Як  визначитися, чи варто публікувати цитати, що містять лайливі слова.


Коли два роки тому міністр внутрішніх справ Арсен Аваков на засіданні ради реформ застосував нецензурну лексику на адресу Міхеіла Саакашвілі, більшість ЗМІ опублікували відео цього інциденту, але у текстових підводках до відео не згадували конкретних ужитих міністром лайливих слів. Обмежилися повідомленням, що той обматюкав Саакашвілі. Для журналістів рішення про публікацію дослівних цитат із лайкою є етичним вибором, який не можна зробити раз і назавжди, — кожна нова ситуація потребує зважати на конкретні обставини. За яким алгоритмом можна оцінювати лайку, перш ніж її оприлюднити у ЗМІ, читайте у перекладі тексту від Poynter.  

На початку 1980-х, вивчаючи етику, я натрапив на модель, — зараз ми могли би назвати її алгоритмом, — яка звалася Поттеровою скринькою. Назва їй дісталася на честь професора Ральфа Б. Поттера з Гарвардської школи богослов’я. Вона складалася з чотирьох квадратів.

Скринька потрібна для того, щоб допомогти фахівцям у галузі комунікацій приймати етичні рішення систематичним чином. Починаючи від лівого верхнього квадрата і рухаючись проти годинникової стрілки, скринька пропонує зважати на факти, цінності, принципи та прихильності при прийнятті комунікаційних, у тому числі редакторських, рішень.

Концепція Поттерової скриньки стала для мене в хорошому сенсі слова викликом. Я перебирав різні приклади, намагаючись її застосувати: фотографія хлопчика-потопельника і його батьків, що оплакують тіло на березі. Повинні ми це публікувати чи ні? Якщо так, то де і коли? Чи повинні ми вирізати з фото тіло хлопця? Фотографія має бути маленькою чи великою, на обкладинці чи всередині?

Після багатьох таких кейсів я дійшов висновку, що для журналістів, які працюють під тиском дедлайнів, Поттерова скринька є трохи незграбним і, мабуть, трохи абстрактним інструментом.

Але, натхненні Поттером, ми, команда Poynter, вигадали низку запитань, які б допомагали журналістам, обмеженим дедлайнами, вийти за рамки власної інтуїції у прийнятті рішень:

  • Яка журналістська мета публікації цього фото?
  • Що хорошого принесе публікація?
  • Які є умоглядні наслідки публікації?
  • Чи існує спосіб, як мінімізувати шкоду?
  • Які є альтернативи?
  • Із ким варто проконсультуватися?

І так далі.

Останнім часом редактори зіштовхнулися з кількома важливими випадками, коли публічні люди — включно зі Трампом — вживали сексуально забарвлені, образливі слова та епітети.

Коли The New Yorker опублікував інтерв’ю з Ентоні Скарамуччі, який протримався на посаді директора із комунікацій у Білому домі всього 10 днів, The New York Times вирішили озвучили його лайливу лексику сповна. (Як бачите, я намагаюся писати цей текст, не вживаючи нецензурних слів. Побачимо, як це вдасться).

Завдяки матеріалу The New York Times, у якому дебатували, чи варто заміняти в лайливих словах літери на зірочки, я зважив проблеми, з якими зіштовхуються відповідальні редактори, і, мушу визнати, на думку спала Поттерова скринька. А коли пальці помилково надрукували “скринька Потті”, я зрозумів, що це не просто так.

Тому — ось мій найкращий знімок. Можете називати це “скринька Потті” або Кларкова скринька (мама би мною пишалася).

  1. Рівень нецензурності
  2. Новинна цінність
  3. Соціальний контекст
  4. Стандарти і практики

Щоб розібратися зі скринькою Потті, для кожного квадрата варто застосувати п’ятибальну шкалу.

Квадрат 1: Рівень нецензурності

Кожна новинна редакція мала би виконати таку вправу: командно скласти список зі, скажімо, 25 найбільш образливих слів чи фраз. Це можуть бути вислови публічних осіб чи інших ньюзмейкерів, або просто ті, що спадуть на думку.

