючи з 1937-го, українська мова значно підрихтовувалася під російську. До цього часу українці активно вживали фемінітиви. Проаналізувавши освітянські звіти до 1937 року, можна помітити їхню наявність навіть у офіційно-діловій документації.

Зараз значна кількість дослідників і дослідниць фокусують увагу на впливі мовної політики на використання фемінітивів. Одна з причин – різниця систем української та російської мов. У російській набагато менше суфіксів, здатних утворювати фемінітиви.

 

Як розвивається система фемінітивів

 

Олена Малахова: Зараз наше суспільство є андроцентричним (Cвітогляд, за якого центром погляду на світ є чоловіча точка зору – MediaLab), і це закріплено у мові. Усе чоловіче вважається за замовчуванням позитивним, вагомим, а усе жіноче – другорядним і менш вартісним. Чи готова наша лінгвістика на рішучі кроки і зрушення мовної норми?

Нещодавно в українській Вікіпедії з’явилася сторінка про фемінітиви. Дослідники і дослідниці готові вивчати і популяризувати питання фемінітивів – 10-12 листопада у Харкові відбудеться Міжнародний лінгвістичний конгрес, присвячений розвитку системи фемінітивів в українській мові.

У розробці перебуває онлайн-платформа для пошуку, творення і поширення фемінітивів. Туди ми плануємо заливати вже зафіксовані у словниках фемінітиви, а також новотвори.

Після виконаної роботи упродовж року є ідея зробити цю онлайн-платформу частиною лексикографії. 

 

Як правильно утворювати фемінітиви

 

Олена Синчак: Для цього використовують кілька суфіксів. Найпродуктивнішим вважається суфікс «-к-» , що має індоєвропейське походження і так само використовується в інших слов’янських мовах. Фемінітиви, утворені за допомогою цього суфікса, зафіксовані ще у словнику Кримського (1924-1933 роки). Наприклад, «професорка», «історичка», «директорка», «лікарка» тощо.

Наступним за продуктивністю є суфікс «-иц-». У вже згаданому словнику Кримського кількість таких фемінітивів була більшою. Однак зараз новотвори переважно виникають за допомогою іншого суфікса: «виховательниця – вихователька», «володільниця – володарка». Також були такі слова, як «державниця» та «владниця», але зараз їх майже не вживають.

Усі слова, вказані у словнику Кримського, показують жінку активною у громадському житті. Ба більше – окремі слова є юридичними термінами, наприклад, заставниця і виборниця.

Третій за продуктивністю суфікс – «-ин-». Він теж утворює низку нових слів, щоправда, для багатьох новотвори з цим суфіксом є незвичними. Продуктивність цього суфікса визначають і за тим, що саме з його допомогою найчастіше утворюються фемінітиви від слів іншомовного походження, наприклад, «філолог – філологиня».

Також продуктивним суфіксом є «-ес- (-ис-)». Він прийшов до нас із французької мови через російську. Українцям поки що цей суфікс здається екзотичним, утім утворює нові слова: «критикеса», «віконтеса», «поетеса».

Окрім цього, є слова в українській мові, що утворюють паралельні форми фемінітивів. Такими є «членка» і  «членкиня», «поетка» і «поетеса», «фотографка», «фотографиня» чи «фотографеса».

В інших слов’янських мовах утворення і затвердження фемінітивів на науковому рівні вже відбулося. Для них ці новотвори вже є невід’ємною частиною мови. Наприклад, якщо в Чехії професорку назвати професором, то вона, швидше за все, не зрозуміє, що зверталися саме до неї. У гіршому випадку жінка може й образитися на таке звертання.

Ми ж поки залишилися під тиском постколоніальних радянських мовних норм. Очевидно, що зараз саме час повертатися до центральноєвропейського мовного союзу, до якого нас відносили здавна мовознавці. Хочу вірити, що цей шлях буде успішним.


Фото: Oliver Cole на Unsplash