FavoriteLoading 

Сьогодні суспільно-політичне видання «INSIDER» припинило роботу.

У 2013 році «Сім’я» Віктора Януковича активно захоплювала український медіаринок. Незалежних видань залишалося все менше. Журналісти масово звільнялися з роботи, не погоджуючись із політичною позицією керівництва. В цих умовах їм не залишалося нічого іншого, як шукати альтернативу. Так з’явилася низка проектів, серед яких був INSIDER. Усі вони «вибухнули» популярністю з початком Євромайдану. Минуло два роки, і INSIDER оголосив про завершення проекту. Чому – говоримо з його засновником та головредом Сергієм Щербиною.

Сергію, чому ви вирішили створити INSIDER?

Ідея виникла весною 2013 року у мене з Олексієм Тамразовим (український бізнесмен, – авт.), який погодився профінансувати проект. Тоді почалась монополізація медіаринку людьми колишнього президента. В травні 2013-го було відомо, що Сергій Курченко купив UMH, і всі видання перейдуть під контроль людей Ахметова з Януковичем. З’явилась ніша під незалежний проект. Нашою основою стали розслідування на перетині журналістики та економіки. Попри це, ми включили в план розділи «Арт» і «Лайфстайл». Безумовно, вони не були профільними, але розширювали аудиторію. Ми хотіли привернути якомога більше активної молоді, яка цікавиться не лише політикою та економікою, але і життєвими речами. Спочатку ми цілилися у вдумливу аудиторію, з освітою і доходами.

Ви маєте на увазі +/- 30 років?

Ні, від студентів останніх курсів (від двадцяти років), і до сорока п’яти. Почали роботу у вересні, тоді ще не було Майдану. Робили перші розслідування про Курченка та Арбузова. Потім почався Майдан.

Наші журналісти цілодобово чергували на Майдані. Дуже вимотувало. Але завдяки цьому вдалося досить сильно розкрутитись

 

INSIDER вибухнув на Майдані як видання.

Наші журналісти цілодобово чергували на Майдані. Саму організацію роботи ми не змінювали, але після розгону студентів уже не було значення – чи то редактор «Лайфстайлу», чи «Арту», чи політики. Усі чергували на стрічці, на Майдані… Дуже вимотувало. Але завдяки цьому вдалося досить сильно розкрутитись.

Але Майдан закінчився, і інтерес до новин спав. Що ви робили, щоб втримати аудиторію?

Майдан закінчився, почалась війна. Тему Криму ми, на жаль, так детально не висвітлювали, як Майдан. Тому що, чесно кажучи, люди шалено втомились. Не було сил їхати і цілодобово розповідати. Вже коли почались події на сході, ми повернулись до детального висвітлення. Спершу треба було набратись сил. Далі наші кореспонденти вже працювали і в Слов’янську, Краматорську, окупованих містах, їздили з батальйонами. Один з наших фотокорів пішов добровольцем в «Айдар» і загинув. До нас прийшов працювати Артем Чапай, за що йому велике спасибі. Він писав чудові репортажі. Відправив якось його у Краматорськ. Там уже було спокійно. Попросив написати про переселенців. Артем поїхав. Приходжу у Раду, Порошенко каже: з реактивних градів обстріляли Краматорськ. Я стою ні живий, ні мертвий. Видзвонюю Чапая. Він той час пересидів у підвалі. Завжди дуже важко відправляти журналістів у ту зону.

Артем теж на Майдані «вибухнув» як репортажист.

Так. Він навіть посидів у ямі в нашої армії, яка його прийняла за шпигуна (сміється). За добу розібрались і відпустили, але такі події були. Сказати, що ми залежали від Майдану… Він був відправним пунктом, а почали ми з розслідувань.

Критикуєте владу – ви проти країни, бо ж у нас війна. Це неправильно


А що зі стратегією розвитку? Громадське у цьому сенсі схоже на INSIDER: стало популярним на Майдані, але весною 2014 року, нехай і розпочались події в Криму, інтерес до видання зменшився. Постало питання, що робити з аудиторією, яка прийшла.

