FavoriteLoading 

Ув’язнити журналіста — значить змусити його замовкнути?


«В турецькій тюрмі в’язні платять за електроенергію!», — такими словами починається перший текст із циклу про ув’язнених та переслідуваних у світі письменників і письменниць. Пише про це чеська публіцистка і перекладачка-германістка Тереза Семотамова. Здається, у Терези буде про кого написати: у самій лише Туреччині станом на травень 2017 року 240 журналістів були за ґратами.

10 січня 2018 року письменниця і журналістка Асли Ердоган отримала премію Симони де Бовуар. Її зазвичай дають активістам і активісткам, які відстоюють права і свободи людини. Цю премію також отримували бангладеська письменниця Тасліма Насрин, російська письменниця Людмила Улицька та пакістанська активістка Малала Юсуфзай. І щоб уникнути непорозумінь: Асли не родичка турецького президента, Ердоган — це розповсюджене в Туречині прізвище. Більше того, письменниця із президентом у вельми поганих стосунках.

Після невдалої спроби військового перевороту у 2016 році турецький президент Ердоган, який уважає журналістів «богами тероризму», вирішив, що їх треба притиснути, і дійшло до неприхованих чисток в армії, судовій системі, освіті і також у культурній сфері. Закрилися приблизно 150 редакцій видань, радіостанцій та друкарень. Загальна кількість ув’язнених журналістів 310, 180 із них досі у в’язниці. Найяскравішими представниками цього необґрунтованого ув’язнення є якраз-таки Асли Ердоган, а також Деніз Юджель, німецький журналіст турецького походження. Зважаючи на те, що турецько-німецькі відносини вкрай напружені, можна це майже річне, незаконне ув’язнення Юджеля вважати символічним.

Асли нарешті відпустили, вона провела за ґратами «усього» 136 днів за нібито державну зраду та членство в терористичній організації, а конкретніше за те, що входить до редакційної ради прокурдської газети Özgür Gündem, куди й дописувала як колумністка. У всьому цьому абсурдне те, що, за словами Асли, її функція була цілком символічною, бо рада ніколи не засідала. Вона також каже, що сиділа в найгіршій одиночній камері, за кілька днів перебування там впала в стан летаргії, потім зациклювалася на одних і тих самих думках. А Юджель сидить і досі, до речі, також в одиночній камері. Тільки останнім часом йому стали дозволяти виходити надвір, де він може побачити інших в’язнів.

(У своєму тексті з тюрми, опублікованому в німецькій газеті Die Welt він пише, що мусить в ув’язненні платити за електрику, зате послуги перукаря безкоштовні. «Цей перукар, до речі, не в’язень, ми ж тут не в якомусь божевільному серіалі з нетфліксу. Це найманий працівник у тюрмі. І він справді вміє робити те, що робить. Ми вже домовилися, що, коли звільнюся, то й далі ходитиму до нього стригтися»).

Після звільнення Асли не могла виїхати з країни, такий дозвіл їй дали аж через півроку. Паспорт отримала у вересні 2017, тому їй вдалося поїхати до німецького міста Оснабрюк, де її нагородили премією за мир Ериха Марії Ремарка. І звідтоді в країну вона не поверталася. В березні цього року має відбутися суд, де їй загрожуватиме довічне ув’язнення.

В телеінтерв’ю для каналу Франція24 Асли ствердила, що, нехай її вважають песимісткою, вона і справді не бачить, щоб ситуація покращувалася: «Людям страшно дихати. В Європі тільки й чути про ув’язнення письменників, журналістів. Але й тисячі студентів потрапляють за ґрати за один лише твіт».

Я б залюбки описала й творчий доробок Асли, досить, до слова, великий, але досі нічого з нього не було перекладено українською, а гуглити про твори це ж зовсім не те саме, що читати їх. Тому не лишається нічого, крім як чекати, сподіватися і вболівати за Асли та інших у Туреччині.

«Лишити це в спокої, усамітнитися, чекати. Як матка, що наповнюється кров’ю. Чекати, що слово прийде і знайде тебе і заговорить в тобі… Прийняти це небо, цю Землю, це мовчання. Прийняти цю долю, яка завершиться в іншому світі, більш справжньому, аніж цей, чи менш справжньому, яка наповниться сенсом аж у тому світі, який вже давно перетворився на попіл або й узагалі ще не був створений. Прийняти надію, яка триває не довше, ніж речення, в якому про неї йдеться. Але спочатку чекати на те, що називаємо життям, тому що невідомо, як інакше це назвати». («Уночі», переклад з чеського перекладу німецького перекладу турецького оригіналу, переклад з турецької: Sabine Adatepe)

Тереза Семотамова

Переклала Людмила Смоляр

Оригінал: Slava čerstvému vzduchu

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.