Рекомендує головна редакторка видавництва «Човен» Олеся Яремчук.

Десять книг репортажів, які перекладені українською

Войцех Ґурецький «Тост за предків» (2018)

«Тост за предків» — це розповіді про Азербайджан, Грузію та Вірменію — три країни, які раніше входили до складу Радянського Союзу, а зараз тяжкими зусиллями будують власні держави. Войцех Ґурецький подорожував цими теренами понад двадцять років, намагаючись збагнути сутність Кавказу. У своїх репортажах він пише і про давні конфлікти й традиції, що пояснюють контекст цього етнічно різнобарвного регіону, і про сучасність Південної Осетії чи Абхазії. На чотирьох сотнях сторінок книжки багато історій: про президента Гейдара Алієва, внучку імама, яка не може одружитися на немусульманинові, чи про маленьке село Садахло, що розташоване в Грузії біля самого кордону з Вірменією. Століттями там живуть вірмени, грузини та азербайджанці, і кожен із народів цього маленького села мріє про свою Велику Державу.

Перекладачка — Галина Крук.

 

Пьотр Ібрагім Кальвас «Єгипет: харам, халяль» (2018)

Пьотр Кальвас п’ятнадцять років тому прийняв іслам і обрав ім’я Ібрагім. Сім років тому виїхав із Польщі до Єгипту і оселився в Александрії. Вже давно записує історію свого перетворення — інтелектуальної та духовної виправи європейця мусульманським Сходом. Салафіти, копти, джихадисти — як вони мислять та які переконання обстоюють? Чому не слухають музики і вбивають чорних собак? У своєму репортажі автор пояснює, що за єгипетською традицією «халяль» — дозволено, а «харам» — заборонено. Користаючи зі статусу людини, яка стоїть поміж культурами та релігіями, Пьотр Ібрагім Кальвас зазирає у найзакритіші єгипетські спільноти. Він знає, чому на тутешніх вулицях хтось може завиграшки плеснути кислотою дівчині в обличчя, а одна з найпопулярніших у Єгипті західних книжок — це «Mein Kampf» Гітлера. «Єгипет: харам, халяль» зацікавить охочих дізнатися більше про життя сучасного Єгипту і єгиптян — тих, які мріють про свободу, і тих, які від неї тікають.

Перекладач — Лесь Белей.

 

Ганна Кралль «Раніше за Господа Бога» (2017)

«Раніше за Господа Бога» — триптих репортажів провідної польської репортерки й письменниці. До видання увійшли три книжки, які репрезентують творчість авторки: «Раніше за Господа Бога», «Докази існування» і «Дорога чекає червового короля». Попри те, що репортажі написані в різні роки, вони формують єдиний текст — історії надій, зрад і боротьби за життя на тлі великої катастрофи ХХ століття. «Раніше за Господа Бога» (або ж «Випередити Господа Бога») — це слова Марека Едельмана, героя книжки Ганни Кралль, життя якого стало літературним документом про повстання 1943 року та ліквідацію Варшавського ґетто. Едельман був заступником командувача Єврейської бойової організації, згодом працював кардіохірургом і отримав міжнародне визнання. На думку Кралль, він завжди вмів випередити — і як солдат під час війни, і як лікар опісля війни. Коли з’являлася смерть, він хотів бути на місці, аби її випередити. «Едельман має власні справи з Богом. У мене виникає думка, що і Бог має свої справи з ним», — сказала Ганна Кралль в одному із інтерв’ю. Книжки авторки перекладені 76 мовами світу, а у Польщі продано понад 170 тисяч примірників.

Перекладач — Остап Сливинський.

 

Катажина Квятковська-Москалевич «Вбити дракона. Українські революції» (2017)

Врадіївка, Оксана Макар, свавілля «сім’ї» Януковича, зажерливість суддів та олігархів, сепаратизм у Криму й на Донбасі, Майдан, захоплення Слов’янська, перші жертви й перші герої російсько-української війни. Епізоди новітньої української історії у книжці польської письменниці Катажини Квятковської-Москалевич змальовані з незвичного для українців погляду стороннього, але не чужого спостерігача. Ця книжка побудована на людських історіях. Вона про боротьбу з нашим внутрішнім монстром, якого неможливо вбити, і про силу, яка змушує Україну не здаватись у цій боротьбі. Авторка писала її понад десять років.  

