Особливо якщо ви фрилансерка і спілкуєтеся з редактором в онлайні.

Час від часу MediaLab просять: розмістіть у себе на сайті анонс нашого заходу про молодих лідерів/новації в бізнесі/торгівлю кількою/ваш варіант. Ми мовчки харимося і ввічливо відписуємо, що анонсів не публікуємо, тим паче, якщо ці анонси не стосуються медіа. А харимося ми не тому, що хтось пропонує інфопартнерство або ще якусь співпрацю, а тому, що перш ніж пропонувати, ці люди лінуються зайти на наш сайт і подивитися, з якими темами і форматами ми працюємо. Точно так це виглядає і з темами текстів. Пропонуєте навмання — успіх малоймовірний. Нам трапилася прекрасна колонка одного з редакторів The New York Times. Ми переклали її, бо віримо, що вона допоможе журналістам-фрилансерам спілкуватися з редакторами ефективніше і втілювати більше своїх ідей у життя.

Бути фрилансерами важко! Це непередбачувана і ненадійна робота, й інколи справи можуть піти шкереберть, навіть якщо ви все робили правильно.

Я працюю редактором рубрики «Smarter Living» в The New York Times. Це рубрика, яка допомагає читачам краще зрозуміти навколишній світ і отримати від цього користь для самих себе. Як редактор я також працюю із позаштатниками. У порівняно спокійні дні я отримую приблизно дюжину листів із пропозиціями тем на пошту. У дні шалені — майже двісті пропозицій (перепрошую, якщо я вам ще не відповів, роблю все можливе:).

Тисячі пропозицій від фрилансерів, які я пропрацював протягом останніх років, діляться на три типи: блискучі (таких украй мало), такі, що можна допрацювати (небагато, але все ж пристойна кількість), і погані (всі решта).

Перш ніж продовжити, нагадаю: погане подання ідеї не означає, що сама ідея теж погана. Її можуть відкинути з безлічі причин: наприклад, ви звернулися не в те видання, не до того редактора, не достатньо конкретизували тему або ж вона була несвоєчасна. До того ж, не забувайте, що видання еволюціонують у сенсі сторителінгу і стають більш відкритими до незвичної композиції тексту. Тому не соромтеся інколи пропонувати дивні ідеї матеріалів.

Більшість поганих пропозицій від журналістів-фрилансерів погані з однакових причин. Але часто це можна виправити без титанічних зусиль. Я поговорив із більш ніж десятьма редакторами, які затверджують теми, — від редакторів нішевих блогів до національних видань — і виявив шість найбільш типових помилок, яких припускаються фрилансери, коли пропонують тему. Врахуйте це і зможете приємно здивувати редакторів.

Ви самі не знаєте, про що буде текст. Більшість редакторів дуже хочуть вхопити цікаву історію. Навіть від авторів, із якими раніше не працювали. Скажімо, 75% текстів, що я як редактор затвердив минулого року, написали люди, які співпрацювали зі The New York Times уперше. Але ми не можемо помогти авторам, які самі не знають, що пропонують.

Найбільш розповсюджений варіант такий: «Привіт, я журналіст-фрилансер і мені цікаво писати на тему Х для вашого розділу». Я щасливий, що вам цікаво, але про що конкретно ви хочете написати?

Інший варіант: потенційний автор надсилає довжелезного листа з несфокусованим «поглядом», «поясненням», «зануренням» у проблему. Я завжди тішуся, коли хтось дуже багато знає про певну тему, але презентувати її редактору треба конкретно.

Ну, і найгірше: коли пишуть і хочуть, щоб я придумав, у чому полягатиме тема.

«Фрилансери завжди мають пропонувати історію, — сказала мені Сара Кесслер, заступниця редактора Quartz at Work. — Я отримую купу листів, у яких пишуть: “Привіт, я хочу дописувати для вашого видання”. Але це не дуже помічне повідомлення».

Від цієї помилки можна врятуватися, якщо написати чіткий і переконливий короткий абзац, який пояснить зміст майбутнього тексту. Це, звісно, буде лиш чернетка, бо ж ви на той момент ще не матимете зібраного матеріалу. Але щоб зацікавити редактора ідеєю, треба самим її чітко розуміти.

Ви не перевірили архів видання. Навіть якщо вам здається, що ваша тема найоригінальніша на світі, і ви цілком упевнені, що в виданні, куди хочете дописувати, цієї теми ще не було, перевірте. А потім перевірте ще раз. Якщо ви пропустите цей крок, редактор може вирішити, що ви надсилаєте однакові теми в будь-які видання, або що вам було ліньки провести елементарне дослідження.

Зустрічайте нового найліпшого друга: це сервіс Google site search. Наберіть у ґуґлі «site:medialab.online ключове слово» і тисніть ентер (наприклад, site:medialab.online радіо). І, так, не варто покладатися на пошук, який є безпосередньо на сайтах.

«Пропонувати тему, яку видання вже публікувало раніше, або тему, яку сам журналіст уже втілив для іншого видання провальна стратегія, — каже Ліза Бонос, редакторка рубрики Solo-ish у The Washington Post. — Оце останнє мене реально бісить. Не можна продавати текст більше, ніж один раз. А якщо ви пишете щось нове, але на тему, яку вже розробляли, будьте готові пояснити, чим новий текст буде відрізнятися від попередніх».

Ви пропонуєте ідею не тому редактору або не в ту рубрику. Це свідчить про недбалість і про те, що людина навіть мінімально не понишпорила по сайту, щоб зрозуміти, де її текст може бути доречний. Перш ніж надсилати пропозицію теми, переконайтеся, що вона точно пасує до рубрики і що ви спілкуєтеся з людиною, яка за цю рубрику відповідає.