Тут питання не у втриманні аудиторії, а в тому, що люди втомились. Вони були надзвичайно заполітизовані ці кілька місяців, слідкували невідривно за процесом. Вал інформації відвернув від її споживання. В цьому немає нічого надприродного. Потім почалися зовсім погані процеси, дискусія «Зрада/Перемога» (усміхається). Суспільство знову стало полярним, державна машина почала переймати все найгірше від попередньої. На якомусь етапі держмашина поставила питання так: критикуєте владу – ви проти країни, бо ж у нас війна. Це неправильно. Тут можна дискутувати годинами про воєнний стан, але проблема у тому, що в той час дуже багато журналістів стали пропагандистами. А пропаганду сприймали набагато краще.

Ви були і засновником, і менеджером. Які ви прийняли менеджерські рішення у цій ситуації? Ви мали ж вийти на самоокупність за два роки

Спочатку ми планували заробляти на рекламі. В 2013-му це було реально, бо економіка в державі ще існувала. Після Майдану і початку війни ні про яку рекламу мова уже не йшла. Бізнес-модель багатьох видань України зрозуміла. Будьмо реалістами: жодне видання в країні не виживе лише завдяки рекламі, хіба якесь мегатопове. Багато з них грішать «заказухою», або розміщенням конфліктних банерів на кшталт «Афера століття». Ні для кого не таємниця, що банер «білий» коштує одну суму, а банер «чорний» – у рази більше. В Україні нема жодного медіа, яке не використовує конфліктних банерів чи «заказухи». Хіба це дотаційні видання, яким було наше. На жаль, медіа в Україні бізнесом на стали і навряд чи скоро стануть. Наприклад, людина, яку я дуже добре поважаю, Леонід Бершидський сказав, що «Інсайдер» міг би існувати, якщо б ми зробили формат підписки.

Який працює в західних медіа…

Так. Якби ми відкрили підписку на наші статті за гроші. Але той же Бершидський каже, що в Україні це не працює, бо тут ніхто не здатен платити за інформацію. Тут я його думку повністю розділяю. Та й окупити видання рекламою – річ теж уже абсолютно нереальна. Єдине, що я можу ставити в заслугу редакції – за весь час проекту жодного замовного матеріалу не вийшло.

Окрім реклами на сайті, були ще якісь методи заробляння коштів?

Ми планували заробляти на спецпроектах.

Як видання «Платформа»? (компанія стає спонсором проекту, – авт.)

Так, але у нас уже не було ресурсів це організувати. Теоретично можна такі проекти робити за залучені кошти, домовитись з якоюсь телекомунікаційною компанією про фінансування, наприклад. Але спочатку формат треба відпрацювати, взяти окрему людину, яка займатиметься цим, дизайнера, авторів. Технологію варто спершу «викатати». А за це треба платити. Тому якщо хтось плануватиме подібне, я б радив з самого початку ці речі закладати в проект. Буде простіше.

Після того, як ви зрозуміли, що ринок реклами впав, ви шукали ще якісь методи залучення коштів, щоб вижити?

Ми намагались заробляти на рекламі, але це була крапля в морі. Ринок впав усюди. З цим нічого не можна було зробити.

Ми за весь час роботи не використовували жодного трафік-генератора: 70% приходило з соцмереж.


Я пам’ятаю, коли Тетяну Ніколаєнко призначали головредом, вона говорила, що одним з її завдань буде збільшення відвідуваності сайту. Вам це вдалося?

Ми за весь час роботи не використовували жодного трафік-генератора: 70% приходило з соцмереж. Але в цієї моделі є інший нюанс: потрібен сильний SMM-ник. Трафік соцмереж кращий, бо там видно живих людей. Генератори дають кількість переглядів, але не їхню якість. Вони заливатимуть на сайт будь-яку категорію користувачів для збільшення кількості переглядів, але в той же час інші показники будуть невпинно падати: тривалість перебування на сайті, глибина перегляду сторінки і так далі. Зазвичай аудиторія з трафік-генераторів відкриває статтю і за дві секунди закриває.

