Для кого працюють і на що сподіваються румунськомовні медіа України.

В Україні виходить шість друкованих видань румунською: одне всеукраїнське, і п’ять місцевих. Усі вони базуються в Чернівецькій області. Саме тут живе більшість громадян України, які називають своєю рідною мовою румунську або молдовську, — майже двісті тисяч. Для багатьох із них румунськомовні медіа — єдине джерело новин про Україну. Раніше частину румунськомовних видань фінансувала держава, зобов’язана законом підтримувати медіа для національних меншин. З початку 2019 року, коли процес роздержавлення преси завершився, ці медіа постали перед вибором: змінитись або закритись.  

Від держави до держави

Якщо ви передплатите єдине всеукраїнське видання румунською мовою, то не отримаєте жодного номера. Принаймні, поки що.

Кільканадцять років тому тижневик Concordia мав двадцятитисячний наклад. Газету передплачували не лише у Чернівецькій та Закарпатській областях, де живе багато румун, а й у інших регіонах, навіть у Криму. Із кінця минулого року Concordia не виходить.

Газету фінансував Департамент національностей і релігій Міністерства культури України — один із засновників видання. Закон про роздержавлення преси зобов’язав державу вийти з числа засновників усіх медій. Так Concordia стала приватною, водночас утративши основне джерело фінансування. Колектив редакції, який базується у Чернівцях, сподівається знайти альтернативні джерела, й не скасовує передплату на друге півріччя 2019-го.

Газету Zorile Bucovinei («Зоря Буковини») також фінансувала держава. Головному редактору Ніколає Тома на початку двотисячних років вдалося домовитися  про це з тодішнім головою комітету у справах нацменшин Геннадієм Москалем. Та після парламентських виборів 2006 року головою комітету став комуніст Георгій Попов — і скасував бюджетне фінансування. Утримання газети повністю лягло на плечі колективу.

2011 року Ніколає Тома відшукав нове джерело грошей. На форумі румунів у Кишиневі він зустрівся із румунським політиком Еудженом Томаком і попросив домовитись про фінансування з бюджету Румунії. Наступного року на рахунки видання від уряду Румунії надійшло 5000 лей. У наступні роки ця сума зросла до кількох десятків тисяч.

— В останні роки виділяють усе менше. Цього року дали лише 30% від проекту, який ми подавали до Міністерства румунів звідусіль. Обіцяли дати більше. Але то передвиборчі обіцянки, — розповідає Ніколає Тома. У проекті було 70 тисяч лей (майже 435 тисяч гривень). Саме стільки потребує видання для повноцінної роботи.

— У нас борг перед друкарнею 15 тисяч євро. Завдяки своїм зв’язкам я можу домовлятися про безперебійний вихід газети. Також ми змогли трохи заробити на рекламі під час президентських виборів, — Ніколає Тома пояснює, що грошей все одно бракує.

Zorile Bucovinei — найдавніша румунськомовна газета області. Її заснували у 1941 році як додаток до видання «Радянська Буковина». Тоді у газети була пропагандистська мета — «розповідати трударям краю про переваги та успіхи комунізму». Із 1967 року Zorile Bucovinei стала окремим виданням. На початку 1990-их майно газети перейшло у власність колективу редакції, а утримання газети взяла на себе Чернівецька обласна рада.

Ніколає Тома працює у Zorile Bucovinei із середини 1970-их років. Він каже, що з часу розпаду СРСР видання незалежне від будь-якої влади, а місія Zorile Bucovinei – «казати правду румунськомовній аудиторії Чернівецької області» про міжнародні, державні та місцеві новини, пов’язані із румунами регіону. На сайті серед інших є рубрики «Istoria neamului» («Історія нації»), «Limba noastră cea română» («Наша румунська мова») і «Românii de pretutindeni» («Румуни звідусіль»).

Після ухвалення нового закону «Про освіту» Zorile Bucovinei публікувала звернення культурних колективів про відмову від державних нагород на знак протесту, редакційні відозви до влади та активістів про необхідність захисту румунської мови, звернення до українських журналістів про неприпустимість розпалювання ненависті до румунської меншини, лист до влади Румунії про «масакру» румунськомовних шкіл (із 1991 року їхня кількість скоротилася із 118 до 80).

Редакція критикувала Порошенка «за підтримку націоналістичної політики». Наприклад, ухвалення закону про мову Zorile Bucovinei представила як «помсту Порошенка після програшу на виборах» — «київський парламент перекрив повітря румунській мові».