«Пропонувати мені щось, що не має сенсу за тематикою чи настроєм, значить показувати, що ви просто-напросто не читали сайт, — каже Джина Вайнштейн, редакторка First Media. — Якщо ви не зробили цю роботу, цікаво, наскільки старанно потім працюватимете над самим текстом?».

Ви занадто агресивно вимагаєте, щоб вам відповіли. «Нагадувати, щоб редактори відреагували на ваші пропозиції, — це нормально. Але зачекайте тиждень, а не 24 години, — каже Крістін Іверсен, редакторка Nylon. — Коли редактор відхиляє вашу пропозицію, не треба надсилати нові наступного ж дня. Будь ласка, не пропонуйте теми частіше, ніж раз на місяць, хіба якщо це щось дуже термінове».

Ваша історія не надто цікава чи завузька. Цю помилку не так легко виявити, але вона стосується принаймні половини тем, які мені надсилають на розгляд. Якщо ви хочете, щоб за вашу ідею заплатили, переконайтеся, що вона того варта. Думайте про масштаб теми, а також про те, скількох людей вона зачепить і який матиме вплив.

Ця проблема виглядає по-різному, але здебільшого я спостерігаю таке: історія потребує дуже мало або взагалі не потребує репортерської роботи, її може написати будь-хто; тема стосується невеликої кількості людей (заувага: це, може, й не проблема, якщо так задумано); тема недовговічна (знову ж таки, це не проблема, якщо це навмисно і ви знаєте, що виданню тема цікава); або тема не має ніякого ширшого масштабу. Редактори хочуть важливих, ґрунтовних історій.

Якщо редактор у відповідь на вашу тему спитає «І шо? Кому яке діло?», вам буде що на це відповісти?

Ви не розказуєте про конфлікт інтересів. Більшість видань мають власні правила щодо того, як журналісти мають повідомляти про конфлікт інтересів. Ці правила можуть варіюватися, але завжди краще повідомити забагато, ніж замало. Найгірший сценарій — це коли про конфлікт інтересів стає відомо після публікації (а воно стає), і тоді текст коригують, а автора можуть забанити у цьому виданні назовсім.

Редактор рубрики про подорожі в національному медіа поділився такою історією:

«Мені заборонено погоджуватися на подорожі, організовані спеціально для представників преси, і це правило стосується всіх наших дописувачів. Я зазвичай можу визначити, коли хтось вирушає на такі події, тому що багато авторів нараз пропонують одну й ту саму тему. І часто це буває захід, на який запрошували і мене, але від якого я відмовився.

Одного разу мені запропонували таку тему, і я ввічливо відписав, пояснивши, що ми не беремо тексти, написані журналістами з подій, на які їх запросили організатори. Журналістка відповіла: «Напевно, ви з’ясували, що я була на цій події, бо СТЕЖИТЕ ЗА МНОЮ».  

Порада: не звинувачуйте редакторів у тім, що вони за вами стежать. І будьте з ними чесні».

Отже, ви вже знаєте, чого не варто робити. А ось — що варто. Це всього три речі.

Пояснюйте стисло, але інформативно. Мало яка пропозиція теми має бути довшою за десять речень. А найкращі часто бувають ще коротшими.

Пояснюйте, чому ця тема має когось хвилювати. Зацікавте мене дізнатися про вашу тему більше. Але ще краще — зробіть так, щоб я хотів про неї розповісти своїм читачам.

Покажіть, що ви осилите тему. Якщо ви пропонуєте зробити масштабний, амбіційний, ґрунтовний фічер, уперед! Але впевніться, що ви пояснили редакторові, як саме збираєтеся його написати. Дайте посилання на схожі матеріали власного авторства, щоб було ясно, що цей масштаб вам посильний.

«Найвправніші фрилансери використовують лист-пропозицію теми для того, щоб показати, наскільки круто пишуть, особливо якщо звертаються до редактора вперше, — каже Нік Бауман, редактор HuffPost. — Цей лист-пропозиція дає зрозуміти ваш стиль краще, ніж матеріали, які вийшли під вашим прізвищем, але були редаговані різними редакторами. Якщо ваша пропозиція написана добре, імовірно, і текст буде таким».

На завершення покажу одну з найкращих пропозицій тем від фрилансерів, яку я коли-небудь отримував. Це була моя перша комунікація з авторкою Анною Гольдфарб, але відтоді вона дописує для The New York Times регулярно:

«Доброго дня!

Я бачила ваше оголошення про те, що ви приймаєте до розгляду теми, і вирішила спробувати. Дайтеся чути, якщо якась із моїх тем буде влучною! (Авторка пропонувала три теми, але я публікую одну, яку обрав, а потім опублікував).

Що треба було знати, перш ніж я з’їхалася зі своїм хлопцем. Я завжди уявляла, що почати жити разом із кимось — це як пірнути у басейн: вишуканий і красивий рух. Але виявляється, що це зовсім не так. Це більше схоже не на занурення у воду, а на макарену: є певна послідовність кроків, яку треба завчити і виконувати, щоб танець вважався вдалим.

Трохи про мене: а пишу про культуру і їжу і живу в Філадельфії. Наразі дописую дляElle, The Kitchn, Refinery29, Thrillist та інших видань. Повний перелік моїх публікацій можна побачититут.

Дякую наперед за відповідь!»

Чому це хороша пропозиція? Чотири прості причини: в ній немає зайвого; авторка сказала все, що мені треба знати; вона точно розуміє, що пропонує і як це втілить; вона дає посилання, за якими про неї можна довідатися більше.

Отак просто. А ускладнювати й не треба.

Оригінал читайте тут

Переклала й адаптувала Людмила Смоляр

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.