FavoriteLoading 

Чому у Львові реформа державного телебачення зашпорталась.


Ніхто не казав, що перетворення державного телебачення і радіо на суспільне піде легко. Проте відчайдушний спротив, на який реформа наразилась у Львові, перевершує найпесимістичніші прогнози. Відкриті листи, прес-конференції, акції протесту, а на довершення – кількагодинна дискусія, в якій представники адміністрації суспільного телебаченні спробували пояснити, навіщо воно потрібне. Чи вийшло в них?

Львівська обласна телерадіокомпанія була найбільшою в системі регіонального державного телебачення. Понад триста працівників, кільканадцять гектарів землі та тисячі квадратних метрів нерухомості в найкращих районах міста; солідний бюджет, аби все це утримувати. Типове для ОДТРК в усій країні взаємопроникнення політики та бізнесу. Аж раптом усе змінюється.

30 січня працівники львівської філії Національної суспільної телерадіокомпанії, яким раніше оголосили про скорочення, мітингували під Львівською обласною радою, вимагаючи припинення реформи та звільнення голови правління НСТУ Зураба Аласанії. Наступного дня на Високому Замку в приміщенні ОДТРК збираються працівники компанії та небайдужі львів’яни. Здебільшого також для того, щоб сказати реформі «ні».

«Я вас навчу створювати конвергентні редакції!», – чи то обіцяє, чи погрожує професор факультету журналістики Львівського національного університету імені Франка Василь Лизанчук. Дещо згодом він виступить із відкритим листом до керівництва держави, вимагаючи припинити реформу. А зараз просто дарує керівництву НСТУ свою книжку «Інформаційна безпека України» і просить її почитати, аби припинити руйнувати українську національну культуру. «Централізоване нав’язування матеріалів буде обмежувати свободу регіональної філії і гальмуватиме формування української ідентичності», – віщує Лизанчук.

У руйнуванні національної культури звинувачує керівництво НСТУ й керівник театру імені Заньковецької Федір Стригун. Також нарікаючи на те, що люди, які приїжджають керувати телебаченням із Києва, не досить добре говорять українською – мовний апарат у них, мовляв, підлаштований під російську.

Оксана Потимко, керівниця громадської організації, що опікується незрячими, обурена закриттям програми про людей з інвалідністю «Подаруй надію». Каже, приведе під стіни обласного телебачення тисячі людей з інвалідністю. Священика Української автокефальної православної церкви отця Івана Саса непокоїть відсутність релігійних програм на обласному телебаченні. Власне, закриття релігійної програми змусило виступити проти дій керівництва суспільного телебачення середовища, які, здавалося б, мали б реформу підтримувати – зокрема, Український католицький університет.

Колишні ж співробітники телекомпанії закидають керівництву НСТУ непрозорість конкурсу, несправедливість процедури скорочення, некомпетентність у наповненні ефіру та недбалість у розподілі фінансів.

Із грішми справді проблема. Попри обіцянки прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, що законні гроші з бюджету на суспільне будуть виділені, на 2018 рік Кабінет Міністрів заклав на НСТУ вдвічі менше, ніж вимагає закон: 776 мільйонів гривень замість 1,54 мільярда.  Недофінансованим суспільство було й торік. Член правління НСТУ Роман Вінтонів розповідає, що його колеги шукають альтернативні джерела грошей, зокрема ґранти, проте поки що компанія живе на урізаному раціоні.

Скорочення штату колишнього державного телебачення було прогнозованим. Проте люди, які працювали на ОДТРК десятки років, все одно виявились не готовими попрощатись із цією роботою. Вони дорікають новому керівництву відсутністю поваги до досвіду та прагненням знищити унікальний контент, який вироблявся на обласній телерадіокомпанії.

Про те, чи був цей контент потрібен глядачам і слухачам, а не лише тим, хто його замовляв і виробляв, обидві сторони можуть судити суто умоглядно: аудиторія обласного телебачення не вимірювалась.

Раніше ОДТРК були окремими юридичними особами, тепер стали філіями НСТУ. Тож зникла потреба в багатьох штатних посадах – наприклад, кадровиках або бухгалтерах. Із творчих працівників у штаті залишать, перш за все, новинарів. «Скорочення планували провести поступово, але недофінансування змушує прискоритись», – пояснює PR-директорка Суспільного Вікторія Сидоренко.

Працівників корпорації попереджають про звільнення за два місяці. Для них планують організовувати ярмарки вакансій, а по завершенні перформатування колишні співробітники матимуть пріоритет у наборі на вакантні посади.

Раніше працівники державного телебачення мали мізерні оклади, які множили на коефіцієнти, встановлені керівниками відділів. Тепер зарплати будуть стабільними і вдвічі вищими, ніж раніше. Але, щоб перерозподілити зарплатний фонд, потрібне скорочення, каже Вікторія Сидоренко.