— Ми не виступали особисто проти Порошенка, лише проти нього як президента. За радянської влади були складні моменти — і депортації румунів, і інші репресії. Але щодо мови нічого не робили: як навчалися румунською раніше, так це було завжди. А зараз тиснуть на мову та релігію. Ми не проти знання державної мови молодшим поколінням. Але що робити старшим людям, які вже її не вивчать? — пояснює Тома.

Від читача до читача

— Які газети румунською мовою у вас є?

— Румунською? Лише Libertatea Cuvântului.

Цей діалог повторюється у чотирьох кіосках. Лише у п’ятому є альтернатива — Zorile Bucovinei.

Libertatea Cuvântului («Свобода слова») — найпопулярніша румунськомовна газета Чернівецької області. Zorile Bucovinei має наклад 5500 примірників і 4500 передплатників. У Libertatea Cuvântului трохи більше 4700 передплатників і наклад 6000. Купувати або передплачувати Libertatea Cuvântului вигідніше: у роздрібному продажі газета коштує дві гривні, коли Zorile Bucovinei обійдеться у п’ять.

Libertatea Cuvântului дешевша, бо має стабільне джерело дотацій. Це Мігай Ґросу, бізнесмен, колишній місцевий політик і батько співачки Аліни Ґросу.

— На одному заході до мене підійшли Василь Карлащук і Дмитро Вербицький — відомі журналісти, справжня румунська інтелігенція. Вони попросили мене підтримати газету. На той момент у неї було 140 передплатників, — розповідає Мігай Ґросу.

Libertatea Cuvântului заснували 2002 року. Вона мала дві версії — українськомовну та румунськомовну. Спершу газета отримувала кошти від Чернівецької обласної державної адміністрації. Із липня 2015 року її власником і шеф-редактором став Мігай Ґросу.

— Газета збиткова. Собівартість її друку — три гривні. Але ми прагнемо вийти на самозабезпечення. Для цього потрібно 6-7 тисяч передплатників, — Мігай Ґросу каже, що завоювати таку аудиторію за чотири роки вдалося зміною редакційної політики.

Останній скандал, пов’язаний із змістом матеріалів Libertatea Cuvântului, трапився напередодні приходу Мігая Ґросу до керма видання. На початку 2015 року на її сторінках опублікували фрагменти проповіді настоятеля Свято-Вознесенського Банченського монастиря Михайла Жара. Священик закликав протидіяти мобілізації до української армії. Зараз основа контенту Libertatea Cuvântului — новини на найрізноманітніші теми. Власник каже, що його газета представляє інтереси румунської та молдовської національної меншин області. Газета не ігнорує важливі суспільно-політичні теми, але намагається посідати нейтральну позицію, просто подаючи факти, заяви політиків і громадських діячів — уникає власних коментарів.

— Ні я, ні журналісти нашої газети жодного дня не ходили під облдержадміністрацію протестувати, — відповідає Ґросу на запитання про ставлення до законів про освіту і мову.

Поради із догляду за тілом, кулінарні рецепти, телевізійна програма, новини шоу-бізнесу, історії про чернівецьких діячів культури, гороскоп та оголошення — ось стандартний зміст випуску.

— Дмитро Вербицький також пише нам романтичні історії. Я сам таким не цікавлюся, тому думав, що ніхто цього не читатиме. Але познайомився з багатьма людьми, які передплачують газету лише заради цього. Навіть знаю одного такого директора сільської школи, — Мігай Ґросу розповідає, що основою аудиторії Libertatea Cuvântului залишаються літні люди. Для багатьох із них газета — єдине джерело інформації. Втім Ґросу каже, що робить усе можливе, щоб медіа стало принаймні самоокупним, і в майбутньому зробить ставку на розвиток онлайн-версії.

* * *

— Газета не має жодної копійки боргу. Ми повністю себе забезпечуємо. Вистачає і на друк, і на зарплати, і на гонорари. Навіть інколи дозволяємо собі видавати збірки чи брошури, — розповідає про своє видання головний редактор Gazeta de Herţa («Газета Герци») Васіле Бику. Він очолює видання з 1995 року.

Gazeta de Herţa виходить лише румунською мовою. Її майже неможливо знайти у вільному продажу, оскільки у Герцаївському районі немає жодного кіоска з газетами. 97% із тритисячного накладу йде до передплатників.

— Ми — єдине видання для більшості цих людей. Але газета не обмежується лише інформуванням. Ми також підтримуємо літераторів нашого району. У Чернівцях вони не завжди мають змогу друкувати свої твори, — каже Васіле Бику.

