Наталка Седлецька про лампу Януковича, вежі Бойка та журналістське щастя.

У програмі журналістських розслідувань «Схеми» розповідають про махінації найвищих посадовців країни. За матеріалами деяких розслідувань відкривають кримінальні провадження. Журналістів-розслідувачів, однак, намагаються звести на манівці неправдивою інформацією, пропонують гроші, аби тільки ті не порпатися у незаконних оборудках владної та підприємницької верхівки. Редакторку та ведучу «Схем» Наталку Седлецьку намагалися підкупити лише один раз, але марно. Про щоденні виклики українських журналістів Наталка розповіла на лекції в Українському католицькому університеті.


Від вас завжди намагатимуться приховати правду. За президентства Януковича у ЗМІ панувала цензура. Говорити щось проти нього було невигідно або й небезпечно. Лише декілька журналістів говорили про незаконні дії президента. Наприклад, що він накрав на цілу резиденцію, закрив її декількаметровою огорожею, щоб ніхто нічого не міг побачити. Дронів тоді ще не було, і, як ми потім дізналися, у працівників резиденції щоразу на вході забирали телефони, аби вони не могли нічого фотографувати. Ніхто не уявляв, як виглядає президентський маєток.

У 2012 році в мережі з’явилося фото з кабінету Януковича у його резиденції. Журналісти відразу звернули увагу на одну деталь — настільну лампу — і з’ясували, що вона коштувала понад 10 тисяч доларів. Зрозуміло, що у президента не було б грошей на цю лампу, якби він жив лише на зарплату. Та як виявилося потім, лампа, порівняно з усім награбованим, — лише крапля у морі.

Допоки українці отримують інформацію із закритих, цензурованих ЗМІ, ніхто цілком не розуміє, що коїться українській політиці. Чому одній людині вдавалося роками дурити і обкрадати своїх громадян? Чому так довго люди знали лише про одну лампу? Як журналістка я намагаюся на всю українську політику дивитися крізь призму цієї історії з лампою. Кожне викриття — це лише один маленький епізод у загальній картині правди.

Вас намагатимуться підкупити. Чесний журналіст в українській політиці — досі чужорідний суб’єкт. Як це — не можна домовитися? Як це — не можна заплатити журналістові, щоби зняти матеріал з ефіру?

Одного разу, працюючи на телеканалі TVI, я прочитала в газеті «Дзеркало тижня» матеріал про закупівлю нафтових веж за бюджетні гроші з переплатою на сотні мільйонів доларів. Почала робити про це розслідування, яке згодом стало відоме як вежі Бойка. Юрій Бойко тоді був міністром палива та енергетики.

Я мало кому про це розповідала, але тоді мені вперше (і востаннє) запропонували гроші, щоб не знімати цей сюжет. Прийшли люди і сказали: «Ти знаєш, нам уже вдалося купити інших журналістів, тому ти просто назви суму, ми тобі заплатимо». Тим не менш, я зняла цілу серію матеріалів про вежі Бойка, отримала свідчення осіб, які брали участь у цій махінації. Зараз частина цих матеріалів стала основою офіційного розслідування.

Однак багато журналістів працюють в умовах, коли не можуть ухвалювати самостійні рішення. Особливо це стосується великих телеканалів. Рівень самоцензури, який існує в журналістів олігархічних видань, загрозливий для нашої професії. Так само як і відсутність цехової солідарності. Кожна замовна стаття, кожен знятий з ефіру сюжет — це моральний злочин журналіста перед глядачами. Кажуть, що журналістика — перша чернетка історії. Представник ЗМІ, який бере участь у спотворенні реальної картини сьогодення, зменшує шанси на краще майбутнє.

Інколи ви ризикуєте зачепити чиєсь приватне життя. У розслідувальних програмах доводиться вирішувати багато морально-етичних дилем. Одна з них — межа між приватним і суспільно важливим. Під час підготовки матеріалу про колишнього генпрокурора Віктора Шокіна ми виявили, що у нього є цивільна дружина і маленька дитина, яким належало всіляке елітне майно. Наприклад, віллу в Празі Шокін записав на цю жінку. Дитині на той час було всього два роки, а він на неї оформив величезний маєток під Києвом. За декларацією ж у екс-генпрокурора не було ні сім’ї, ні нажитого майна. Перед виходом сюжету ми довго думали, як опублікувати цю інформацію, не нашкодивши дитині.

Вас будуть звинувачувати у необ’єктивності. Після запуску «Схем» нас передовсім намагалися спантеличити, дезорієнтувати. Звичною стала теза «Якщо ти пишеш щось проти президента, значить, працюєш на Росію». Це типова технологія Банкової постмайданного періоду, яку, мабуть, найбільше на собі відчули саме журналісти-розслідувачі. Ми — не критики президента чи його опонентів, а вони нам не вороги. Просто ми сповідуємо цінності об’єктивної журналістики, яка служить громадянам та країні в цілому, а не конкретній сьогоднішній владі.

Нещодавно на наших журналістів завели кримінальне провадження з ініціативи Віктора Медведчука. Він звинуватив нас у втручанні в його особисте життя, коли журналіст Михайло Ткач з оператором Кирилом Лазачевичем знімали його приліт біля терміналу київського аеропорту. В умовах закритого неба між Росією та Україною лише літак Медведчука може літати напряму. Як пояснили нам у СБУ, таке виняткове право він отримав, оскільки займається визволенням українських військових.

Наша знімальна група зафіксувала, що Медведчук літає в Росію разом із бізнесменами, які зараз скуповують російські активи на території України. Можливо в Росії він вирішує питання не лише звільнення військовополонених, а й передачі бізнесу. Знімати такі перельоти — суспільно важливо? Ми вважаємо, що так. І готові доводити це перед судом.

Вас намагатимуться використати в боротьбі проти своїх опонентів. Більшість тем для розслідувань ми знаходимо самі, розробляємо гіпотези. Та часом буває, що теми надходять ззовні. Ми дуже рідко беремо інформацію з таких джерел, адже інколи журналістів можуть використовувати як інструмент у боротьбі проти своїх політичних суперників. Якщо вже і зважаємо на таку інформацію, то завжди намагаємося дослідити, чому вона потрапила до нас і кому це може бути вигідно.

Також ми завжди досліджуємо і джерело. Звільняючись із посади голови СБУ, Валентин Наливайченко забрав зі собою чимало компромату на Петра Порошенка, який потім запропонував журналістам-розслідувачам. Матеріали, які він нам надав, справді були суспільно важливими. Однак опублікувати розслідування ми змогли лише після ретельної перевірки. А потім провели й окреме розслідування про самого Наливайченка: знайшли у нього майно незрозумілого походження, підозрілі бізнес-зв’язки. Ніхто не міг дорікнути, що ми працюємо на нього.  Порятунок в балансі. І велике щастя, коли можеш сказати, що ти — незалежний.

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.