Культурно-просвітницькі програми на львівському телебаченні будуть – за словами Романа Вінтоніва, нові проекти з’являться з 2 квітня, коли запрацює нова сітка мовлення. Проекти добиратимуть у Києві на відкритому конкурсі – пітчингу. Працівники львівської філії вже отримали форми, щоб подати свої проекти на конкурс. Переможці отримають фінансування та працюватимуть за контрактом. Таким чином навіть в умовах недофінансування можна буде витрачати гроші лише на найкращий контент, а не утримувати неефективних штатних працівників. Міжнародні організації-ґрантодавці, за словами Вінтоніва, пильно придивляються до регіональних проектів і готові фінансувати ті з них, які варті підтримки.

Колектив UA:Першого вже пережив скорочення. «На культурно-просвітницькому напрямку, за який я відповідаю, третина людей уже працює за цивільно-правовими угодами. Й вони роблять продукт, за який мені не соромно», – каже член правління НСТУ Юрій Макаров.

Через пітчинг можна навіть відновити «Концерт вітань», закриття якого викликало неабиякий резонанс у Львові. Роман Вінтонів пояснив, що програма вироблялась із порушенням авторських прав на музичні твори, а кошти за замовлені пісні не надходили на офіційні рахунки філії НСТУ. Якщо на пітчингу запропонують кращий формат і модель монетизації, програма може повернутись в ефір. А тим часом видання Zaxid.net розробило онлайн-симулятор «Концерту вітань», доступний у будь-який час і, головне, безкоштовний.

Продюсерка Львівської філії Уляна Антоник каже, що для неї найприкріше – необізнаність і небажання людей, що захищають колишню ОДТРК, перевіряти факти. «Вони створюють інформаційний шум, побудований на провокаціях, маніпуляціях і фейках, – пояснює Уляна. – Мене дивує, що противники реформи в колективі філії та поза ним мало знають про саму реформу. Якщо хтось думав і думає далі, що у філії просто змінилось керівництво, то робить велику помилку. Суспільне працює за абсолютно іншою схемою». Принципи суспільного зафіксовані у Статуті та  стратегії розвитку.

«Мене дивує, що люди, які критикують реформу, вимагають тут і зараз повністю сформованого суспільного мовника. Це нереально через цілу низку причин», – додає Уляна Антоник. Львівська філія, крім загальноукраїнських фінансових та кадрових, має ще й майнові проблеми. Зокрема, апаратна каналу та 80% апаратури належить Львівській обласній адміністрації, а будівля, де розташоване радіо – міській раді.

На думку Уляни Антоник, трансформації державного телебачення чинить спротив далеко не вся громада Львова. «Це група зацікавлених осіб – друзі працівників, влада й ті, хто роками ходив на ефіри. Вони самі вирішували, коли їм прийти чи яку подію висвітлити журналістам обласного телебачення. Автори практично всіх проектів дозволяли таким людям втручатись у творчий процес, керувати своєю роботою, визначати, яким має бути контент Львівського телебачення. Аналізуючи сценарії програм і спостерігаючи за останніми подіями, я побачила, що ЛОДТРК була дуже корумпованою структурою», – пояснює продюсерка.

На думку засновника Школи журналістики Українського католицького університету та члена Комісії з журналістської етики Ігоря Балинського, конфлікт довкола львівської філії засвідчує глибоке нерозуміння трансформації державного телебачення не всією громадськістю, а представниками пострадянської еліти.

«Державне телебачення формувало певну психологію своїх працівників, – пояснює Балинський. – Поведінка цих людей спрямована на обслуговування інтересів держави. Ця модель сформувалась іще в радянський період. Це призвело до того, що люди, які працюють на обласному телебаченні, вважають, що виконують ідеологічну функцію. Суспільне ж не може бути ідеологічним».

Телебачення, нагадує Ігор Балинський, потребує постійного оновлення формату та змісту. «Якщо людина вважає, що вона тридцять років робила найгеніальнішу програму, й те, що ця програма жодного разу не змінювалась за весь цей час, є ознакою геніальності, її не можна називати телевізійним журналістом», – веде далі експерт. Те, що відбувається довкола філії НСТУ, він називає «істеричною, підігрітою певними політичними структурами спробою загальмувати чи взагалі скасувати одну з небагатьох системних реформ у сучасній Україні, яка має шанс на реалізацію».

Посада менеджера Львівської філії суспільного дотепер вакантна: перший конкурс не дав результатів, а заявки, подані на другий, розглядає журі, що складається з членів правління НСТУ. За планом, викладеним у стратегії Зураба Аласанії, Львівська філія згодом повинна перетворитись на хаб – координаційний центр для щонайменше трьох (Львівської, Закарпатської та Івано-Франківської) обласних осередків суспільного. Але спершу їй доведеться скоординувати саму себе.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.