Редактор Liga.net Петро Шуклінов про те, що врятує професію і які стосунки журналістові варто будувати з чиновниками та політиками.


Керівникові суспільно-політичної редакції Liga.net Петрові Шуклінову 28 років, із них десять він у журналістиці. І каже, що професія переживає занепад. Її єдиний шанс – люди з очима, що палають ентузіазмом та відданістю своїй роботі. Торік Петро та його колеги ініціювали проект «Медіагігієна», який допомагає розпізнавати замовні матеріали у медіа та визначати, чи варто вірити джерелу. Через сміливість у називанні речей своїми іменами редактор «Ліги» має в журналістському цеху більше критиків, ніж друзів. Під час майстер-класу у Школі журналістики Українського католицького університету Петро Шуклінов розповів про те, що не так із українськими медіа та що треба зробити, аби це виправити.

2015 року Петро Шуклінов отримав нагороду за матеріал «Люди війни», який був визнаний найкращим воєнним репортажем. Натомість, від ордену «За заслуги» від президента – відмовився, як від нагородного пістолета від Міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Про останнє, втім, тепер шкодує: якби запропонували ще раз – узяв би пістолет.

Сина Авакова, Олександра, який зараз є під слідством за підозрою в корупції, Петро Шуклінов називає своїм другом. Що, втім, не заважає Liga.net безсторонньо висвітлювати цю справу. «Коли є підозра, що він корупціонер, він має пройти слідство й суд і або довести, що не винен, або сісти в тюрму. Так, ми – друзі, але ось гроші платників податків, а ось – підозра. Тож розбирайся. Такий підхід має бути до всіх, – коментує редактор. – Мені буде дуже сумно дізнатись, що мій друг – корупціонер. Я бачив Олександра тільки з хорошого боку: як людину, яка допомагає воїнам на Донбасі. Не знаю, чи зможемо ми надалі товаришувати, якщо його провина буде доведена».

Петро Шуклінов не заперечує, що має добрі відносини з деякими можновладцями. Пояснює: критика критикою, але важливо дати політику або чиновнику зрозуміти, що ти – не кілер. «Не обов’язково бути в’їдливою сволотою, з якою ніхто не хоче спілкуватися. Ми не можемо змушувати політика давати нам інтерв’ю, але можемо з ним домовитись», – каже він. Наприклад, голові Служби Безпеки України Василеві Грицаку Петро Шуклінов готовий поставити низку гострих запитань: «Над ним у принципі висить питання, чи відповідає він посаді, чи ні. І якщо він дасть інтерв’ю, ми точно не будемо говорити про те, який він прекрасний. Попри те, що нещодавно ми бачились у Вашингтоні й були дуже раді один одному. Але під час інтерв’ю в нас не буде веселих тем для обговорення».

Головною проблемою, що отруює журналістику, редактор «Ліги» вважає замовні публікації – джинсу. На його думку, джинса завдає медіа тієї ж шкоди, якої колись завдавала цензура. Проект «Медіагігієна», як і «Детектор медіа», Інститут масової інформації та інші медіапросвітницькі майданчики, покликаний донести до аудиторії, чому джинса – це погано. Проте, на думку Петра Шуклінова, цього замало: щоб професія ожила, потрібно реформувати хворі редакції зсередини. «Єдиний спосіб змінити ситуацію – змінити ці майданчики. Розмови про те, що в нас є така проблема, нічого не змінюють», – каже він. Ба більше, чимало талановитих журналістів, не витримуючи реалій професії, покидають її та йдуть в інші сфери.

Головна причина того, що журналісти погоджуються створювати джинсу – залежність від власників, які використовують медіа для досягнення власних цілей. Запобігти цьому може фінансова незалежність. Liga.net пощастило – за словами Петра Шуклінова, видання є самоокупним, а запас міцності для його економічної моделі створює група компаній «Ліга», яка має кілька супутніх бізнесів. Це, втім, не означає, що видання залежне від фінансової допомоги колег по холдингу – Liga.net живе за рахунок банерної реклами.

«Наші власники – класні хлопці. Коли нас намагались закрити за попередньої влади, вони могли скинути нас і не мати проблем, але обрали боротьбу, – розповідає Петро Шуклінов. – У нашій великій дев’ятиповерховій будівлі посилили охорону, на сходах між поверхами з’явилися броньовані ролети, які блокувалися буквально однією кнопкою. Ми опинилися в облозі й мали план дій на випадок, якщо до нас прийдуть забирати бізнес. Сподівалися, що народ захистить останнє вільне видання у країні». Нормальна редакція, за його словами, відрізняється від корумпованої, джинсової ще й тим, що в ній журналіст може отримувати стільки зарплатні, скільки хоче – все залежить від того, що він може запропонувати виданню.

Петро Шуклінов не покладає надто великих сподівань на свій просвітницький проект. «Розумію, наскільки це безперспективно. Але, з іншого боку, хтось має це робити. Так, більшості це байдуже, але так завжди – більшості все байдуже. Ніхто не любить змін. Якщо щось працює, це не чіпають. Я вже не чекаю революцій, нехай буде хоча б прогрес», – каже він. Сподівання він покладає на молодих людей, які приходять у журналістику готовими відмовлятись від корупційних практик та працювати чесно. «Що більше людей хоче битися за професію, то більшою є вірогідність переломити те, що склалось на ринку», – каже Петро Шуклінов.


Фото авторки

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.