Перекладач — Андрій Бондар.

 

Карл-Маркус Ґаус «Собакоїди та інші люди» (2017)

«Собакоїди та інші люди» — це розповідь про життя в ромських поселеннях, що перебувають за межею бідності. У книжці йдеться, зокрема, про Лунік IX — район у словацькому Кошице, куди в 1980-х роках переселили ромів із цілого міста, а також про ромські нетрі в селищі Свінья. Карл-Маркус Ґаус занурюється в побут ромів і пробує все на смак, нюх і дотик: спілкуючись із жителями ромського поселення, він вдихає атмосферу геть іншого життя. Автор пояснює деякі особливості ромської ідентичності й правила, що діють усередині закритої від зовнішнього світу спільноти. Як так, що в ромських поселеннях нестерпно брудно, а в ромських домах — досконало чисто? Чому на шкільних обідах ромським дітям не дають ножів? Хто такі ґаджо? У чому полягає кастова система, і чому ті, хто називають себе ромами, не мають діла з тими ромами, яких називають «деґезі», тобто собакоїдами?

Перекладачка — Люба-Параскевія Стринадюк, редакторка перекладу — Христина Назаркевич.

 

Вітольд Шабловський «Танечні ведмеді» (2015)

У першій частині книги автор описує давню і, на думку захисників тварин, дику традицію дресирування ведмедів і поступову відмову від неї в Болгарії. Ця відмова — алегорія посткомуністичної трансформації. Друга частина — про болючі моменти посткомуністичного життя у різних країнах: Польщі, Україні, Естонії, Сербії, Албанії, Кубі, Грузії.

Перекладач — Андрій Бондар.

 

Осне Сайєрстад «Кабульський книгар» (2014)

«Кабульський книгар» — це розповідь про життя афганської родини у 2001-2002 роках, коли щойно повалили режим талібів. Про талібів, моджахедів, колишніх королів Афганістану або про присутність СРСР та Америки дізнаємося через призму життя малих, дорослих і старих членів родини, — авторка не оминає увагою жодного з них. Знайомить із їхніми сусідами, близькими і далекими родичами, життям афганського міста, ретельними приписами суспільних вимог. Особливо жорсткі ці вимоги щодо жінок.

Перекладачка — Уляна Джаман.

 

Ришард Капусцінський «Імперія»  (2012)

«Імперія» — це репортаж про Радянський Союз, логіку його існування, останні дні та розпад. Класик польського репортажу Ришард Капусцінський описує життя у різних куточках Радянського Союзу. І хоча сам каже, що мав про це життя «фраґментарні та поверхові» знання, насправді споглядав його зблизька впродовж понад півстоліття — від 1939 року, коли совєтські солдати ввійшли до його рідного Пінська, й аж до початку 1990-х, коли мандрував союзними республіками. Тоді ж і побачив розпад імперії та ейфорійне народження нових країн.

Перекладачка — Дзвінка Матіяш.

 

Вітольд Шабловський «Убивця з міста абрикосів» (2012)

«Убивця з міста абрикосів» — це багатогранна розповідь про Туреччину, роздерту поміж Сходом та Заходом, ісламом та ісламофобією, консерватизмом та постмодернізмом, прагненням до Європи та євроскептицизмом. Через кожен із репортажів Вітольда Шабловського промовляють людські історії. Іммігранти з Африки, молоді дівчата, які врятувалися від убивств честі, терирост Мехмет Алі Агджа, який здійснив замах на Івана Павла ІІ, — це лише частина героїв, які ведуть читачів углиб Туреччини, яка, заражена європейським, втрачає свій традиційний ритм.

Перекладачка — Дзвінка Матіяш.