Далі команда має приписати кожному такому слову число від 1 до 5, де 1 означало би, що слово не надто грубе, а 5 — дуже грубе. Результати у різних команд будуть, безумовно, неоднакові, але, передбачаю, що якісь тенденції були би спільними. У 1980, наприклад, президент Джиммі Картер сказав людям, що якщо Тед Кеннеді із ним змагатиметься, він відшмагає його до дупі. Тоді багато видань процитували ці слова, завуалювавши літери рисочками: “відшмагає його по д- – -”. Але часи міняються, а разом з ними і слова. Для мене слово “дупа” оцінюється на шкалі грубості на одиницю, якщо не на половинку. А якщо вам потрібні слова чи фрази на п’ятірку, перегляньте епізод “Гри  Престолів”, де описують персонажа на ім’я Сандор Кліган.

Квадрат 2: Новинна цінність

Припустімо, що ви цитуєте когось, хто вжив дуже грубе слово, оцінене вами на 4 чи 5 за попереднім критерієм. Чи повинні ви його публікувати в такій формі? Цей квадрат журналісти можуть використовувати, щоби поставити собі стандратний перелік запитань щодо новинної вартісності.

Чому ми публікуємо це (відповідь повинна бути конкретною)?

Чому читачі мають знати незавуальовані слова оригінального висловлювання?

Як це стосується новинної цінності (запозичуюючи цей концепт у Мелвіна Менчера), тобто своєчасності, наближеності до аудиторії, конфліктності, впливовості, актуальності. Наскільки це повідомлення є непересічним чи незвичним?

Якщо ви зможете відповісти на ці запитання до того, як щось публікувати, то прийняті вами рішення будуть прозорими і їх буде легше публічно обстоювати.

У процесі пошуку відповідей можна розмістити обговорювану історію чи слово на п’ятибальній шкалі новинної цінності: від низької до високої цінності.

Квадрат 3: Контекст

Отже, ви оцінили якусь лексику як дуже грубу, але маєте аргументи за те, щоб її публікувати, оскільки з точки зору новини це було би цінно. Що ж, є над чим подумати. Тепер варто також зважити соціальний і політичний контекст, який уплине на те, як ваше повідомлення сприймуть.

Раса, стать, етнічна приналежність, національність, релігія, сексуальна орієнтація та вік — все це впливає на те, до кого повідомлення дістанеться і як його сприймуть. Таке різноманіття наштовхує на думку, що редакторська команда найбільш ефективна тоді, коли й найбільш розмаїта. Якби я вирішував, чи мій матеріал повинен озвучувати назву російського панк-гурту “Pussy Riot” — його учасниць заарештували за антипутінські демонстрації, — то волів би, щоб у редакції щодо цього свою думку висловиои жінки і чоловіки, мілленіали і бейбі-бумери.

Зазвичай соціальну прийнятність визначають через “хороший тон”. Якщо якесь фото, картинка чи вислів був у дусі “поганого тону”, то хай що хорошого могла принести публікація, сам факт порушення стандартів спільноти знівелював би цей ефект.

Для цього квадрата діє п’ятибальна шкала: від того, що є “соціально неприйнятним” до “необхідного у цьому конкретному випадку”.

Квадрат 4: Стандарти та практики

Читачі різних видань мають різні очікування щодо того, що вони побачать на сторінках цих ЗМІ. Зараз зміни стаються так швидко, як ніколи, але це не означає, що варто ігнорувати традиційні стандарти і практики, які використовують у редакціях.

Було шоком побачити нещодавні приклади сексуально забарвленої лексики на сторінках The New York Times. Девіз газети — “Усі новини, які пасують до друку” — відрізняв її від сенсаційної жовтої преси.

Іноді ми також забуваємо, що редакторські стандарти й практики, хоча і є тривалими, не є вічними. Їх вигадали у відповідь на потреби ринкових сил та на економічні, політичні, технологічні і соціальні виклики.

Навіть у ситуації, коли новини різко відхиляються від культурних, політичних та соціальних норм, новинні агенції мають бути досить мудрими у переоцінці традиційних цінностей, уважно ставлячись до тих рідкісних випадків, коли такі цінності більше не можуть задовольнити потреби аудиторії.

У цьому квадраті крайні значення на шкалі від одного до п’яти такі: 1 – “за” традиційні норми, 5 – “за” виправдані винятки.

Рой Пітер Кларк

Переклала Людмила Смоляр

Оригінал: Trying to decide if you should publish that dirty word? Here’s a step-by-step guide

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.