Що заважає медіа писати про справжню корупцію, яка впливає на наше життя.


Український кризовий медіацентр провів моніторинг регіональних медіа і з’ясував, що журналісти не бачать зв’язку між проблемами в освіті, медицині та житлово-комунальній сфері та зловживаннями місцевої влади. Тому корупція для більшості українців стає віртуальною проблемою, що не стосується їх безпосередньо. Керівник проекту  «Збірний пункт» (за підтримки програми «#USAID_ВзаємоДія!») Роман Вибрановський, який у травні цього року буде спікером LMF 2018, вважає, що головна причина байдужості медіа до проявів корупції на місцевому рівні не в залежності журналістів від політики та бізнесу.

 

Боротьба з корупцією сьогодні на перших шпальтах усіх видань і в новинах усіх телеканалів. Про неї говорять усі ключові політичні гравці, про необхідність побороти корупцію нагадують іноземні партнери, і їхні слова, знову ж таки, транслюють медіа. Проте «боротьбу з корупцією» може спіткати те саме, що раніше сталося з «приватизацією», «європейським вибором», «двовекторністю» і навіть «реформами». Влада ладна перетворити це словосполучення на банальність, розчинивши вкрай важливу для країни потребу в білому інформаційному шумі.  

Соціологічні опитування засвідчують, що корупція сприймається як «головна проблема країни», але серед проблем, «важливих для людей персонально», посідає дуже низьке місце. Бачимо однакову картинку в результатах двох досліджень: групи «Рейтинг» та IRI. Корупція стає проблемою «з телевізора», яка стосується ефемерних персонажів, а не конкретних людей.

Ще одне свідчення дослідження «Сприйняття успішності проведення антикорупційної реформи в Україні: регіональний вимір», яке проводили координатор проектів Організації безпеки та співробітництва в Європі в Україні та програма «#USAID_ВзаємоДія!». Серед проблем, які зупиняють ефективність громадських активістів, ті в кожному регіоні називають «високий рівень толерантності громадян до корупції».

Винна, звісно, насамперед влада, яка звітує про успіхи в боротьбі з корупцією, не демонструючи відчутних результатів. Але є й інші причини. Політично активні громадські організації та політики опозиційного спектру самі сприяють спрощенню проблеми, бо концентруються на висвітленні топ-корупції.

Натомість, якщо ми повернемось до переліку проблем, які турбують кожного, то переконаємось, що вони пов’язані з корупцією. Медицина, соціальний захист, працевлаштування усе це сфери, де проблеми значною мірою пов’язані з непрозорими витратами місцевих бюджетів, «схемами» та «заносами» на всіх рівнях.

Це необхідно пояснювати людям. Але політики, весь час присутні в телевізійному ефірі (головному джерелі інформації для громадян), про це не говорять. Для них боротьба з корупцією – це частина телевізійного шоу, гала-концерт якого відбудеться у ніч виборів.

Хто ж розповідатиме про те, як зловживання під час розподілу місцевого бюджету впливають на школи, лікарні, котельні? Логічно було б, щоб це робили місцеві журналісти та активісти. Результати соціологічних опитувань демонструють, що головними в подоланні корупції громадяни вважають медіа та активістів.

Громадські активісти, залучені до контролю місцевих видатків, мають усі можливості отримувати та аналізувати дані. Але чи доносять вони інформацію до громадян?

Ми в Українському кризовому медіацентрі вирішили не покладатися на «відчуття» та попросили колег з Noks Fishes зробити моніторинг локальних ЗМІ в кількох областях:

І побачили, що медіа не показують системного зв’язку між корупційними практиками та рівнем соціального забезпечення, якості комунальних та державних послуг. Вони пишуть на цю тему формально, поверхово й несистемно, не досліджуючи вплив бюджетів на життя громад.

Матеріали про бюджет розповідають здебільшого про формальні події: «ухвалили», «виділили», «оголосили». З мінімальним поясненням того, як бюджет насправді впливає на життя і як має впливати в теорії.