 

Маріуш Щиґел «Ґоттленд» (2010)

Історії знаного польського автора, репортера «Газети Виборчої», трагікомічні, часто — трагіфарсовані, але головний герой у них завжди виглядає трохи розгубленим. Це історії про Чехію. Як йдеться в анотації до книжки, історичні обставини, в яких чехи жили впродовж ХХ століття, їхні ікони й табу, чеська трагічна й водночас смішна неоднозначність мають щось від  атмосфери, яку так майстерно вигадав великий пражанин Франц Кафка. У «Ґоттленді» перед читачами розгортається панорама чеських доль ХХ століття і відкривається світ, який, здається, зник, але багато в чому і донині залишається за вікном.

Перекладачка — Богдана Матіяш.

 

П’ять книжок мовою оригіналу

Збірка репортажів «Refugees Worldwide: Literarische Reportagen» («Біженці у  світі: літературні репортажі», 2017)

Завдяки чотирнадцятьом репортажам, які в одну книжку уклали Луїза Доннерберґ та Ульріх Шрайбер, читач занурюється у невідомі місця у світі. Автори розповідають про сальвадорських біженців у Белізі, гаїтянських — у Бразилії, газаранських — у Пакистані, уродженців Конго, які втекли до Токіо та інших. У книжці також є історія про внутрішніх переселенців в Україні, а один із текстів написав автор із Сирії. У своїх репортажах журналісти документують історії конкретних людей та намагаються збагнути, що таке колективна ідентичність.

 

Малґожата Шейнерт «Usypać góry. Historie z Polesia» («Пересипати гори», 2015)

Захоплива розповідь про землю, де жили поляки, литовці, білоруси та євреї. Але також «тутешні» — полісяни, для яких батьківщина — не історія чи політика, а місце людини в космосі. Це затриманий у часі світ царів, панів і селян, промисловців, купців і цадиків, і його драматичний кінець.

 

Кетрін Бу «Behind the Beautiful Forevers» («У затінку вічної краси», 2012)

Книжка Пулітцерівської лауреатки Кетрін Бу розповідає драматичну та часом болісну історію сімей, які прагнуть кращого життя в Мумбаї. Репортерка три роки досліджувала бідність та багатство, жила у фавелах в Індії і оповіла історії кількох людей. Енергійний мусульманський підліток Абдул бачить багатство у переробленому смітті, яке викидають заможні люди. Жінка Аша з глибокими, здобутими у дитинстві шрамами, живе у бідному селі і обрала альтернативний шлях до середнього класу — політичну корупцію. А п’ятнадцятирічний хлопець Калу краде металобрухт і вважає, що наближається до кращого життя та кращих часів, які називає «повною насолодою».

 

Павел Смоленський  «Arab strzela, zyd sie cieczy» («Араб стріляє, єврей радіє», 2012)

«Араб стріляє, єврей радіє» — збірка репортажів про Ізраїль знаного журналіста «Газети Виборчої». Яким є суспільство, яке протягом шістдесяти років намагається створити нову націю? Які стосунки між етнічними групами? Смоленський детально розглядає історії звичайних людей — і євреїв, і арабів. Тих, хто можуть бути ісламістами, хоч і носять у кишені ізраїльський паспорт. Павел Смоленський показує неполітичний та нетуристичний образ країни, сповненої виразних героїв.

 

Колм Тойбін «Bad blood. A Walk Along the Irish Border» («Ворожнеча. Прогулянка вздовж ірландського кордону», 2010)

Улітку після Англо-Ірландської угоди, коли в Північній Ірландії панувала напруга, Колм Тойбін пішов уздовж кордону з Деррі до Ньюрі. «Погана кров», чи «Ворожнеча», розповідає про цю подорож крізь страх і ненависть, а також описує звичайне життя і спадщину історії у похмурому ландшафті. Тойбін змальовує ритуали — марші, похорони, демонстрації — по обидва боки кордону. Із симпатією та розумінням фіксує  життя вздовж однієї з найбільш суперечливих смуг землі у Західній Європі.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.