FavoriteLoading 

Українські ЗМІ схильні висмикувати найбільш неоднозначні сюжети, поширювати їх на загал і таким чином формувати у суспільстві стійкі стереотипи. Про ці та інші недоліки медіапростору України у часи конфлікту та кризи розповів кандидат політичних наук, доцент кафедри політичних наук Українського національного університету ім. Тараса Шевченка Петро Олещук.  

ЗМІ потрібно більше «ratio»

Сучасні реалії дозволили найбільш повно проявитися таким рисам українського характеру, як схильність до взаємодії, комунікації, організації та постійного вираження своїх позицій. Тому рівень суспільного розвитку дещо випереджає розвиток державних інститутів. З одного боку, ми маємо справу зі суспільством, яке вже оновилося, з іншого – з державними інститутами, які залишилися ще від часів Радянського Союзу. І це призводить до певного конфлікту, який може зрештою набути більш серйозного значення.

Водночас у суспільстві панує напруження, адже існують протилежні, контроверсійні погляди у принципових сьогодні питаннях Криму та війни на Сході. І тут неможливо зайняти якусь серединну позицію. Думка громадян формується з двох основних джерел: особистого досвіду та засобів масової інформації. На жаль, українські ЗМІ схильні висмикувати найбільш одіозні, неоднозначні сюжети, поширювати їх на загал і таким чином формувати у суспільстві стійкі стереотипи. Наприклад, що переселенці із зони АТО є ворогами України і всього українського, або що суспільство не поважає бійців, які за нього воюють. Ці сюжети ЗМІ формують із окремих випадків, швидше винятків, однак у такий спосіб вони створюють викривлене сприйняття ситуації в суспільстві. Висвітлюючи різноманітні провокаційні акції (до прикладу, парад полонених у Донецьку), поширюючи дуже емоційні повідомлення, вони сприяють росту соціальної напруги. Я вважаю, що засобам масової інформації потрібно більше раціональності і виваженості.

Рівень суспільного розвитку в Україні випереджає розвиток державних інститутів

Медіапростір – олігархи керують, джинса панує

Проблема наших ЗМІ – це передусім заангажованість політикою: найбільші засоби масової інформації пов’язані з тими або іншими власниками. Ми це бачимо на прикладі телевізійних війн між олігархами, які супроводжуються взаємними звинуваченнями, різноманітними викривальними програмами. Фактично, програми журналістських розслідувань часто створюють заради поширення компромату в інтересах тих чи інших діячів.

Події на Майдані трохи розворушили інформаційний простір, однак я не можу сказати, що ситуація змінилася кардинально. Зростає роль громадської журналістики, блогери перетворюються на джерело інформації. Відбувається зрощення традиційних ЗМІ із сучасними, нетрадиційними. Проте медіапростір досі не позбавляється старих влад: заангажованості олігархами, джинси, так званих політичних ток-шоу з певною функцією формування політичного дискурсу.

Спростовувати російську пропаганду означає її поширювати

Інформаційна політика ЗМІ має бути оперативною, відкритою, передбачати більше живого контенту, різноманітного інформативного матеріалу, демонструвати максимальну відповідність і наявність об’єктивних даних. Потрібно якомога швидше і об’єктивно реагувати на закиди, що можуть спричинити страхи чи паніку у суспільстві.

Проте, на мою думку, не варто відповідати на пропагандистські повідомлення російського медіапростору. Навіть якщо вони містять якісь елементи правди, то завжди у хибній інтерпретації. Російська пропаганда орієнтована переважно на відверто проросійського споживача, який їй довіряє апріорі, тому спростовувати її, м’яко кажучи, непродуктивно. Займатися контрпропагандою у цій ситуації – контрпродуктивно. Нам потрібно створювати власний контент, турбуватися про те, щоб українці швидко одержували необхідну інформацію.

Потрібно не контрпропагандою займатись, а створювати власний продукт

Журналіст – носій державного патріотизму

Вважаю, що редакційну політику варто звести до певного набору цілком прозорих та зрозумілих стандартів, які стосуються, по-перше, загальноетичних принципів, по-друге, принципів патріотизму та служіння суспільним інтересам. Це не означає відсутності критики, однак вона не має підривати основи держави та має ґрунтуватися на виваженості: менше емоцій, більше раціональності.

У теперішній ситуації журналіст має бути орієнтований на пропаганду державного патріотизму, загальних цінностей, які не мають прив’язки до конкретних політиків, чинного державного режиму, а стосуються суспільних інтересів загалом. Здобувши популярність, журналіст стає носієм соціальної ролі, тому повинен думати про відповідальність та наслідки своїх дій.

Проблема журналістів у тому, що їм набагато простіше роздмухувати емоції та істерики, аніж добувати факти. Потрібно раціоналізувати все, нехай громадяни самі оцінюють і дають для себе відповідь на ті чи інші ситуації.

Автор: Марія Юрікв