FavoriteLoading 

Що не так із українськими ресторанними комунікаціями.


Два роки я регулярно пишу про львівські кафе, бари, ресторани та інші заклади харчування. Так, моя робота полягає в тому, аби їсти щось смачне (часом не дуже) й писати про це. Так, це ідеально, якщо ви любите їжу так само, як я. Але в цій діжці меду є ложка дьогтю. Це ресторанні комунікації. Зокрема в соціальних мережах.  

Здавалося б, що страшного може бути в комунікаціях закладу харчування в соцмережах? Береш одну людину, яка має паролі від облікових записів в усіх соцмережах, і вона комунікує з усіма як може, як хоче або як треба. Проте з цим виникають проблеми.

Загалом від того, що кафе й ресторани публікують у фейсбуках, інстаґрамах та інших медіаканалах, часто просто немає жодної користі. Трапляється й таке, що очі витікають з очниць і хочеться ніколи більше цього не бачити й не читати. Ось речі, які найбільше дратують мене в ресторанних комунікаціях у соцмережах:

 

Відсутність елементарної необхідної інформації

Це проблема як маленьких кіосків із кавою, так і великих пафосних ресторанів, які належать до іменитих мереж. Нехай заклад буде найкращим у світі, але відсутність адреси й годин роботи на його сторінці в фейсбуку чи форсквері залишає неприємний осад. Як і відсутність актуального номера телефону. Ця інформація для мене важливіша за будь-які відгуки чи нагороди.

Також добре, коли на сторінці закладу в соціальній мережі можна знайти меню з актуальними цінами. Це зручно для гостей, які можуть визначитись, чи є в обраному місці потрібні їм страви й чи можуть вони їх собі дозволити. Тим часом заклад має змогу уникнути випадкових відвідувачів, які не знали, чого очікувати, лишились, бо ніяково були піти, та в результаті пішли невдоволеними. Наявність актуальної адреси, позначки на мапі та меню з цінами розповість потенційним гостям ресторану значно більше за десяток постів про «вишукану атмосферу дивовижного й елегантного ресторану».

 

Неякісний і непотрібний контент

Якість контенту – поняття відносне. Але важко назвати якісними публікації, в яких помилок більше, ніж у диктантах п’ятикласників. Звісно, не всі люди, на яких покладають почесну місію комунікувати від імені закладу, досконало володіють мовою. Але ж ми живемо у добу технологій! Два кліки – і текстовий редактор безкоштовно перевіряє правопис замість тебе, перетворюючи текстову кашу, від якої витікають очі, у просто текстову кашу.

Сюди ж варто віднести неякісні фото. На бога, заплатіть один раз фотографу, чи, принаймні, використовуйте мобільні фото гостей – там можна знайти багато цікавого!

Та ж історія з надлишком смайликів. Хіба що ви точно знаєте, що ваша аудиторія їх оцінить.

З потрібним контентом справи ще гірші. Менеджери соціальних мереж у багатьох закладах бездумно штампують заплановану кількість постів на день, не зважаючи на те, що можна було б розповісти справжні новини закладу. Ну, якщо раптом ви не знали, то інформація про новий десерт у вашому меню цікавить мене більше, ніж тисячний допис про те, що «какао чудово зігріє в цей холодний день».

Щоправда, є винятки – заклади, які мають своєрідну концепцію комунікацій на зразок історій про улюблених гостей, кумедних віршованих повідомлень або віртуального персонажа. У цьому випадку прикладна користь від дописів відходить на другий план.

 

Скандали і провокації

З цим найважче. Останнім часом комунікатори українських рестораторів підхопили моду на провокативний контент. Ну, а що? Один раз публікуєш щось скандальне, отримуєш хвилю хайпу, а там, може, серед сотень ненависників з’явиться кілька тих, хто стануть твоїми постійними гостями.

На щастя, це не надто діє. Київська кав’ярня Fair Finch оскандалилась у фейсбуку через те, що її працівники зневажливо ставились до гостей, які просять до кави цукор, і в такій самій манері відповідали на відгуки відвідувачів у соцмережі. І згодом змінила власників.

Історія з вигаданою «Першою львівською хвойдарнею» хоч і принесла агенції, яка її втілила, нагороду у сфері маркетингу, не мала практичного впливу на роботу реального ресторану. Як і скандальний інстаграм-профіль «Київської перепічки», який не мав стосунку до справжньої ятки з сосисками в тісті.

Провокації викликають галас лише у соцмережах. Щонайбільше про заклад хтось дізнається й зайде подивитись, що там таке. Але, якщо повернеться вдруге, то зовсім не через скандал.

Комунікації в соцмережах і не лише – це спосіб зацікавити потенційних нових гостей закладу, а також поінформувати й розважити постійних клієнтів. Але комунікації нічого не варті, якщо заклад не має продуманої концепції, смачної їжі та якісного сервісу. Тому варто дбати, перш за все, про практичні інформативні деталі та якісне наповнення. Натомість, жарти, настроєві картинки й «затишні історії» залишати на тоді, коли з усім решта все буде добре.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.