На початку 2015 року Катя Горчинська на майстер-класі у Школі журналістики УКУ сказала, що INSIDER до кінця року закриється. Мовляв, що ви не могли знайти хорошого рекламіста…

У нас дійсно не було рекламного відділу як такого. Були люди, з якими ми співпрацювали час від часу. Проте це крапля в морі. Знову ж таки, жоден нормальний рекламіст не піде працювати у видання, яке не має реклами, де її треба створювати. В такому випадку треба платити не відсотки від угод, а ставку. Спочатку наш рекламіст свою ставку не відпрацював.

Які розділи приносили найбільше трафіку?

У різні періоди розвитку лідери розділів змінювались, але загалом вони є десь на рівних. Добре йшли розслідування, політична аналітика і репортажі зі сходу, рубрика «Сделай дело» у «Лайфстайлі», огляди «Арту» Євгена Стасіневича і Каті Аврамчук. Можливо, програє економіка. Цей розділ робив дуже важливі і цікаві речі, Юра Віннічук і Сергій Головньов йшли у такі політично-вугольні хащі (усміхається), які навряд чи цікаві масовій аудиторії. Масам цікаве Межигір’я! Фото золотого унітазу, коли все зрозуміло…

Один з редакторів казав, мовляв, ти можеш писати круті матеріали, які не матимуть популярності, але встав у заголовок слово «Путін», і успіх гарантований.

Так… Коли почалась історія з Росією… Катастрофа. Усім подобалось читати про падіння цін на нафту, про те, що завтра Росія впаде. Я розумію людей, які щиро цього бажають. Напевно, в душі і мені було б приємно (сміється). Але писати ці речі – не завдання видання. Нам важливіше, що в Україні відбувається. Я розумію, що Росія агресор, і любити її немає за що. І якби моя воля, робив би усе по-іншому, але це власна громадянська позиція, яку я ніколи не транслював через INSIDER. Журналіст повинен відмовитись від політичних поглядів як явища, коли він на роботі.

Мене завжди трафляли «журналісти-активісти». Журналіст апріорі не може бути активістом.


Пам’ятаю, яка критика була у бік INSIDER після матеріалів Артема Чапая (йдеться про воєнні репортажі, особливо «Служили два айдаровца», – авт.), вас називали «п’ятою колоною»…

Та ким нас тільки не називали. Мене завжди трафляли «журналісти-активісти». Журналіст апріорі не може бути активістом. Він має описувати реальність. Автор навіть може неправильно трактувати певні речі, але він має право на помилку. Журналіст не може пропускати матеріали через свою політичну позицію. Ще нас часто критикували за двомовність, хоча мені цей формат завжди був ближчим. Людина має писати тією мовою, якою їй зручно. Тоді матеріал кращим вийде. Це питання не політики, а якості тексту.

Коли почались розмови про те, що видання закриється?

Я, чесно кажучи, сподівався до останнього, що INSIDER продовжить роботу. Але в грудні стало зрозуміло, що інвестор далі вкладати кошти не буде.

Ви не пробували знайти гранти для продовження проекту?

Ми мали гранти на окремі проекти, але на великий, для усього видання, не подавались. Я, чесно кажучи, у це не вірив. Були розмови про те, чому взагалі не продати саме видання. Зараз, при зрілому осмисленні, вважаю те, що INSIDER закрили, а не продали, правильним рішенням. Не для того ми робили проект, щоб потім його використовували для інших цілей.

Чим найбільше пишаєтесь і що б ви виправили, враховуючи дворічний досвід INSIDER?

Враховуючи те, що видання закрилось, приводів для гордості, скажімо так, мало. Умови, в яких ми робили проект, були зовсім інші: і економічні, і політичні. Було немало помилок кадрових, менеджерських, немало недопрацювань. Єдине, що ми поступово зробили – повністю виконали ідеологічні речі, які заклали з самого початку, і я цим пишаюся. Це звучить жахливо для нормальної людини, але люди, які працюють на медіаринку, розуміють, про що я. За два роки проекту у нас не вийшло жодного замовного матеріалу, хоча зовнішні умови змінювалися кардинально. Це привід для маленької особистої гордості.

Автор: Ірина Андрейців

ФОТО: Ірина Андрейців