Матеріали про школи розповідають хіба що про скарги батьків та скандали з поборами без аналізу проблеми та варіантів розв’язання. Обов’язкові звіти директорів не допомагають, до речі. Форми звітування не зрозумілі навіть самим директорам, адже вони – педагоги, а не менеджери.

Матеріали про тарифи перебувають у традиційній розтяжці «підвищення це погано, зниження це добре». Аналізу якості послуг, зв’язку якості зі станом інфраструктури, впливу місцевої влади на утворення тарифів практично немає.  

Матеріали про лікарні здебільшого переповідають історії про плани медичної реформи або ж про хабарників. Про можливості місцевих адміністрацій щось змінити системно ні слова.

Матеріали про дороги зосереджені на обуренні якістю та повідомленнях про ями.

Місцева влада активно користується цим, доносячи до медіа те, що вважає позитивним: заяви про ухвалення рішень та виділення коштів. А все погане звалює на «Київ». Боротьба за прозорість і головне результативність бюджетів витісняється на маргінес, тоне в білому шумі повідомлень про дії влади та коментарів опозиції.

Повідомлення, які стосуються корупції, здебільшого засновані на заявах активістів. Вони виходять у чесних і яскравих виданнях, які через це отримують тавро опозиційних: «Четвертій владі» у Рівному чи «Накипело» у Харкові. Решта видань їх здебільшого ігнорує.

Чому так? Просте пояснення: журналістів підкупили або ж вони бояться тиску власників. Проте розмови з редакторами видань свідчать, що залежність від місцевого політикуму та бізнесу лише одна з причин ігнорування теми корупції на місцевому рівні. Основна проблема брак ресурсу для підготовки журналістських матеріалів.

Робота над якісними матеріалами, які пояснили б складні зв’язки між непрозорим використанням бюджетів і повсякденним життям громадян, вимагає від журналіста заглиблення в тему, збирання та аналізу даних. Цей процес досить наочно описаний тут:

Але для такої роботи журналістам бракує часу. За словами одного з редакторів, який побажав залишитися неназваним, «більшість аудиторії не читає новини навіть на 40%, лише заголовок та перший абзац. Вигідними є журналісти, які продукують кілька новин на день, а не одну публікацію на тиждень». Ця проблема стосується не лише локальних медіа: недотримання стандарту повноти інформації є загальнонаціональним трендом.

Отже, окремі ЗМІ, які переймаються проблемою корупції на місцевому рівні, працюють на одну цільову аудиторію («громадських активістів»), а більшість медіа на іншу («інертних»):

Змінити цю ситуацію можна. Моніторинг і зустрічі з редакторами засвідчили, що фахові редактори й фахові антикорупційні активісти є в кожному регіоні, й усюди можна знайти приклади ефективної співпраці. Тема тарифів значно яскравіше та краще висвітлена в Рівному, бо там працює експерт із цієї теми, а в Сумах, натомість, краще пишуть про транспорт, бо цим займається місцева організація.

Є редактори, які розуміють, що соціальна відповідальність медіа це не тільки надання ефірного часу чи місця на шпальтах для висвітлення заходів громадських активістів, а й виділення часу журналістів для підготовки якісних матеріалів.

Є активісти, які розуміють, що повинні опановувати не лише соцмережі, але і розуміння роботи з різними цільовими аудиторіями. Це складно, але можливо.

Є навіть представники мерій та адміністрацій, які готові змінювати систему комунікації в своїх установах. Які розуміють, що потрібно не «висвітлювати» роботу, а пояснювати, як бюджети впливають на життя.

Якщо ви редактор, активіст чи мер, який хоче долучитись до пошуку шляхів розв’язання цієї проблеми, пишіть нам на reforms@uacrisis.org будемо думати разом. А для журналістів ми започаткували номінацію «Зарядись проти корупції» у конкурсі «Честь професії».

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.