Раніше серед засновників Gazeta de Herţa була Герцаївська районна державна адміністрація. Після роздержавлення основою бюджету стали передплата і кошти від реклами. Однак газета також уклала угоду із РДА, за якою невелику частину грошей отримує від районної влади.

Від друкованого органу до сучасного медіа

Після запровадження 2017 року квот на українськомовний контент в ефірі радіостанцій і телеканалів п’ятеро представників румунської громади  — серед них Ніколає Тома та Васіле Бику — підписали звернення до Верховної Ради, президента, міжнародних організацій та урядів демократичних країн світу. Висловили «занепокоєння щодо обмеження можливостей використання мов національних меншин в українському інформаційному просторі».

У Чернівецькій області лише одне медіа транслює телевізійні і радіопрограми румунською. Це філія Суспільного — «UA:Буковина». В ефірі «UA: Українське радіо Буковина» є декілька програм румунською загальним хронометражем 30 хвилин щодня. На телеканалі румунськомовні програми виходять через день. Продюсер філії Максим Волошин поясює, що це замало:

– Такий обсяг румунськомовного контенту не є взірцевим, враховуючи факт, що близько 20% населення області говорять румунською. Але поки що ми не маємо ресурсів для збільшення кількості такого контенту. Навіть нинішній обсяг роботи часом складно виконати. Особливо скрутно, коли редактори йдуть у відпустку або хворіють.

У планах «UA:Буковина» — зробити телепрограми румунською щоденними.  Для цього необхідно збільшити штат румунськомовної редакції і підвищити кваліфікацію тих, хто вже працює. Максим Волошин каже, що філія намагається не обмежувати румунськомовну аудиторію виключно румунськомовним контентом. Для неї і про неї телерадіокомпанія створює також програми українською.

Одним із тих, хто підписав звернення щодо квот, був Марин Герман, румунськомовний журналіст, політичний оглядач «Українського радіо» й дослідник медій Буковини. Із 2014 року він також став медіаменеджером, заснувавши медіацентр BucPress. Герман каже, що хотів створити сучасне, цікаве, а головне, конкурентоздатне медіа румунською мовою:

— Стратегія була така: створити інформаційний сайт, який би розповідав про румун, події Чернівецької області, України та міжнародні новини. Зрештою мала з’явитися онлайн-радіостанція. Ми б зекономили на інформаційній службі, адже новини йшли б із сайту. Ведучі б їх просто озвучували та працювали б над унікальними радіопрограмами. Звісно, в ефірі мало бути трохи сучасної румунської музики.

Оскільки Radio Cernăuți — відгалуження BucPress — мовить онлайн, норми законів щодо телерадіомовлення на нього не розповсюджуються. Проблемою для розвитку проекту стала зміна способу споживання контенту. Марин Герман каже: важче стає зацікавити аудиторію новинами з сайту. Доводиться скорочувати формат, урізноманітнювати його мультимедійним змістом, активніше взаємодіяти із читачами у соцмережах і месенджерах.

За декілька років існування Radio Cernăuți у його ефірі стало більше музики: вона подобається румунськомовній молоді більше за розмовні програми. Герман відмовився створити FM-радіостанцію: із майже 200-тисячною румунськомовною аудиторією вона мала б слухача, але для неї важко знайти спонсора чи заробити достатньо на рекламі.

Також BucPress знімає короткі відеорепортажі про румунів області. Їх не монтують і не озвучують, як телевізійні сюжети. Своє відео BucPress передає іншим медіа, наприклад, «UA:Буковина» чи румунськомовній редакції «UA:Закарпаття». У травні 2019 року їхнє відео потрапило до ефіру суспільного мовника Румунії. Це був запис із параду вишиванок до Дня традиційного румунського одягу у Чернівцях.

– Часто медіа національних меншин закриваються у зоні інформаційного комфорту: говорять лише про себе або свою культуру, — каже Герман. — Це їхня важлива місія — збереження ідентичності. Але я прагну розширити можливості медіа для румунськомовних мешканців області. Вони такі ж громадяни України, як і інші. І хочуть читати про те, що відбувається у їхньому регіоні, Україні та світі. Вони ж це все одно прочитають на інших сайтах, але українською. Тож нехай споживають цю інформацію своєю рідною мовою.

Однак новини BucPress читають не лише громадяни України. Марину Герману важливо також розповідати мешканцям Румунії про українську державу: що вона змінюється, що вона прагне вирватися з-під впливу Росії та стати повноцінною частиною європейського співтовариства. Два роки тому після публікації новини про втрати української армії на Донбасі на пошту BucPress надійшов лист. Мешканець румунського Брашова питав: «У вас що там, досі війна йде?»

Головне зображення Cameron Ballard

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.